Рішення № 20531242, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/22622.12.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Авіабудсервіс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Хорст"

простягнення 283 094,45 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № АБС-РА10-2 від 20.04.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіабудсервіс" (далі позивач, ТОВ "Авіабудсервіс") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорст" (далі відповідач, ТОВ "Хорст") про стягнення з відповідача 283 094, 45 грн., з яких: 270 216, 86 грн. основного боргу, 10 790, 59 грн. пені, 25 087, 00 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки № 62 від 21.07.2010 р. позивач поставив відповідачу товар, який був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобовязань не в повному обсязі, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення залишку боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму пені та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/226, розгляд справи призначено на 17.11.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2011 р., у звязку з неявкою представників сторін, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.12.2011 р.

У судовому засіданні 13.12.2011 р. представником позивача було подано письмові пояснення у справі.

Крім того, в судовому засіданні 13.12.2011 р. представником відповідача подано письмову заяву, відповідно до якої відповідач визнає позов в повному обсязі.

Ухвалою від 13.12.2011 р. судом відкладено розгляд справи на 22.12.2011 р.

20.12.2011 р. через відділ документообігу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути на його користь з відповідача 270 216, 86 грн. основного боргу, 10 728, 22 грн. пені та 2 074, 96 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Також, у п. 3.7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначається, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Враховуючи зазначене, судом розглядаються позовні вимоги в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 20.12.2011 р., відповідно має місце нова ціна позову. (в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року".

У судовому засіданні 22.12.2011 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 22.12.2011 р. не зявився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Також, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, в тому числі не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 270 216, 86 грн., та вирішено в її задоволенні відмовити, у звязку з необґрунтованістю.

Так, відповідно до приписів статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (абзац 1 пункт 4 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

При встановленні відповідності виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець (абзац 2 пункт 4 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Зі змісту заяви позивача вбачається, що в обґрунтування своїх вимог ним покладено лише припущення про те, що відповідач може розпорядитися своїми коштами, внаслідок чого, на його думку, стане неможливим виконання прийнятого у даній справі рішення.

Таким чином, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідачем плануються або вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання взятих на себе зобовязань та уникнення відповідальності, суд відхиляє вищезазначену заяву про забезпечення позову.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

21.07.2010 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки на умовах розстрочки платежу № 62 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобовязується доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки товар, а покупець зобовязується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору.

Асортимент та загальна кількість товару, що може бути поставлений згідно цього договору, визначається в узгоджених сторонами замовленнях (форма замовлення Додаток № 1), які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна товару визначається у рахунках та видаткових накладних.

Розділом 3 Договору сторони визначили умови поставки товару, відповідно до яких покупець у випадку необхідності поставки для нього товару. відправляє постачальнику по факсу (через представника) замовлення, в якому визначає: асортимент, кількість одиниць кожного виду асортименту товару, строк поставки, місце та умови поставки товару, які узгоджуються до початку виконання поставки.

Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, замовлення надавались останнім позивачу в усній формі.

Згідно з 3.2. Договору постачальник на підставі отриманого та узгодженого сторонами замовлення виставляє покупцю на оплату рахунок по факсу (через представника).

Розрахунки за товар здійснюються покупцем в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином відстрочка платежу в розмірі 35 000, 00 грн. надається покупцю на термін 5 банківських днів з дати поставки партії товару, але не пізніше останнього числа місяця, в якому здійснюється поставка (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2010 року, при цьому, у разі наявності невиконаних зобовязань на дату припинення дії договору, термін дії цього договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобовязань по ньому.

На виконання умов Договору позивач в період з травня 2011 року по серпень 2011 року поставив відповідачу товар на загальну суму 304 329, 55 грн., що підтверджується видатковими накладними, долученими до матеріалів справи, а саме: № 4692 від 12.05.2011 р, № 4864 від 17.05.2011 р., № 5797 від 02.06.2011 р., № 5941 від 06.06.2011 р., № 6156 від 08.06.2011 р., № 6255 від 14.06.2011 р., № 6254 від 14.06.2011 р, № 6245 від 10.06.2011 р., № 6277 від 10.06.2011 р., № 6648 від 21.06.2011 р., № 9437 від 16.08.2011 р., № 7085 від 29.06.2011 р., № 8007 від 15.07.2011 р., № 8017 від 15.07.2011 р., № 8237 від 21.07.2011 р., № 8332 від 23.07.2011 р., № 8632 від 29.07.2011 р., № 8953 від 04.08.2011 р., № 9050 від 08.08.2011 р., № 9544 від 18.08.2011 р., № 9568 від 18.08.2011 р., № 9586 від 18.08.2011 р., № 9832 від 23.08.2011 р.

Також, позивач виставив відповідачу для оплати поставленого товару відповідні рахунки.

У свою чергу відповідач за поставлений товар розрахувався частково, що підтверджується виписками банку по рахунку позивача, з огляду на що у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 270 216, 86 грн.

Вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони передбачили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином відстрочка платежу в розмірі 35 000, 00 грн. надається покупцю на термін 5 банківських днів з дати поставки партії товару, але не пізніше останнього числа місяця, в якому здійснюється поставка (п. 2.2. Договору).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Сторони передбачили п. 5.1. Договору, що покупець у випадку невиконання або неналежного виконання зобовязань за цим Договором, несе відповідальність в наступних обсягах: за порушення строків оплати товару пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені повязана з триваючим правопорушенням простроченням виконання зобовязання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобовязання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Позивач нарахував відповідачу пеню за період з червня по жовтень 2011 року у розмірі 10 728, 22 грн., розрахунок якої є вірним.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу до сплати 2 074, 96 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені та 3 % річних.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорст" (01103, м. Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 18-А, код ЄДРПОУ 22924957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіабудсервіс" (03124, м. Київ, Солом'янський район, бульвар Івана Лепсе, будинок 8, корпус 59/4, код ЄДРПОУ 32485297) 270 216 (двісті сімдесят тисяч двісті шістнадцять) грн. 86 коп. основного боргу, 10 728 (десять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 22 коп. пені, 2 074 (дві тисячі сімдесят чотири) грн. 96 коп. 3 % річних, 2 830 (дві тисячі вісімсот тридцять) грн. 20 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяВ.С. Ломака

Повне рішення складено 26.12.2011 р.