Рішення № 20531633, 20.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/16520.12.11 За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»в особі Запорізької філії

ДоВідкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

Простягнення 23377 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники: не зявився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»в особі Запорізької філії до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»про стягнення страхового відшкодування в сумі 23377 грн.

Ухвалою від 06.10.2011р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі №2/165.

Від позивача в особі Запорізької філії через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла частина документів на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2011р. та клопотання про слухання справи за відсутності повноважного представника позивача.

Ухвалою від 25.10.11р. судом було відкладено розгляд справи на 08.11.11р.

Від відповідача 28.10.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов.

В судовому засіданні 08.11.11р. судом було оголошено перерву на 06.12.11р.

Представником відповідача в судовому засіданні 06.12.11р. надано доповнення до відзиву.

Також, представником відповідача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у відповідності до ст. 69 ГПК України.

Ухвалою від 06.12.11р. суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відклав на 15.12.2011р. та зобовязав позивача в приміщенні Господарського суду міста Києва ознайомитись з відзивом на позов та доповненнями на відзиву, та надати письмові пояснення по суті спору, щодо викладених відповідачем обставин.

Від позивача 15.12.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на відзив.

В судовому засіданні 15.12.11р. судом було оголошено перерву на 20.12.11р.

Від позивача 19.12.11р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла телеграма з клопотанням слухати справу без представника позивача.

Представники відповідача в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували з підстав, наведених у відзиві та доповненнях до відзиву, і просили в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 20.12.11р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

08.10.2010 року між ОСОБА_1 та Позивачем було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 4112-а/10зп (Договір), яким були застраховані майнові інтереси ОСОБА_1 пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Jeep Grand Cherokee, реєстр. № НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль), від ризиків «Викрадення», «Збитки внаслідок ДТП»та «Збитки внаслідок інших подій».

01.04.2011 року на бул. Вінтера у м. Запоріжжя сталася дорожньо-транспортна пригода за участю Застрахованого автомобіля та автомобіля FIAT, реєстр. № НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди Застрахований автомобіль отримав пошкодження, перелік та характер яких підтверджується довідкою ДАІ про ДТП від 01.04.2011 року, відомістю ДАІ про обставини ДТП № 8792700, Висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди № 411/06 від 03.06.2011 року, згідно якого вартість матеріальної шкоди склала 23377 грн.

Фактичні витрати на здійснення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля склали 23678 грн. 55 коп., що підтверджується рахунком-фактурою TOB «Альфа Сервіс»№ АС-0666 від 21.04.2011 року та рахунком-фактурою ПП ОСОБА_3 № АБ-0038 від 21.04.2011.

Пошкодження Застрахованого автомобіля було визнано Позивачем страховим випадком, при якому настає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування, тому на виконання Договору Позивачем було розраховано та виплачено страхове відшкодування в сумі 23 678 грн. 55 коп., що підтверджується страховими актами від 04.05.2011 року, заявою страхувальника про настання страхового випадку № 984-11 від 04.04.2011 року, розрахунком суми страхового відшкодування, платіжними дорученнями №№ 4205 та 4206 від 05.05.2011 року (якими кошти перераховано згідно наведених вище рахунків фактур, особам, що здійснювали ремонт пошкодженого Застрахованого автомобіля - TOB «Альфа Сервіс»та ПП ОСОБА_3)

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

В даному випадку відсувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика, в звязку з яким відбувається лише зміна особи у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання, тобто нового зобовязання із відшкодування збитків не виникає відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. У результаті страховик виступає замість потерпілого (даної правової позиції зокрема притримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі “Вісник Верховного Суду України”№ 8(132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України)).

Враховуючи вищенаведене, судом відхиляються посилання Відповідача, наведені у відзиві на позов, що вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу не передбачені чинним законодавством України.

Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Вина ОСОБА_2, який керував автомобілем FIAT, реєстр. № НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку - Постановою від 11.04.11р. Ленінського районного суду м. Запоріжжя у адміністративній справі № 3-1419/2011р.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 по заподіянню шкоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Відповідачем згідно Полісу № АА/2433747 від 21.02.2011 року (строк дії до 20.02.2012 року).

