Постанова № 20576525, 08.12.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16:30 год.

08.12.2011 р.справа № 2а-5673/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.07.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 3/9/10-007 від 04.01.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТДВ "Будинок торгівлі "Південний Буг", пр-т Леніна, 259, м. Миколаїв, 54008 доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.11 р. № 0000082360 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з додатковою відповідальністю “Будинок торгівлі “Південний Буг” (далі - позивач, ТДВ “БТ “Південний Буг”) до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2011 р. № 0000082360, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 129940,58 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32485,15 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що висновок ДПІ про порушення ним податкового законодавства в частині порядку формування податкового кредиту безпідставний, адже ґрунтується на порушеннях, які допущені іншими платниками податків. Ним всі умови для формування податкового кредиту виконані: оплачено поставку товару, у ціні якого сплачено податок на додану вартість, від контрагента отримані податкові накладні, на підставі яких і формувався податковий кредит. Позивач зазначає, що не повинен нести відповідальність за дії контрагента або платників податків у ланцюгу постачальників контрагента.

Відповідач позов не визнав та подав суду письмові заперечення (а. с. 160-161), у яких навів такі доводи. Перевіркою позивача встановлено, що податковий кредит ним сформовано на підставі податкових накладних, виданих ТОВ “Будпостачсервіс 2006”. У той же час, перевіркою останнього платника податків встановлено, що товариство не має ресурсів для ведення власної господарської діяльності, правочини, укладені товариством, визнано нікчемними. Крім того, контрагентами ТОВ “Будпостачсервіс 2006” були ТОВ “Гранд 2009” і ТОВ “Е-Восток Україна”, які не виконують своїх податкових зобовязань. З огляду на ці обставини, ДПІ вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ “Будпостачсервіс 2006” і ним занижено податок на додану вартість у сумі 129940,58 грн.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 8 грудня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (а. с. 13), внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а. с. 14), є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а. с. 15).

З 3 до 15 червня 2011 р. ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правових відносин з платником податків ТОВ “Будпостачсервіс 2006” за період з 1 липня 2010 р. до 30 вересня 2010 р. Результати перевірки оформлені актом від 17 червня 2011 р. № 1987/23-100/02770535 (далі - акт перевірки) (а. с. 100-123).

Як зазначено у висновку цього акту перевірки, позивачем порушено ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.4., 7.4.5. Закону України “Про податок на додану вартість”, у результаті чого занижено податкове зобовязання у розмірі 129940,58 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 12 липня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000082360, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 129940,58 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 32485,15 грн. (а. с. 12).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 29 червня 2010 р. позивач уклав з ТОВ “Будпостачсервіс 2006” договір № 052-10Ц/н поставки товарів (а. с. 19-22). За умовами цього договору, позивач, який виступив покупцем, придбавав у зазначеного суб'єкта господарювання (продавця) продовольчі товари, найменування яких зазначено у супровідних документах (специфікаціях, прайс-листах, накладних) (п. 1.1., 1.2. договору); загальна вартість товару визначається на підставі накладних (п. 4.1.), поставка товару здійснюється продавцем на умовах DDP Інкотермс 2000, тобто обовязок доставки товару покладається на продавця - ТОВ “Будпостачсервіс 2006” (п. 5.2.).

Суд відзначає, що характер отриманого позивачем товару, цілком узгоджується з видами його діяльності за КВЕД, зазначених у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зокрема: 52.11.0 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, 51.36.0 - оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами, 51.39.0 - неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, 55.30.0 - діяльність кафе (а. с. 14), тобто отриманий позивачем від ТОВ “Будпостачсервіс 2006” товар - продовольчі продукти, використовувався у власній господарській діяльності позивача.

Оплата позивачем товару здійснена у безготівковій формі платіжними дорученнями, які маються в матеріалах справи (а. с. 82-99). Факт оплати відображено і відповідачем в акті перевірки (а. с. 108).

Нормативним актом, який регулював порядок сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, був Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивач отримав від ТОВ “Будпостачсервіс 2006” податкові накладні, які повною мірою відповідають наведеним вимогам законодавства (а. с. 48-81).

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України “Про податок на додану вартість” - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Суд відзначає, що на момент перевірки, позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ “Будпостачсервіс 2006” за договором поставки.

