Постанова № 20568090, 23.12.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 грудня 2011 року Справа № 2а-10755/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Твердохліба Р,С.,

за участю

секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.

та

представників сторін:

від позивача -ОСОБА_1 (довіреність від 20.09.2011 №56),

ОСОБА_2 (довіреність від 04.01.2011 №01),

від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 07.11.2011 №19520/10/10-013)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року №0001988012,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10755/11/1270 за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року №0001988012.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську було складено акт від 21 березня 2011 року №193/08-2/32359108.

В процесі камеральної перевірки було встановлено порушення пункту 198.1 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статі 200 розділу V Податкового кодексу України, підпункту 5.9.1 пункту 5.9 пункту 5.10 статті 5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166 (із змінами та доповненнями), а саме арифметичну (методологічну) помилку (порушення), що вплинула на розрахунки з бюджетом.

У звязку з отриманням відповіді від ГВПМСДПІ щодо неможливості встановлення місця знаходження контрагента позивача - ПАТ «Луганська вугільна компанія», податок на додану вартість 113868,00 грн. за січень 2011 року актом камеральної перевірки був відхилений. Таким чином відповідачем зроблено висновок стосовно того, що оскільки ПАТ «Луганська вугільна компанія» відсутнє за своїм місцезнаходженням, декларація з податку на додану вартість за січень 2011 року відсутня, декларація з податку за 2010 рік відсутня, а також відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, згідно до частини 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України зазначені угоди мають ознаки нікчемності.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки позивачем отримано відповідь щодо залишення висновків акту перевірки без змін, у звязку з неможливістю встановлення місця знаходження підприємства ПАТ «Луганська вугільна компанія» та відсутності його податкової звітності у відповідному періоді.

На підставі акту перевірки від 21 березня 2011 року №193/08-2/32359108 спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську винесено податкове повідомлення-рішення від 08 квітня 2011 року №0001988012 яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 113868,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 01,00 грн., яке за наслідками адміністративного оскарження залишено без змін.

Позивач не погодився з винесеним податковим повідомленням-рішенням від 08 квітня 2011 року №0001988012 з огляду на те, що господарська діяльність між позивачем та ПАТ «Луганська вугільна компанія» має реальний характер, посилання відповідача на відповідь ГВПМСДПІ щодо неможливо встановлення місцезнаходження контрагента позивача, не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб підприємців», з тих підстав, що відповідачем не була проведена процедура по отриманню у державного реєстратора форми 18-ОПП, у звязку з тим, що в момент укладення договору №06-130 на переробку рядового вугілля за результатами конкурсних торгів, які відбулися 26 січня 2011 року контрагент надав ВАТ «Лисичанськвугілля» довідку ЄДРПОУ №289106 згідно якої ПАТ «Луганська вугільна компанія» не була виключеною з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Виконання зобовязань взятих позивачем та його контрагентом при укладенні договору №06-130 на переробку рядового вугілля підтверджуються актами здачі-прийняття виконаних робіт.

Посилання позивача на порушення пункту 5.10 статті 5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166 (із змінами та доповненнями), а саме арифметичну (методологічну) помилку (порушення), що вплинула на розрахунки з бюджетом взагалі є безпідставним, з тої причини, що вищевказаний наказ втратив чинність.

В судовому засіданні представники позивача підтримали адміністративний позов, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача - спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що СДПІ ВПП у м. Луганську, на підставі п. 200.10 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку ст. 76 розділу II Податкового кодексу України було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2011 року ПАТ «Лисичанськвугілля» за результатами якої складено акт від 21 березня 2011 року № 193/08-2/32359108.

За результатами камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2011 року ВАТ «Лисичанськвугілля» встановлено порушення п. 198.1 ст. 198 п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, п.п. 5.9.1 п. 5.9 п. 5.10 ст. 5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації по ПДВ», затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 зі змінами та доповненнями, в результаті чого ПАТ «Лисичанськвугілля» занижено суму податку на додану вартість на суму 113867,96 грн. за січень 2011 року.

Позиція податкового органу ґрунтується на тому, що нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України встановлено підстави, в силу яких правочин є нікчемним та прямо передбачено, що додаткового визнання такого правочину недійсним в судовому порядку не вимагається.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року встановлено завищення задекларованих ВАТ «Лисичанськвгілля» показників за січень 2011 року у сумі 113868,00 грн.

Згідно даних розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстру виданих та отриманих податкових накладних та звітної форми «Деталізованої інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» за січень 2011 року ВАТ «Лисичанськвугілля» мало взаємовідносини з контрагентом ПАТ «Луганська вугільна компанія».

Таким чином, у складі податкового кредиту за січень 2011 року ВАТ «Лисичанськвугілля» заявлені операції по взаємовідносинам із вищенаведеним контрагентом, яким не відображено у складі податкових зобовязань звітного періоду відповідних сум.

Також СДПІ ВПП у м. Луганську було отримано оперативну інформацію листом ГВПМ СДПІ ВПМ у м. Луганську від 18 березня 2011 року № 2267/7/26-0131 щодо неможливості встановлення місцезнаходження підприємства ПАТ «Луганська вугільна компанія». Крім того, ПАТ «Луганська вугільна компанія» з серпня 2010 року не звітує, у податкових зобовязаннях за відповідний період не відображені взаєморозрахунки з ВАТ «Лисичанськвугілля».

Отже, позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим дії ВАТ «Лисичанськвугілля» призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

СДПІ ВПП у м. Луганську, як субєкт владних повноважень при проведенні перевірки фактичної сплати сум податку на додану вартість в складі ціни товару та надходження відповідних сум податку до Державного бюджету України діяла у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданих органам державної податкової служби України повноважень.

У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, відкрите акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» (ідентифікаційний код 32359108) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 24 квіьня 2004 року (а.с. 194).

На податковому обліку відкрите акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» перебуває у державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків від 27 травня 2011 року № 86/29-018 (а.с. 193).

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) відкрите акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 323591012094, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 07 квітня 2011 року № 100330614 (а.с. 192).

На підставі пункту 200.10 статті 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку статті 76 розділу ІІ Податкового кодексу України спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2011 року ВАТ «Лисичанськвугілля» за результатами якої складено акт від 21 березня 2011 року №193/08-2/32359108 (а.с. 10-14).

Згідно висновків акта від 21 березня 2011 року №193/08-2/32359108 перевіркою встановлено порушення ВАТ «Лисичанськвугілля» п. 198.1 ст. 198 п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, п.п. 5.9.1 п. 5.9 п. 5.10 ст. 5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації по ПДВ», затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 зі змінами та доповненнями, в результаті чого ПАТ «Лисичанськвугілля» занижено суму податку на додану вартість на суму 113867,96 грн. за січень 2011 року.

Висновок про заниження ВАТ «Лисичанськвугілля» податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 113867,96 грн. вмотивований тим, що контрагент позивача ПАТ «луганська вугільна компанія» (код ЄДРПОУ 32474386) відсутнє за місцезнаходженням, декларація з податку на додану вартість не подавалась, декларація з податку на прибуток за 2010 рік відсутня, а також відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, згідно частин 1 та 5 статі 203, частин 1 та 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, з урахування чого угода між ВАТ «Лисичанськвугілля» та ПАТ «луганська вугільна компанія» має ознаки нікчемності.

На підставі акта камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2011 року ВАТ «Лисичанськвугілля» від 21 березня 2011 року №193/08-2/32359108 спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення від 08 квітня 2011 року № 0001988012 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 113869,00 грн., у тому числі 113868,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 22).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську від 08 квітня 2011 року № 0001988012 про збільшення ВАТ «Лисичанськвугілля» суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 113869,00 грн., у тому числі 113868,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), підлягає скасуванню з огляду на нижчевикладене.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, повязані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є обєктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно статті 200 Податкового кодексу України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобовязання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Разом з тим, пунктом 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України регламентовано, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, 09 грудня 2009 року між закритим акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» та закритим акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» укладений договір №06-61 на переробку рядового вугілля на збагачувальних фабриках. Зазначений договір було пролонговано додатковими угодами від 01 січня 2010 року №1, від 11 травня 2010 року №2 та від 31 грудня 2010 року №3 (а.с. 124-135).

На виконання умов договору та відповідно до специфікації до договору (а.с. 132-144)ПАТ «Луганська вугільна компанія» поставило відкритому акціонерному товариству «Лисичанськвугілля» послуги по переробці рядового вугілля відповідно до договору від 09 грудня 2009 року №06-61, що підтверджується рахунком-фактурою від 31 січня 2011 року №00000103 та податковою накладною від 31 січня 2011 року №105 на суму 489901,50 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 81650,25 грн., рахунком-фактурою від 31 січня 2011 року №00000243 та податковою накладною від 31 січня 2011 року №314 на суму 98021,84 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 16336,97 грн., рахунком-фактурою від 31 січня 2011 року №00000188 та податковою накладною від 31 січня 2011 року №188 на суму 95284,43 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 15880,74 грн., актами здачі-прийняття робіт від 31 січня 2011 року №00000033, №00000062, №00000019, платіжними документами та квитанціями про приймання вантажу» (а.с. 145-153; 180-191; 197-202).

Податкові накладні від 31 січня 2011 року №105 на суму 489901,50 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 81650,25 грн., №314 на суму 98021,84 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 16336,97 грн. та №188 на суму 95284,43 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 15880,74 грн. включені відкритим акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень 2011 року ( а.с. 159-175).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року до складу податкового кредиту січня 2011 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» відкритим акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» включено податок на додану вартість в сумі 113868,00 грн. по господарським операціям із приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» (а.с. 154-158).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість у січні 2011 року по господарським операціям із приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» сформований з дотриманням вимог статті 198 Податкового кодексу України.

Товарність господарських операцій відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» із приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, товарність операцій за договором від 09 грудня 2009 року № 06-61 підтверджується подальшим продажем отриманої за цим договором продукції (а.с. 100-123).

Посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на те, що контрагент позивача - приватне акціонерне товариство «Луганська вугільна компанія» не знаходиться за юридичною адресою та не виконує своїх податкових зобовязань перед бюджетом, суд відхиляє через те, що порушення норм Податкового кодексу України контрагентом позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагента позивача і не може впливати на право позивача на включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Крім того, зазначені висновки спростовуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо місцезнаходження приватного акціонерного товариства «Луганська вугільна компанія» (а.с. 84-95).

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома субєктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладеного договору ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладеного позивачем договору з приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З розяснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та приватним акціонерним товариством «Луганська вугільна компанія» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обовязкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обовязковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит у січні 2011 року, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення вікритому акціонерному товариству «Лисичанськвугілля» суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 113868,00 грн., у тому числі 113867,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 23 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 27 грудня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Луганськвугілля» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську від 08 квітня 2011 року № 0001988012 про збільшення відкритому акціонерному товариству «Лисичанськвугілля» (ідентифікаційний код 32359108) грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 113868,00 грн., у тому числі 113867,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Лисичанськвугілля» (ідентифікаційний код 32359108, місцезнаходження: 93100, м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень двадцять три копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 27 грудня 2011 року.

<Текст >

СуддяР.С. Твердохліб