Постанова № 20570851, 20.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 р. № 2а-8983/11/1370

о 13 год., 38 хв. м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Кавка Н.І., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області,

представник ОСОБА_1 (довіреність № 31/10-0 від 22.11.2011 року)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда», представник Крусь Ю.І. директор

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лія Сан», представник не прибув

про визнання недійсним господарського зобовязання

Позивач - Державна податкова інспекція у м. Трускавець Львівської області звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Артеміда», ТОВ «Лія-Сан»про визнання недійсним господарського зобовязання за договором купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року та застосування наслідків, встановлених ст. 208 ГК України.

Постановою Господарського суду Львівської області від 09.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим у справі рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач ТОВ «Артеміда»оскаржило їх у касаційному порядку.

14.07.2011 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ТОВ «Артеміда»задоволено частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 09.01.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 року у даній справі скасовано.

У частині позовних вимог про визнання господарського зобовязання недійсним провадження у справі закрито, а у частині застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України матеріали справи направлено на новий судовий розгляд.

Згідно ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за ст. 208 ГК України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним. Згідно ч. 2 ст. 215 цього ж Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 цього ж Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Посилання податкового органу на обґрунтування позовних вимог про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає зясуванню судом.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Оскільки санкції, передбачені вказаною частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених ст. 250 ГК України.

Водночас застосування приписів вказаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобовязання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобовязання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. Зясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобовязань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Питанню можливості застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій у межах строків, установлених ст. 250 ГК України, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки.

На новому розгляді справи представник позивача з врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду по даній справі від 14.07.2011 року позовні вимоги уточнив, а саме просив лише застосувати наслідки ст. 208 ГК України - стягнути з ТОВ «Артеміда»в доход держави 14986620,00 грн., стягнути з ТОВ «Лія Сан»в доход держави 14986620,00 грн.

Вказані позовні вимоги по суті обґрунтовував тим, що згідно ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити повністю.

Представник відповідача ТОВ «Артеміда»проти позову заперечив з підстав, що позовні вимоги ДПІ у м. Трускавець Львівської області є не обґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами. Вказував на обставини встановлені ВАС України при розгляді в касаційному порядку даної справи. Просив в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

17.03.2004 року між Товариством з обмеженої відповідальності «Лія-Сан»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артеміда»було підписано договір купівлі-продажу № 5/03/04.

Згідно предмету вказаного договору ТОВ «Лія-Сан»зобовязується продати, а ТОВ «Артеміда»в установлений договором строк прийняти та здійснити оплату за товар, відповідно до специфікації.

Згідно із специфікацією № 1 від 17.03.2004 року до договору купівлі-продажу № 5/03/04 ТОВ «Артеміда»придбавало біологічно активну добавку «Суперпотентин-флора», сума договору складала 14986620,00 грн.

Платіжними дорученнями № 1, 2, 3, 4, 5 від 30.03.2004 року ТОВ «Артеміда»було проведено оплату ТОВ «Лія-Сан»по договору № 5/03/04 від 17.03.2004 року у розмірі 14 986 620,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами і доповненнями (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-XII від 04.12.1990 року із змінами і доповненнями (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ГК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), КАС України.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним..

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, крім іншого, виконують такі функції - подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом враховується, що згідно зазначеного законодавства на відповідачів по справі (як контрагентів) покладений конституційний обовязок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Договір купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року між ТОВ «Лія-Сан»та ТОВ «Артеміда», по суті, є дією сторін, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків зміст таких дій не може суперечити конституційним обовязками сторін. Загальнодержавну власність складають в тому числі кошти державного бюджету, які становлять матеріальну основу суверенітету України і забезпечують її економічний та соціальний розвиток, відповідно правочин, який спрямований на порушення конституційних принципів в тому числі на незаконне заволодіння майна (коштів) держави є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Судом також враховується, що реалізація товару (в подальшому предмету спірного договору) відбувалась по ланцюгу підприємств ПП «Будтезбізнес»- ПП «Укрком-севіс»- ТОВ «Лія-Сан»- ТОВ «Артеміда». Виробником вказаного товару зареєстровано ТОВ «Меді флора». Ціна товару у виробника, з врахуванням ПДВ, становить 94,55 грн. за упаковку. 18.03.2004 року ТОВ «Артеміда»підписано договір комісії №19-03/04 з ТОВ «Нафтапродукт», за умовами якого комісіонер продає вищевказаний товар на експорт - у аналогічній кількості 156600 упаковок по ціні 15,04 USA за упаковку на загальну суму 2355264,00 доларів США, - 12552143,96 грн. (по курсу 5,329400 грн.), тобто на 2254386,00 грн. менше (розрахунок: (94,55 х 15660 = 14806530) - 12552143 = 2254386).

31.03.2004 року комісіонером - ТОВ «Нафтапродукт»проведено попередню оплату ТОВ «Артеміда»за товар - біологічно-активну добавку «Суперпотентин-флора»в сумі 12551908,82 грн. ТОВ «Артеміда»не виписано податкової накладної для ТОВ «Нафтапродукт»на вказану суму, а 31.03.2004 року протягом одного банківського дня ТОВ «Артеміда»на користь продавця товару - ТОВ «Лія-сан»проведена оплата за вищевказаний товар в загальній сумі 14986620 грн.

07.04.2004 року згідно акта приймання-передачі, начебто товар перейшов у власність ТОВ «Артеміда»без підтвердження його фактичного перевезення від виробника ТОВ «Меді флора», а 08.04.2004 року, згідно акта приймання передачі майна на комісію, ТОВ «Артеміда»передано комісіонеру - ТОВ «Нафтапродукт»в кількості 156600 упаковок, по ціні 15,04 доларів США за упаковку на загальну суму 2355264,00 долів США.

Опрацьовуючи кожний наступний ланцюг постачальників по даній операції податковим органом встановлено:

ПП «Будтехбізнес»у березні 2003 року реалізувало ПП «Укрком-сервіс»вказаний товар, виписуючи податкові накладні та зазначаючи суму ПДВ, не будучи платником податку на додану вартість. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.10.2004 року визнано недійсними Статут ПП «Будтехбізнес»з моменту реєстрації, свідоцтво платника ПДВ N 37060015 від 04.08.2003 року з моменту його видачі. Також визнано недійсними всі первинні, бухгалтерські документи, податкові накладні, договори та інші документи з реквізитами ПП «Будтехбізнес»з моменту їх прийняття. Вказане рішення суду набрало законної сили.

ПП «Укрком-сервіс», начебто отримавши вказаний товар від ПП «Будтехбізнес»відповідно, реалізувало їх ТОВ «Лія-сан»також в березні 2003 року на загальну суму 37692421,00 грн., в т.ч. ПДВ 7538484,00 грн. Засновниками ПП «Укрком-сервіс»та ТОВ «Лія-сан» являються громадянин Російської Федерації ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_3, мешканка м. Луганська.

Номенклатурою товарів у податкових накладних, отриманих ПП «Укрком сервіс»від ПП «Будтехбізнес», вказано медичні препарати, серед яких значаться такі препарати, як жовч ведмедя у загальній кількості по всіх накладних 362,196 кг. та боброва струмінь у в загальній кількості по всіх накладних - 434,617 кг.

Міністерство охорони навколишнього середовища України, у відповіді від 19.10.2004 року за № 19/1/212-04 зазначає, що за період з 2000 року по 2004 рік Міністерством дозволи на спец використання бурого ведмедя не видавались, не видавались і ліцензії на добування бобра.

ПП «Укрком-сервіс»включило до складу податкового кредиту суми ПДВ по податкових накладних ПП «Будтехбізнес», на суму 15.3 млн.грн. Відносно керівника ПП «Укрком-Сервіс»порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 367 КК України по якій постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 13.06.2005 року директора визнано винним у вказаних злочинах, однак звільнено від кримінальної відповідальності у звязку з актом амністії. ПП «Укрком-сервіс»ліквідовано, як боржника згідно постанови Господарського суду Луганської області від 03.06.2005 року у справі про банкрутство.

Реалізація біологічно активної добавки ТОВ «Артеміда»через комісіонера ТОВ «Нафтапродукт»на адресу фірми «Моnоlих L.L.С»здійснено за ціною 15.04 доларів США, а згідно отриманого міжнародного доручення з Угорщини, при ввезенні добавки на територію Угорщини задекларовано вартість 1 одиниці даної добавки - 0.03 доларів США, що менше в 500 разів вартості цього товару, яка була задекларована при вивезенні товару з території України.

Представник відповідача ТОВ «Артеміда»про продаж вказаної біологічної активної добавки «Суперпотентин-флора»за згаданими цінами вказав на право субєкта господарювання визначати ціну реалізації товару, однак нічим не обґрунтував мету здійснення такої операції.

По суті спору, представник відповідача ТОВ «Артеміда»не заперечував про встановлені позивачем вищевказані обставини, свої заперечення проти позову обґрунтовував лише доведеним на його думку фактом продажу вказаної біологічної активної добавки «Суперпотентин-флора»за межі України.

Судом не враховуються заперечення відповідача ТОВ «Артеміда»про те, що: 18.03.2004 року між ТОВ «Артеміда»та ТОВ «Нафтопродукт»підписано договір комісії № 19-03/04, згідно якого комісіонер (ТОВ «Нафтопродукт») за обумовлену винагороду зобовязується за дорученням, і за рахунок комітента (ТОВ «Артеміда») здійснити від свого імені продаж на експорт майна комітента. Відповідно до специфікації № 1 від 18.03.2004 року до договору комісії №19-03/04 від 18.03.2004 року комітент доручає комісіонерові реалізувати біологічно активну добавку «Суперпотентин-флора»у кількості 156600 штук за ціною 15,04 дол. США, на загальну суму 2355264,00 дол. США. На виконання умов договору комісії № 19-03/04 від 18.03.2004 року ТОВ «Нафтопродукт»підписано контракт № 03/03NP від 25.03.2004 року з фірмою MonoLux L.L.C., USA про продаж товару на умовах DDU митний склад, адреса товароодержувача, товар, специфікація, кількість та ціни якого зазначені у специфікації №1 від 25.03.2004 року, а саме: біологічно активна добавка «Суперпотентин-флора»у кількості 940050 за ціною 15,04 дол. США. 22.06.2004 року між ТОВ «Нафтопродукт»та ТОВ «Артеміда»підписано звіт на виконання умов договору комісії № 19-03/04 від 18.03.2004 року, оскільки, зазначені обставини жодним чином не підтверджують придбання вказаної біологічної активної добавки «Суперпотентин-флора»саме у ТОВ «Лія-Сан»та саме за умовами договору купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року.

