Рішення № 20532884, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 9/36422.12.11 За позовомВідкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич"

ДоПублічного акціонерного товариства "Київський радіозавод"

Провстановлення сервітуту на нерухоме майно

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

від позивачаОСОБА_1 (дов. №714/04 від 09.06.2011р.)

від відповідачаОСОБА_2 (дов. №765/1235 від 29.06.2011р.)

В судовому засіданні 22.12.2011р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Відкрите акціонерне товариство "Телевізійний завод "Славутич" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" (далі по тексту відповідач), у відповідності до якої просить суд:

- винести рішення, яким встановити на користь Відкритого акціонерного товариства “Телевізійний завод “Славутич” (м. Київ, вул. Бориспільська, 9, код ЄДРПОУ 24371637) або уповноважених ним осіб сервітут щодо нерухомого майна, яке належить на праві власності Публічному акціонерному товариству "Київський радіозавод" (м. Київ, вул. Бориспільська,9, код ЄДРПОУ 30722314 ) на наступних умовах:

право безперешкодного та вільного проїзду (в'їзд-виїзд) через вїздні ворота з вул. Вереснева на територію за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 9 автомобільного транспорту ВАТ “Телевізійний завод “Славутич” та автотранспортних засобів проїжджаючих у ВАТ “Телевізійний завод “Славутич”, або до уповноважених ВАТ “Телевізійний завод “Славутич” осіб. Встановити сервітут на безоплатній основі. Встановити сервітут з дня набрання рішенням законної сили. Встановити сервітут без визначення строку, та випадки припинення сервітуту, визначені чинним законодавством.

- стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод” на користь Відкритого акціонерного товариства “Телевізійний завод “Славутич” витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у звязку з реорганізацією Київського радіозаводу, позивачу було передано частину цілісного майнового комплексу Державного підприємства “Виробниче обєднання “Київський радіозавод”, для проїзду до якого позивачем використовуються автомобільні ворота, які належать відповідачу. Як зазначає позивач для нормального функціонування підприємства необхідний постійний і безперешкодний допуск автомобільного транспорту до корпусів та цехів позивача. Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 181, 191, 401, 402, 403 ЦК України, ст. ст. 179, 181 ГК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №9/364, розгляд справи призначено на 06.12.2011 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 року розгляд справи відкладено на 22.12.2011 року, у звязку з необхідністю витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, необхідністю надання представниками сторін додаткових матеріалів та пояснень по справі, а також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення ТОВ “Правочин”, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, в порядку ст. 27 ГПК України, з підстав викладених в ухвалі.

20.12.2011 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідачем подано доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 22.12.2011 року представником позивача надано усні пояснення по справі, підтримано позовні вимоги.

Представником відповідача надано додаткові матеріали, усні пояснення та заперечення по справі, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29 травня 1996 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про реорганізацію держаного підприємств “Виробниче обєднання “Київський радіозавод”№569, у відповідності до якої, вирішено провести в установленому порядку реорганізацію Київського радіозаводу шляхом поділу його цілісного майнового комплексу для створення на його базі нових підприємств згідно з додатком.

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996р. №569 затверджено перелік підприємств, створюваних на базі державного підприємства “Виробниче обєднання “Київський радіозавод”, а саме: Київський радіозавод, Телевізійний завод, Приладобудівний завод “Елмс”, Завод швейних машин, Підприємство “Контур”, Дослідно експериментальний завод, Завод “Медінструмент”, Деревообробний завод “Явір”, Науково-технічний комплекс “Курс”, Інструментальний завод, Ремонтно-механічний завод “Модуль”, Автотранспортне підприємство “Надія”, Підприємство “Енергетик”, Проектно-будівельний комплекс “Схід”, Торгово-виробнича фірма “Схід”, Комбінат харчування, Підприємство “Здоровя”, Підприємство “Перспектива”, Завод телевізійних вузлів.

Наказом Міністерства Машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 26.06.1996р. №119Д створено на базі цехів 302, 333, 336, 344, 358,360, 379, 384 відділ 714, 775, 880, 392, 393, 37/7, КБ4, 840/Т ВО “Київський радіозавод” державне підприємство Телевізійний завод “Славутич”, надавши йому права юридичної особи.

Наказом Фонду державного майна України “Про створення відкритого акціонерного товариства “Телевізійний завод “Славутич” від 21.10.1998р. №49-АТ, затверджено план приватизації майна державного підприємства “Телевізійний завод “Славутич” м. Київ. Перетворено державне підприємство “Телевізійний завод “Славутич”у відкрите акціонерне товариство “Телевізійний завод “Славутич”. Затверджено акт передачі нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству “Телевізійний завод “Славутич”, згідно з додатком до цього наказу.

До матеріалів справи позивачем додано належним чином засвідчену копію реєстраційного посвідчення №009788, виданого позивачу 28.01.2005 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, яким посвідчено, що майновий комплекс розташований в м. Києві по вул. Бориспільській, 9 зареєстрований за Відкритим акціонерним товариством “Телевізійний завод “Славутич”на праві колективної власності на підставі наказу Фонду державного майна України №419-НТ від 21.10.1998р.; акту передачі нерухомого майна у власність.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідно до схеми розміщення корпусів, для проїзду до корпусів ВАТ “Телевізійний завод “Славутич” позивач використовує автомобільні ворота з вул. Вереснева, що знаходяться у власності ПАТ “Київський радіозавод”. Власних автомобільних воріт для вїзду на територію позивач не має, що перешкоджає нормальному функціонуванню підприємства, оскільки позивачу необхідний постійний та безперешкодний допуск автомобільного транспорту до корпусів та цехів позивача.

