Рішення № 20525121, 14.12.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/254

14.12.11

За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт»державне підприємство «Зовнішньоторговельна фірма «Таско-експорт»

про стягнення 9 510 939 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуючий)

Ломака В.С.

Івченко А.М.

Представники:

Від прокуратури: Рубан Д.В.

Від позивача: не з’явилися

Від відповідача: Моргун І.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора України звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт»ДП «Зовнішньоторговельна фірма «Таско-експорт» про стягнення 7 563 339,00 грн. основного боргу, 728 349,00 грн. пені, 922 727,00 грн. інфляційних, 296 524,00 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р. в частині сплати за реалізовані спецвироби, які були передані позивачем відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20.07.2011 р. за участю учасників судового процесу, яких зобов’язано надати суду певні документи.

15.07.2011 р. до канцелярії суду надійшов відзив Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт»державне підприємство «Зовнішньоторговельна фірма «Таско-експорт»на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначив, що визнає наявність заборгованості перед позивачем, однак проти її розміру заперечує, стверджуючи, що позивачем помилково нараховано відповідачу суму основного боргу в сумі 171 039 грн. Також відповідач зазначив, що оскільки суму основного зобов’язання позивачем було визначено не вірно, тому він не погоджується із розрахунком 3% річних та інфляційного збільшення. Крім того, відповідач вважає, що до вимог про стягнення пені сплила спеціальна позовна давність, а тому у цій частині вимог слід теж відмовити.

У судових засіданнях, призначених на 20.07.2011 р., 03.08.2011 р., 15.08.2011 р. та 29.08.2011 р. на підставі ст. 77 ГПК України судом оголошувались перерви до 03.08.2011 р., 15.08.2011 р., 29.08.2011 р. та 05.09.2011 р. відповідно.

У процесі розгляду спору у даній справі від відповідача надійшли письмові пояснення щодо нарахування пені, в яких зазначив, що пеня могла бути нарахована в межах шестимісячного строку, який відраховується з моменту виникнення права на пеню. Також відповідач стверджував, що позивачу було відомо станом на 28.01.2010 р. про факт отримання відповідачем коштів на загальну суму 10 391 080,00 грн. від покупця, а отже станом на зазначену дату йому було відомо про порушення зобов’язання з боку відповідача та порушення своїх прав. Відповідач стверджує, що позивач пропустив позовну давність по зверненню до суду з вимогою про стягнення пені на суми передплати, які були отримані відповідачем від покупця.

У письмових поясненнях відповідач зазначив, що враховуючи рекомендації щодо розрахунку інфляційних втрат, які викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-р, сума інфляційних втрат відповідача складає 831 967,29 грн. також, з посиланням на скрутне становище та нарахування надмірно великих штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних, відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою прокуратури та невиконанням відповідачем вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/254 у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 09.09.2011 р. визначено склад суду для розгляду справи № 51/254 –суддя Пригунова А.Б. (головуючий), судді Гулевець О.В. та Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2011 р. справа № 51/254 прийнята до провадження вказаною колегією суддів та призначена до розгляду на 05.10.2011 р. за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2011 р. розгляд справи відкладено на 02.11.2011 р. у зв’язку з нез’явленням у судове засідання повноважних представників прокуратури та невиконання сторонами вимог суду.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. змінено склад суду для розгляду справи № 51/254 –суддя Пригунова А.Б. (головуючий), судді Ломака В.С. та Івченко А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2011 р. справа № 51/254 прийнята до провадження вказаною колегією суддів та призначена до розгляду на 02.11.2011 р. за участю представників сторін та прокуратури.

У судовому засіданні 02.11.2011 р. судом на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 09.11.2011 р.