Таким чином, договір, укладений позивачем з ТОВ “Будпостачсервіс 2006”, сторонами виконаний належним чином, позивач отримав товар та повністю його оплатив, отримавши податкову накладну, отже позивачем виконані всі умови Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому у позивача мались законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні товару за договором поставки, укладеного з ТОВ “Будпостачсервіс 2006”.

Фактично висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість ґрунтуються не на порушеннях вищенаведених норм Закону України “Про податок на додану вартість” допущених позивачем, а на порушеннях податкового законодавства його контрагентом - ТОВ “Будпостачсервіс 2006” та виявленні у ланцюгу постачальників ТОВ “Будпостачсервіс 2006” недобросовісних платників податків, які порушують свої податкові зобовязання - ТОВ “Гранд 2009” і ТОВ “Е-Восток Україна”.

З цього приводу суд має зазначити наступне. Сам по собі факт господарських стосунків позивача з субєктами господарювання, які порушують ті чи інші вимоги податкового законодавства, не означає “автоматичне” порушення податкових зобовязань позивачем перед державою.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У контексті обставин перевірки позивача, зазначені норми Порядку № 984 слід розуміти таким чином, що під час перевірки відповідач мав досліджувати обставини виконання позивачем та його контрагентом - ТОВ “Будпостачсервіс 2006” умов договору поставки, отримання позивачем товару, його використання у власній господарській діяльності позивача, зміну активів позивача. У той же час, аналіз акту перевірки свідчить, що відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками акту перевірки ТОВ “Будпостачсервіс 2006”, а також інформацією стосовно постачальників останнього у ланцюгу - ТОВ “Гранд 2009” і ТОВ “Е-Восток Україна”, механічно перенісши висновок про порушення податкових зобовязань цими підприємствами на позивача.

Дослідивши акт перевірки ТОВ “Будпостачсервіс 2006” (а. с. 163-164), на якому ґрунтуються заперечення відповідача, суд відзначає наступне. Цей акт фіксує неможливість проведення зустрічної перевірки товариства щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ “Гранд 2009”, тобто під час складання цього акту взагалі не досліджувались взаємовідносини ТОВ “Будпостачсервіс 2006” з позивачем, а тому суд знаходить безпідставним розповсюдження висновків цього акту на висновки перевірки позивача.

З приводу посилань ДПІ на порушення податкового законодавства з боку постачальників ТОВ “Будпостачсервіс 2006” у ланцюгу - ТОВ “Гранд 2009” і ТОВ “Е-Восток Україна”, суд зазначає наступне. Відповідач вказує, що ці підприємства є контрагентами ТОВ “Будпостачсервіс 2006”, тобто позивач не має безпосередніх господарських стосунків з цими підприємствами, які засновані на договірних зобовязаннях.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Визначення позивачу податкового зобовязання та застосування до нього штрафної санкції на тій підставі, що його контрагент, а також субєкти господарювання у ланцюгах постачання, порушили власні податкові зобовязання, є порушенням принципу індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти несплати податків або інші обставини, які свідчать про порушення податкового законодавства ТОВ “Будпостачсервіс 2006”, ТОВ “Гранд 2009” і ТОВ “Е-Восток Україна”, це є підставою для вжиття заходів з боку ДПІ саме до цих субєктів господарювання.

Щодо доводів ДПІ про те, що договір між позивачем та ТОВ “Будпостачсервіс 2006” має ознаки нікчемності, суд окремо зазначає наступне.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нічемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів поставки, укладених позивачем.

У висновку акту перевірки відповідач зазначає, що правочин укладений позивачем з ТОВ “Будпостачсервіс 2006” одночасно є таким, що порушує публічний порядок і суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Суд вважає за необхідне відзначити, що такі доводи відповідача носять формальний, шаблонний та абстрактний характер, адже відповідач взагалі не пояснює у чому саме йому вбачається порушення публічного порядку та суперечність інтересам держави і суспільства правочину позивача.

Крім того, як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнано недійсним судом, тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним.

Відповідач не надав суду доказів того, що правочин позивача визнавались у судовому порядку недійсними.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів перед судом його законність. Оскільки судом не встановлено порушення позивачем порядку формування податкового кредиту, відповідно, і штрафна санкція застосовано до нього неправомірно.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши квитанцію № ПН 145 від 27 липня 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000082360, прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва 12 липня 2011 р., визнати протиправним та скасувати.

3. Відшкодувати ТДВ "Будинок торгівлі "Південний Буг" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

12 грудня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз