Рішення № 20531239, 20.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/23720.12.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА ГРУПА

МОРЕПРОДУКТІВ»

до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2

про стягнення 4191,93 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю б/н від 15.03.2011 р.;

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА ГРУПА МОРЕПРОДУКТІВ» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (далі відповідач) про стягнення 4191,93 грн., а саме: 2794,62 грн. основного боргу, 1397,31 грн. штрафу. Також позивач просить витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості переданого за Договором купівлі-продажу № 922ц від 02.02.2011 р. товару, що зумовило виникнення у Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 заборгованості перед позивачем та нарахування штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. порушено провадження у справі № 5/237, розгляд справи призначено на 06.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 06.12.2011 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/237 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.12.2011 р.

В судовому засіданні 20.12.2011 р. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 20.12.2011 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/237 та ухвал господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, що поданий позивачем.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 20.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА ГРУПА МОРЕПРОДУКТІВ»(далі Продавець) та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу № 922ц (далі Договір), в порядку та на умовах якого Продавець протягом терміну дії Договору зобовязується передавати у власність, а Покупець зобовязується приймати товар та сплачувати його вартість у порядку і на умовах, визначених Договором (п. 2.1 Договору).

Терміном товар в даному Договорі позначається рибна продукція (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невідємною частиною Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору, момент переходу права власності на товар до Покупця, і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання Покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.

Пунктами 4.2, 4.3 Договору сторонами погоджено, що Покупець сплачує вартість отриманого товару згідно з відповідними видатковими накладними у національній валюті України. Покупець зобовязується повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок Продавця протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Строк дії Договору визначено пунктами 6.1, 6.2, відповідно до яких Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Укладено його на невизначений строк. Сторона, яка бажає розірвати цей Договір повинна письмово сповістити про таке іншу сторону за 30 діб до моменту такого розірвання.

Доказів розірвання Договору позивачем подано не було. Відповідачем вказане не спростовано.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 2794,62 грн., що підтверджується видатковими накладними оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи:

- № 1010129 від 11.04.2011 р. на суму 1178,94 грн.;

- № 1010131 від 11.04.2011 р. на суму 1615,68 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представника сторін та скріплено печатками сторін.

Хоча матеріали справи не містять довіреностей на одержання товару за спірними видатковими накладними, однак, останні не містять і будь-яких зауважень чи застережень, містять підпис особи відповідача та його печатку (штамп).

При цьому, суд додатково відзначає, що довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р. довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів.

Крім того, згідно з п. п. 3 п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

В матеріалах справи наявний зразок підписів матеріально-відповідальних осіб та печатки (штампу) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2.

Проте відповідач покладеного на нього Договором та чинним законодавством обовязку по оплаті переданого товару не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобовязання з оплати товару, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобовязань та обовязковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою Договір купівлі-продажу № 922ц від 02.02.2011 р. є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 2794,62 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2794,62 грн. заборгованості за переданий товар.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 4.5 Договору просить суд стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 1397,31 грн. - штрафу.

Відповідно до п. 4.5 Договору, у випадках порушення Покупцем п. 4.3 даного Договору більш ніж на 25 (двадцять пять) календарних днів, Покупець, окрім іншого сплачує Продавцеві штраф в розмірі 50% несплаченої вартості переданого Покупцеві товару.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобовязання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобовязань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення ГК України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 ЦК України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, субєкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобовязань встановленням окремого виду відповідальності договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобовязань (правова позиція, викладена в постанові Верховного суду України від 22.11.2010 р.).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що Договором сторонами погоджено штраф в розмірі 50% несплаченої вартості переданого Покупцеві товару.

Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобовязання за спірним Договором, доказів визнання вказаного підпункту недійсним не подано, при цьому відповідних клопотань про зменшення штрафних санкцій також не подано, отже, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1397,31 грн. штрафу.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЖНАРОДНА ГРУПА МОРЕПРОДУКТІВ» (01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, б. 11; ідентифікаційний код 32248136) 2794 (дві тисячі сімсот девяносто чотири) грн. 62 коп. основного боргу, 1397 (одну тисячу триста девяносто сім) грн. 31 коп. штрафу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 23.12.2011 р.