Рішення № 20530242, 22.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/19822.12.11

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нью-Парс Лтд"

доПриватного підприємства "Данілов і Ко"

простягнення 31 330,87 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.06.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 30.08.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью-Парс Лтд" (далі позивач, ТОВ "Нью-Парс Лтд") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Данілов і Ко" (далі відповідач, ПП "Данілов і Ко") про стягнення з відповідача 31 330,87 грн., в тому числі: 21 531,02 грн. основного боргу, 3 630,39 грн. пені, 4 588,84 грн. інфляційних втрат, 1 580,62 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 43 від 02.01.2009 р. позивач поставив відповідачу товар, який був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобовязань не в повному обсязі, у звязку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення залишку боргу по оплаті товару та нарахованих на його суму пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2011 р. порушено провадження у справі № 5/198, розгляд справи призначено на 15.11.2011 р.

Ухвалою від 15.11.2011 р. розгляд справи, у звязку з неявкою повноважного представника відповідача було відкладено на 13.12.2011 р.

01.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог № 1 від 30.11.2011 р., якою він, враховуючи вимоги ухвали про порушення провадження у справі та з огляду на приписи ст. 232 ГК України, а також у відповідності до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, здійснив уточнений розрахунок нарахованих на суму боргу пені, 3 % річних та інфляційних втрат, та відповідно просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача 21 531, 02 грн. основного боргу, 2 546, 71 грн. пені, 1 546, 56 грн. 3 % річних та 4 122, 01 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи зазначене, судом розглядаються позовні вимоги в уточненій редакції.

У судове засідання 13.12.2011 р. представник позивача не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив заявлені позовні вимоги відхилити у повному обсязі та надав суду письмовий відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи.

Зокрема, в обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач посилається на те, що позивачем не були надані відповідачу податкові накладні на поставлений товар з 23.01.2009 р. по 14.05.2009 р., у звязку з чим, він вважає, що строк оплати такого товару відповідно до п. 5.5. Договору не настав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2011 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд справи на 22.12.2011 р.

22.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив, у яких він вказує на те, що відповідачем не доведено неотримання ним податкових накладних за спірними поставками, оскільки він не звертався до органів державної податкової служби зі скаргою на позивача згідно з вимогами п п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а часткова оплата поставок, яка здійснюється відповідно до умов договору на підставі видаткових та податкових накладних, свідчить про їх отримання. Також, позивач надав суду податкові декларації за січень травень 2009 року, в яких відображені податкові зобовязання позивача з ПДВ в розрізі контрагентів, в тому числі й щодо відповідача.

У судовому засіданні 22.12.2011 р. позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.01.2009 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 43, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобовязується доставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент підписання повноважними представниками сторін накладної, яка засвідчує факт передачі товару покупцю. (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 1.4. Договору асортимент товару, його найменування, штрих код, ціна, визначаються в Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Поставка товару здійснюється продавцем у кількості і асортименті, відповідно замовленню покупця. (п. 6.1. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору оплата за товар, переданий продавцем покупцю, по кожній накладній здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у цьому договорі, не пізніше 20 банківських днів з дня поставки по кожній накладній.

Згідно з п. 9.1. Договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2009 року.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 28 337, 90 грн. згідно з наступними видатковими накладними: № РН-0001504 від 23.01.2009 р. на суму 4 049, 71 грн., № РН-0001506 від 23.01.2009 р. на суму 3 873, 79 грн., № РН-0001533 від 29.01.2009 р. на суму 1 868, 54 грн., № РН-0001534 від 29.01.2009 р. на суму 1 485, 70 грн., № РН-0001557 від 04.02.2009 р. на суму 1 840, 03 грн., № РН-0001559 від 04.02.2009 р. на суму 1 840, 03 грн., № РН-0001605 від 12.02.2009 р. на суму 1 936, 16 грн., № РН-0001639 від 20.02.2009 р. на суму 1 351, 20 грн., № РН-0001640 від 20.02.2009 р. на суму 955, 45 грн., № РН-0001670 від 25.02.2009 р. на суму 1 499, 10 грн., № РН-0001702 від 05.03.2009 р. на суму 3 082, 21 грн., № РН-0001786 від 25.03.2009 р. на суму 1 975, 98 грн., № РН-0001956 від 14.05.2009 р. на суму 2 580, 00 грн.

До матеріалів справи також долучені належним чином завірені копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей відповідачем.

Судом встановлено, що поставка за спірними накладними здійснювалась на виконання саме вищевказаного договору, оскільки інших укладених між сторонами діючих договорів на поставку на момент складання зазначених накладних не існувало.

У свою чергу відповідач за поставлений товар розрахувався частково, оплативши та повернувши згідно з накладними на повернення товар на загальну суму 6 806, 88 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок по рахунку позивача та накладними № ВН-0000075 від 21.03.2009 р., № ВН-00000074 від 21.03.2009 р., № ВН-0000072 від 21.03.2009 р., № ВН-0000072 від 21.03.2009 р., № ВН-0000071 від 21.03.2009 р., з огляду на що у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 21 531, 02 грн.

Також, 31.03.2009 р. сторонами підписувався Акт звіряння розрахунків, відповідно до якого станом на 31.03.2009 р. борг відповідача становив 22 451, 02 грн.

Вважаючи, що зазначеними діями відповідач порушує права позивача, останній вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, сторони погодили, що оплата за товар, переданий продавцем покупцю, по кожній накладній здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у цьому договорі, не пізніше 20 банківських днів з дня поставки по кожній накладній.

Посилання відповідача на те, що у відповідності до п. 5.5. Договору він мав право не оплачувати отриманий товар, оскільки не отримав податкових накладних від позивача, судом до уваги не приймаються, оскільки такі твердження не доведені належними та допустимими доказами.

Так, суд враховує, що позивач здійснив часткову оплату поставленого товару, підписав акт звіряння розрахунків, а також не звертався до органів державної податкової служби зі скаргою на позивача згідно з вимогами пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо ненадання йому податкових накладних, що свідчить про необґрунтованість та безпідставність таких заперечень. Відповідно твердження позивача щодо передачі податкових накладних разом з товаром та видатковими накладними відповідачем не спростовано.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, позовні вимоги в цій частині є законним та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ст. 230 ГК України).

Сторони передбачили п. 7.3.1. Договору,що за порушення строків оплати покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої за період, за який стягується пеня, від вартості несплаченого товару за кожен день затримки.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені повязана з триваючим правопорушенням простроченням виконання зобовязання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобовязання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Під час розгляду справи відповідач із заявою про застосування позовної давності до суду не звертався.

Згідно з уточненим розрахунком позивача, який є вірним, загальна сума пені становить 2 546, 71 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу до сплати 1 546, 56 грн. 3 % річних та 4 122, 01 грн. інфляційних втрат., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, як і не оспорено розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних..

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обовязки щодо оплати поставленого позивачем товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Данілов і Ко" (03113, м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, будинок 68/1, офіс 62, код ЄДРПОУ 34532920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью-Парс Лтд" (01103, м. Київ, Печерський район, вулиця Кіквідзе, будинок 32, код ЄДРПОУ 31088221) 21 531 (двадцять одну тисячу пятсот тридцять одну) грн. 02 коп. основного боргу, 2 546 (дві тисячі пятсот сорок шість) грн. 71 коп. пені, 1 546 (одну тисячу пятсот сорок шість) грн. 56 коп. 3 % річних та 4 122 (чотири тисячі сто двадцять дві) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 297 (двісті девяносто сім) грн. 94 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 23.12.2011 р.