Як на те посилається позивач у позовній заяві, 26.09.2011 року позивач звернувся до відповідача з листом №714/399, яким направлено для підписання Договір про встановлення сервітуту на нерухоме майно (доказів на підтвердження направлення зазначеного листа відповідачу не надано). За твердженням позивача, відповідь або підписаний проект договору відповідачем не направлено.

На підставі ст. ст. 401-403 ЦК України позивач просить суд винести рішення, яким встановити на користь ВАТ “Телевізійний завод “Славутич” або уповноваженим ним осіб, сервітут щодо майна, яке належить на праві власності ПАТ “Київський радіозавод” на умовах: права безперешкодного та вільного проїзду (в'їзд-виїзд) через вїздні ворота з вул. Вереснева на територію за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 9 автомобільного транспорту ВАТ “Телевізійний завод “Славутич” та автотранспортних засобів проїжджаючих у ВАТ “Телевізійний завод “Славутич”, або до уповноважених ВАТ “Телевізійний завод “Славутич” осіб. Встановити сервітут на безоплатній основі з дня набрання рішенням законної сили без визначення строку, та передбачити випадки припинення сервітуту, визначені чинним законодавством.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях наданих в судовому засіданні, посилається на те, що потреби позивача щодо безперешкодного та вільного проїзду на територію за вул. Бориспільська, 9 можуть бути забезпечені іншим шляхом, оскільки крім воріт, що належать відповідачу, існують два вїзди, які належать іншим особам; безперешкодне та вільне користування вїзними воротами не може розглядатись окремо від користування автомобільними шляхами та пішохідними доріжками на території.

При цьому відповідач зазначає, що не заперечує проти укладення угоди на користування позивачем вїзними воротами, прохідною, сервітуту на користування автомобільними дорогами та пішохідними доріжками, на загальних умовах та на платній основі.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України, одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

У відповідності до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (ч. 2 ст. 401 ЦК України).

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Таким чином, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь - якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Статтею 404 Цивільного кодексу України, визначено правові підстави користування чужим нерухомим майном, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

У відповідності до ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту ( ч. 3 ст. 402 ЦК України).

Оскільки, відповідно до ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна підтвердити поданими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обовязок підтвердити належними доказами наявність законних підстав вимагати встановлення сервітуту на нерухоме майно, покладається саме на позивача.

Зі змісту статті 401 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що сервітут може бути встановлений в інтересах особи, яка його вимагає лише за умов, якщо її потреби у користуванні чужим майном не можуть бути задоволені іншим способом. Норми глави 32 ЦК України присвячені праву користування чужим майном виключно в речовому сенсі. Від так, даному праву - сервітуту притаманні усі перераховані речовим правам ознаки (абсолютність, право слідування тощо), а також ряд ознак іманентних саме цьому праву на чуже майно, основною з яких є обмежений характер користування.

При встановлені сервітуту чітко визначається обсяг користування, спосіб користування та час користування. Наприклад, якщо це буде проїзд і відповідно встановлення права проїзду сусідньою земельною ділянкою, то тут у будь-якому випадку повинно бути визначено місце проїзду і супутні обов'язки пов'язані зі здійсненням такого проїзду, як-то не засмічення, не заподіяння шкоди, тощо. При цьому, зміст сервітуту повинен чітко визначитись законом. На відміну від зобов'язальних прав користування зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.

За таких обставин, основними ознаками права сервітуту є обмежений характер права користування (тільки для задоволення потреб щодо користування іншим майном ), чітке визначення обсягу прав та встановлення змісту цього права законом.

У позовній заяві позивач просить суд встановити сервітут на свою користь щодо нерухомого майна, яке належить відповідачу на праві власності на умовах права безкоштовного та вільного проїзду (вїзд-виїзд) через вїздні ворота з вул. Вереснева на територію за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, 9 автомобільного транспорту позивача, або уповноважених позивачем осіб для доступу до нерухомого майна, що належить позивачеві на праві власності.

Тобто, позивач просить встановити сервітут щодо нерухомого майна - в'їзних воріт, які належать на праві власності відповідачу. При цьому, суд зазначає, що для забезпечення здійснення правомочностей позивача як власника нерухомого майна він вказує, що йому необхіден саме проїзд по земельній ділянці.

Право безперешкодного та вільного проїзду автомобільного транспорту, відноситься до земельного сервітут, яке регулюється ч. 2 ст. 404 Цивільного кодексу України, ст. 99 Земельного кодексу України.

У відповідності до ч. 2 ст. 404 ЦК України, особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У відповідності до ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

За таких обставин, суд зазначає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту оскільки встановлення сервітуту щодо нерухомого майна не може забезпечити проїзд по земельній ділянці для забезпечення можливості користування іншим нерухомим майном.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 401 ЦК України встановлення сервітуту можливо лише в тому випадку, коли потреби особи, яка просить про встановлення сервітуту, не можуть бути задоволені будь-яким іншим способом.

Дана обставини щодо неможливості задовольнити потреби щодо користування майном в іншій спосіб входить до предмету доказування у справах про встановлення сервітуту, однак позивачем у даній справі в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України таких доказів не надано.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, вказав, що крім вїзних воріт, які належать ПАТ “Киїський радіозавод”, доступ до об'єктів нерухомості, які розташовані за адресою: м. Київ, Бориспільска, 9 може бути забезпечений через інші вїзні ворота.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Телевізійний завод “Славутич” задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГ.П. Бондаренко

Дата підписання рішення 27.12.2011р.