Частиною першою статті 528 ЦК України встановлено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до частини 1 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Стаття 1194 ЦК України регулює правовідносини з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Так, цією нормою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як зазначалось вище, вина ОСОБА_2, який керував автомобілем FIAT, реєстр. № НОМЕР_1 повністю встановлена у судовому порядку - Постановою від 11.04.11р. Ленінського районного суду м. Запоріжжя у адміністративній справі № 3-1419/2011р.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Як вбачається з Висновку експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди № 411/06 від 03.06.2011 року, вартість матеріальної шкоди склала 23377 грн., при цьому Договором від 08.10.2010 року № 4112-а/10зп та Полісом № АА/2433747 від 21.02.2011 року встановлено нульові франшизи.

Згідно з пунктами 35.1, 35.2 статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(у редакції статті чинній до її зміни Законом України від 17.02.2011 № 3045-VI, який набув чинності 19.09.2011) для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

15.06.2011р. позивачем на виконання вказаної норми було направлено відповідачу відповідну Заяву про страхове відшкодування в порядку ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; до вказаної заяви були додані документи визначені у статті 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і відповідачем цю заяву було отримано 21.06.11р., що підтверджується відміткою на зворотній стороні поштового повідомлення про вручення.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинній станом на 30.08.11р.) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

Одтак Відповідач своїх зобовязань згідно Полісу № АА/2433747 від 21.02.2011 року та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»щодо виплати страхового відшкодування не виконав, та не відшкодував позивачу завдану ОСОБА_2 шкоду в розмірі склала 23377 грн. в звязку з пошкодженням Застрахованого автомобіля; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Судом також відхиляються посилання Відповідача, що ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу Jeep Grand Cherokee, реєстр. № НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль), оскілки протилежне прямо вбачається з долученої до матеріалів справи копії свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу, і ОСОБА_1 також є Вигодонабувачем за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 4112-а/10зп від 08.10.2010року.

В «відмітках»на вказаному свідоцтві, на що посилається відповідач, лише зазначено про надання Райффайзенбанк Аваль розстрочки, кредиту на Застрахований автомобіль, та про наявність заборони на його відчуження, а не про наявність права власності банку на цей автомобіль).

Щодо посилань відповідача, що його не було повідомлено про ДТП, яке відбулось 01.04.2011 року на бул. Вінтера у м. Запоріжжя за участю Застрахованого автомобіля та автомобіля FIAT, реєстр. № НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, суд зазначає натупне.

Пунктом 37.4 статті 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги повязані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою відповідальною за завдані у даному випадку збитки, відповідно до положень вказаного закону, в межах передбачених договором обовязкового страхування цивільної відповідальності є саме Відповідач.

Відповідно до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного закону, (в редакції чинній на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто, вказана норма не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум в межах передбачених договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності. Статтею 38 вказаного закону, (в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Тобто зазначена стаття передбачає наявність права у страховика на предявлення регресного позову, а не відсутність такого права (даної правової позиції зокрема притримується Верховний Суд України в Постанові від 07.11.2011р. винесеній за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України №48/562 від 22.06.2011р.).

Отже, відповідно до положень наведених норм до позивача, з моменту виплати страхового відшкодування, перейшло право вимоги до відповідача як до страховика, страхувальник якої відповідальний за заподіяний збиток, і неповідомлення страхувальником відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу, однак надає йому право пред'явлення регресного позову до страхувальника (аналогічної правової позиції зокрема притримується Вищий господарський суд України в постанові №53/128 від 14.09.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»(69035, м. Запоріжжя, вул. Сорок Років Радянської України, 57-В; ідентифікаційний код 26183400) 23377 (двадцять три тисячі триста сімдесят сім) грн. страхового відшкодування, 233 (двісті тридцять три) грн. 78 коп. витрат по оплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 26.12.11р.