Постанова № 20575189, 10.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10:10 год.

10.10.2011 р.справа № 2а-4309/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 27.05.11 р.,

представника відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 866/9/10-023 від 23.02.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Магістраль-Юг", пр. Героїв Сталінграду, 87-в, кв. 29, м. Миколаїв, 54025 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 проскасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.11 р. № 006902830 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Юг»(далі - позивач) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 травня 2011 р. № 006902830, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 72655,39 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1,0 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на наступне. Під час його перевірки, ДПІ зробила хибний висновок про безтоварність господарських операцій з таким контрагентом, як ТОВ «Ділена». При цьому позивач зазначив, що договір продажу, укладений з ТОВ «Ділена», виконаний сторонами належним чином, позивач отримав товар та повністю його оплатив і отримавши від контрагента податкові накладні, вірно відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену у ціни придбаного товару. Доводячи правомірність своїх дій із формування податкового кредиту, позивач послався на те, що обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, встановлене ст. 198 п. 198.6. Податкового кодексу України (далі - ПК України), за якою не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними, ним не порушувалось, адже на час перевірки він мав всі податкові накладні, оформлені належним чином.

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав суду письмові заперечення (т. 1, а. с. 40-44), у яких навів такі доводи: за даними акту перевірки ТОВ «Ділена»цей субєкт господарювання не має власних ресурсів для виконання господарських зобовязань, а тому правочин позивача з цим підприємством має ознаки безтоварності і не створює реального настання правових наслідків, обумовлених змістом правочину. З цього ДПІ робить висновок про неможливість врахування податкових накладних, виданих ТОВ «Ділена».

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи адміністративного позову та заперечень.

У відповідності до вимог ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 10 жовтня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані ними докази, суд встановив наступне.

Позивач є господарюючим суб'єктом, який зареєстрований виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (т. 2, а. с. 152), внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т. 1, а. с. 23), з 15 липня 2010 р. перебуває на обліку у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва за № 140311522 (т. 2, а. с. 153) та є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом (т. 2, а. с. 155).

У період з 10 до 16 травня 2011 р. відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ «Ділена»за лютий 2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 16 травня 2011 р. № 616/23-300/31096185 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 8-20).

У висновку акту перевірки відповідач навів такі порушення законодавства з боку позивача: ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 198 п. 198.3, 198.6., 200, п. 200.1. ПК України.

На підставі акту перевірки 24 травня 2011 р. відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 006902830, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 72655,39 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1,0 грн. (т. 1, а. с. 21).

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні, підставою для висновку ДПІ про порушення позивачем податкового законодавства стали дані акту перевірки ТОВ «Ділена»від 29 квітня 2011 р. № 576/23-325/37206478 (т. 2, а. с. 168-171), складеного ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва і яким встановлено відсутність у цього підприємства ресурсів для виконання господарських зобовязань. Також, у цьому акті ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва зробило висновок про нікчемність правочинів укладених ТОВ «Ділена».

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Дослідивши у судовому засіданні акт перевірки, суд приходить до висновку про те, що не вдаючись до аналізу взаємовідносин позивача з ТОВ «Ділена», відповідач фактично підмінив перевірку господарської діяльності позивача висновками перевірки останнього підприємства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що визнання нікчемними правочинів субєкта господарювання, не може означати «автоматичної»нікчемності правочинів платника податків, який мав господарські стосунки з таким субєктом господарювання.

Як встановлено судом, позивач уклав з ТОВ «Ділена»договір продажу (т. 2, а. с. 89-92). За умовами цього договору, позивач, який виступив покупцем, придбав у зазначеного суб'єкта господарювання (продавця) товар, яким виступило обладнання, вузли та агрегати (п. 1.1. договору).

Як вбачається з поданих позивачем платіжних доручень (т. 2, а. с. 102-106, 109-113), позивач товар повністю оплатив.

В акті перевірки відповідач також відобразив факт оплати позивачем отриманого товару, тобто з приводу цих обставин спору між сторонами не існує.

Відповідно до ст. 185 п. 185.1. пп. «а»ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно ст. 188 п. 188.1. ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Як встановлено ст. 201 п. 201.1. ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УК ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивач отримав від ТОВ «Ділена»податкові накладні, які повною мірою відповідають вимогам законодавства (т. 2, а. с. 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131).

Згідно ст. 201 п. 201.10. ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно ст. 198 п. 198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 198 п. 198.6. ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд відзначає, що на момент перевірки позивач мав всі податкові накладні, видані ТОВ «Ділена» за договором.

Таким чином, як встановлено судом, на час перевірки, договір укладений з позивачем з ТОВ «Ділена»був виконаний сторонами належним чином, позивач отримав товар та повністю його оплатив, а тому у позивача мались всі законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні товару за договором, укладеним з вищезазначеним контрагентом.

Додатково судом враховано наступне. Основним видом діяльності позивача є капітальний ремонт тепловозів, а також вузлів та агрегатів до них. Як вбачається з специфікацій до договору продажу (т. 2, а. с. 93-101, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130), товаром за договором між позивачем та ТОВ «Ділена»виступило специфічне обладнання, яким є вузли та агрегати, які є частиною цілісної технічної схеми тепловозу.

У позивача маються в наявності сертифікат відповідності серії ВВ № 079978, терміном дії з 13 листопада 2009 р. до 11 листопада 2012 р. (т. 1, а. с. 53) та дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки (т. 1, а. с. 55).

Як пояснив представник позивача, обладнання, яке купувалось у ТОВ «Ділена»було повністю використано під час ремонтів тепловозів, виконаних за умовами договорів з такими підприємствами, як ВАТ «Запорожсталь», ПАТ «Чернівецький олійно-жировий комбінат», ТОВ «МСП Ника-Тера», ЗАТ «Кримський титан», ВАТ «Західенерго». На підтвердження цих обставин, позивач надав суду договори, укладені з зазначеними підприємствами, з яких вбачається, що позивач виконав роботи з технічного обслуговування, ремонту та відновлення рухомого складу, з використанням обладнання купленого у ТОВ «Ділена»або продав таке обладнання вищезазначеним підприємствам (т. 1, а. с. 186-250, т. 2, а. с. 9-61).

З приводу висновків відповідача про нікчемність згаданих правочинів, суд зазначає наступне.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нічемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договору, укладеного позивачем.

В акті перевірки відповідач зазначає, що правочини укладені позивачем з ТОВ «Ділена»є такими, що порушують публічний порядок і суперечать інтересам держави та суспільства, тобто наводить ст. 228 ЦК України.

Суд вважає за необхідне відзначити, що такі доводи відповідача носять формальний, шаблонний та абстрактний характер, адже відповідач взагалі не пояснює у чому саме йому вбачається порушення публічного порядку та суперечність інтересам держави і суспільства правочину позивача.

Крім того, як вбачається із ст. 228 ЦК України, у випадку порушення правочином публічного порядку, він є нікчемним в силу приписів ч. 2 цієї статті, а якщо правочин суперечить інтересам держави і суспільства, такий правочин може бути визнано недійсним судом, тобто такий правочин є не нікчемним, а є оспорюваним, а тому, якщо ДПІ знаходить правочин позивача таким що суперечить інтересам держави і суспільства, він повинен був звертатись до суду з позовом про визнання його недійсним.

Відповідач не надав суду доказів того, що правочин позивача визнавався у судовому порядку недійсним.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів суду його законність, у звязку із чим позовна вимога про скасування рішення підлягає задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 2829 від 26 травня 2011 р. (т. 1, а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 006902830, прийняте ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва 24 травня 2011 р., скасувати.

3. Відшкодувати ТОВ "Магістраль-Юг" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

14 жовтня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз