Рішення № 20544134, 26.12.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" грудня 2011 р.Справа № 5013/2395/11 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Макаренко Т.В., розглянувши матеріали справи № 5013/2395/11

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрпостач", м. Кіровоград

до відповідача: Приватного підприємства "ЛІКМАРДС", м. Кіровоград

про визнання недійсним та фіктивним договору купівлі-продажу

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 , довіреність № 2175 від 13.12.11 ;

від відповідача - участі не брали

У судовому засіданні оголошувалась перерва 22.12.2011 року до 15 год. 26.12.2011 року, в порядку, визначеному ст. 77 ГПК України.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрпостач" подано позовну заяву № 01/12/11 від 01.12.2011 року до приватного підприємства "ЛІКМАРДС" про визнання недійсним та фіктивним договору купівлі-продажу з мотивів невідповідності вказаного договору нормам чинного законодавства ( ч.3 ст. 215, ч.1 ст. 216 та ст. 230 ЦК України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву вимоги позивача не визнав, в обгрунтування своїх заперечень зазначив наступне.

З моменту реєстрації Приватного підприємства „Лікмардс" до 03.10.2011 року являвся директором вказаного підприємства. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від „03" жовтня 2011 року (справа №5013/1789/11) порушено справу про банкрутство.

В абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Зазначає, що між сторонами оспорюваного правочину було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов передбаченого для даного виду договору та з дотриманням законодавчо встановлених вимог відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, про що свідчить факт його повного та належного виконання .

Крім того, відповідач посилається на ч.5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" в якій зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також: вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір поставки, зобов'язаний був зазначити в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів.

Висновки позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, завданням суду є захист саме порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Припущення позивача про недоведеність підпису на оспорюваному правочині зі сторони відповідача не заслуговують на увагу, адже в ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права, та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідач зазначає, що оспорюваний правочин був підписаний саме Дорошенко О.І. і даний факт позивачем не спростований.

Водночас, навіть якщо припустити інше, зазначає відповідач, в силу приписів ст. 241 ЦК України, даний правочин не може бути визнаним недійсним адже він є виконаним.

Відповідач також вважає безпідставним посилання позивача на норми ст. 228 ЦК України, оскільки при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вказаний відзив підписаний О.І. Дорошенко

23.12.2011 року до господарського суду надійшла заява № 11 від 22.12.2011 року арбітражного керуючого Белашова К.В., в якій він повідомляє господарський суд про неможливість прибути в судове засідання 26.12.2001 року по даній справі та просить розглядати вказану справу без його участі.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши усі обставини справи, оцінивши подані сторонами докази, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім "Укрпостач» (надалі-Позивач) та продавцем - приватним підриємством «Лікмардс» (надалі-Відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу №27/09/10 від 27.09.2010 (надалі-Договір).

Відповідно до розділу 1 договору відповідач зобов'язався поставити та передати у власніть позивача товар, а позивач зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість відповідно до умов вказаного Договору.

Назву товару - насіння соняшнику, сторони узгодили у п. 1.1. Договору, а його кількість домовились зазначати в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.2.2. Договору).

Сторони узгодили, що товар повинен бути повністю поставлений покупцю на протязі 2 банківських днів з моменту підписання договору (п.3.1), але продавець має право на дострокову поставку товару з обов'язковим повідомленням покупця.

У п. 4.1 сторони перебачили безготівковий порядок розрахунків, а строк оплати - на протязі 2- банківських днів з моменту виставленого рахунку (п.4.2 Договору).

Порядок поставки та передачі товару сторони узгодили у розділі 5 Договору, а відповідальність сторін - у розділі 8 Договору.

Господарський суд дійшов висновку, що між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, передбачених чинним законодавством для договорів даного виду (глава 54 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами до матеріалів справи подано копії специфікацій до оспореного договору, копії платіжних доручень, виписки по операціях в обслуговуючому банку Позивача, які свідчать про перерахування позивачем коштів по договору № 27/09/10 від 27.09.10р. згідно виставлених відповідачем рахунків, а також копії видаткових накладних, виписаних відповідачем на виконання умов договору № 27/09/10 від 27.09.10р.

Отже, матеріали справи свідчать, що сторонами виконані умови договору повністю.

Про вказане також сідчить поданий до матеріалів справи Акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Торговий "Укрпостач» та ПП «Лікмардс», складений станом на 01.03.3011 року .

При розгляді даного спору господарський суд враховує наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влад України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлене Конституцією України та законами, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме :

1. зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. правочин має вчинятися і у формі, встановленій законом .

5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент їєння правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» запзначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК :

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК ).

Позивач не подав господарському суду належних доказів наявності вини відповідача, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Не подано позивачем також інших необхідних доказів, які свідчать , що оспорюваний договір був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

На запит госоподарського суду Кіровоградська ОДПІ повідомила своїм листом № 45474/10/10-0 від 16.12.2011 року, що ПП "Лікмардс" (код ЄДРПОУ 37168050) анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість 23.03.2011 року.

Вказане спростовує доводи позивача про відсутність у відповідача такого свідоцтва на момент укладення та виконання сторонами оспореного договору.

Доводи позивача про недоведеність підпису на оспорюваному правочині зі сторони відповідача не заслуговують на увагу з огляду на норми ст. 92 ЦК України в якій Законодавцем визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У судовому засіданні обговорювалося питання щодо призначення почеркознавчої експертизи підпису директора відповідача Дорошенко О.І., але Дорошенко О.І. особисто зазначив, що оспорюваний правочин був підписаний саме ним і даний факт позивачем не спростований.

Крім того, статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права, та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як вже зазначалось вище, господарським судом встановлено, що оспорюваний договір сторонами виконано.

Також господарський суд враховує, що порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Отже, підстави для визнання його недійсним або неукладеним , у господарського суду відсутні.

Стосовно доводів позивача що фіктивності правочину господарський суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Встановлення факту виконання сторонами своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 27/09/10 від 27.09.10 року та недоведеність позивачем, щодо існування умислу всіх сторін правочину виключає визнання його фіктивним.

У п.п. 9,20 вищезазначеного Прленуму Верховного суд України № 9 вказується, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не подав господарському суду належних доказів існування, в розумінні норм ст.ст. 33,34 ГПК України, помилки з боку позивача, в чому саме вона полягає, а також що вона має істотне значення, та існування умислу в діях однієї із сторін, чи обох сторін.

Крім того, позивач не подав господарському суду доказів порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача.

За таких обставин доводи позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, завданням суду є захист саме порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Вказане свідчить, що у господарського суду відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу № 27/09/10 від 27.09.10 року недійсним, нікчемним, фіктивним та таким, що укладений під впливом обману , або з метою завідомо суперечною держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 33,34,44,49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя Макаренко Т.В.

повний текст підписано

03.01.2011