Придбання майна за цінами значно вищими цін реалізації цього ж майна спростовує мету придбання такого. Господарська діяльність на власний ризик також повинна мати мету - досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у пункті 1.32 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»випливає, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу (зокрема, придбання товару з метою його наступного продажу), має сплачувати відповідні податки.

З метою встановлення факту здійснення платником податку господарської діяльності, формування податкового кредиту для визначення цілей оподаткування податком на додану вартість, а також встановлення звязку між фактом придбання товарів та понесення витрат і господарською діяльністю платника податку, обовязковому дослідженню підлягає наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій такого платника, тобто наявність мети використання придбаних товарів у такій діяльності.

Представник позивача не обґрунтував наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) вказаної операції, відтак відповідач ТОВ «Артеміда»не мав наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а здійснив таку виключно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість. Намір платника податку одержати дохід лише в такий спосіб без здійснення реальної господарської діяльності (з отриманням прибутку) не можна розглядати як самостійну ділову мету, і встановлення цих обставин дає підставу для задоволення заявленого позову.

Вказаними доказами по суті підтверджується умисел відповідачів по справі на незаконне благо, що отримує платник податку у вигляді мінімізації податкових зобов'язань шляхом заниження ціни продажу постачальником (виробником) та/або шляхом декларування незаконно сформованого податкового кредиту (отримувачем).

За юридичною природою умисел - особа усвідомлювала передбачала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала їх суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії. Особа усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна), а також неминучість або можливість настання таких наслідків.

В даному випадку не потрібно визначати психічне ставлення відповідачів до наслідків, таке переноситься на самі дії відповідачів, вчинення яких є моментом складання первинних документів та видання податкової накладної без фактичного виконання господарських зобовязань сторонами.

Докази, що є в справі не підтверджують заперечень відповідача ТОВ «Артеміда», договір купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року між ТОВ «Лія-Сан»та ТОВ «Артеміда», специфікація № 1 від 17.03.2004 року, платіжні доручення № 1, 2, 3, 4, 5 від 30.03.2004 року ТОВ «Артеміда»про оплату ТОВ «Лія-Сан»по договору № 5/03/04 від 17.03.2004 року у розмірі 14986620,00 грн. та податкова накладна з врахуванням вищевказаних обставин є лише формальними (безпідставними) первинними документами права на податковий кредит. Інших належних та допустимих доказів обґрунтування своїх заперечень відповідача ТОВ «Артеміда»не надав.

У податковій звітності підлягає відображенню лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не зміст якої лише відображений у первинних документах, відповідно лише така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту. Господарська операція, яка фактично не відбулась є нікчемною, оскільки не спрямована на реальне настання правових наслідків, а спрямована лише на безпідставне формування платником податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином, суд прийшов до висновку про нікчемність договору купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року між ТОВ «Лія-Сан»та ТОВ «Артеміда», оскільки наявність наміру відповідачів у справі на незаконне заволодіння майна (коштів) держави підтверджено матеріалами справи, відповідачі усвідомлювали протиправність господарського зобов'язання, суперечність його мети інтересам держави та суспільства.

При касаційному розгляді даної справи Вищий адміністративний суд України вказав, що застосування приписів ст. 250 ГК України можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобовязання, що є підставою позову про застосування санкцій.

Оскільки судом, на новому розгляді справи, встановлено нікчемність договору купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року між ТОВ «Лія-Сан»та ТОВ «Артеміда», відтак суд не вбачає підстав застосування до спірних правовідносин вимог ст. 250 ГК України.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані відповідачем ТОВ «Артеміда»не переконують у обґрунтованості заперечень позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

З врахуванням вимог ст. 162 КАС України позовні вимоги Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат згідно ст. 94 КАС України не застосовується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 21 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Застосувати наслідки ст. 208 Господарського кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда»(ЄДРПОУ 23973113, вул. І. Мазепи, 16, м. Трускавець, Львівська область) в доход держави 14986620,00 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лія Сан»(ЄДРПОУ 32648657, вул. Гастелло, 39-А, м. Луганськ) в доход держави 14986620,00 грн.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена у повному обсязі 26.12.2011 року.

Суддя Гавдик З.В.

З оригіналом згідно

Суддя Гавдик З.В.