В наступному відповідачем повторно надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач, по-перше, наголошує на завищенні суми основного боргу на суму 171 039 грн., по-друге, вказує, що розрахунок 3% річних проведений не вірно та має складати 289 818 грн., по-третє, зазначає, що нарахування інфляційних втрат також не відповідає положенням чинного законодавства та нараховане з суми боргу більшої ніж наявна. Щодо нарахування пені відповідач зазначив, що відповідно до умов контракту з покупцем реалізація спецвиробів відбувалась по попередній оплаті, а тому перебіг позовної давності необхідно рахувати з 6-го банківського дня після підписання актів прийому-передачі спец виробів в силу умов договору комісії. Оскільки передача спецвиробів покупцю відбувалась у 4 етапи з підписанням відповідних актів 28.12.2009 р., 05.01.2010 р., 02.02.2010 р. та 09.02.2010 р., тож граничними строками перерахування коштів позивачу були – 05.01.2010 р., 15.01.2010 р., 09.02.2010 р. та 16.02.2010 р. відповідно, а датами виникнення заборгованості відповідача та права позивача на нарахування пені - 06.01.2010 р., 16.01.2010 р., 10.02.2010 р. та 17.02.2010 р. Таким чином, позивач пропустив строк для звернення з вимогами про стягнення пені у зв’язку зі сплином позовної давності. З урахуванням викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

09.11.2011 р. у судовому засіданні представник прокуратури подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог у справі № 51/254, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 7 576 323,03 грн. основного боргу, 729 599,88 грн. пені, 992 498,31 грн. інфляційних та 392 308,23 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 р. зазначена заява прийнята до розгляду, а розгляд справи було відкладено на 05.12.2011 р.

У судовому засіданні 05.12.2011 р. судом на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 14.12.2011 р.

13.12.2011 р. до канцелярії суду від прокуратури надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог у даній справі, відповідно до якої заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 7 576 419,12 грн. основного боргу, 966 519,71 грн. пені, 987 085,92 грн. інфляційних та 455 446,04 грн. 3% річних.

Крім того, прокуратурою надано заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності щодо стягнення з відповідача пені в сумі 966 519,71 грн. за неналежне виконання своїх договірних зобов’язань. Зазначена заява мотивована тим, що позивач дізнався про дати підписання актів прийому-передачі спецвиробів від відповідача до покупця лише під час проведення Головним контрольно-ревізійним управлінням України ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України за 2009 та 2010 року, яка була проведена з 31 січня по 13 квітня 2011 року.

Розглянувши подану прокуратурою заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв’язку з чим приймає її до розгляду.

У даному судовому засіданні представник прокуратури підтримав заявлені вимоги та наполягав на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечував.

Представники позивача у дане судове засідання не з’явилися, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомили, письмових пояснень по суті спору не надали.

Представник Міністерства оборони України, який брав участь у попередніх судових засіданнях, підтримав заявлені прокуратурою вимоги.

Приймаючи до уваги, що позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.12.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2009 року між Міністерством оборони України (далі –комітент) та Дочірнім підприємством державної компанії «Укрспецекспорт»державне підприємство «Зовнішньоторговельна фірма «Таско-експорт»(далі – комісіонер) укладено договір комісії про відчуження та реалізацію військового майна на зовнішньому ринку № 270/4/195-09ЗР (далі –договір комісії).

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору комісії позивач доручив відповідачу, а останній взяв на себе зобов’язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому договору, та виконати від свого імені, в інтересах позивача контракт з покупцем-нерезидентом (далі –покупець), на експортну поставку на умовах DAF кордон України відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс»у редакції 2000 р., виробів (далі –спецвиробів) згідно зі специфікацією спецвиробів, які передаються позивачем відповідачу для реалізації. При цьому, реалізація спецвиробів проводиться серед покупців, які згідно з національним законодавством країни реєстрації можуть набувати права власності на спецвироби, що відповідно до законодавства вилучені чи обмежені в цивільному обороті.

Номенклатура (найменування), кількість, категорії спецвиробів та залишкова вартість одиниці спецвиробів, а також місце зберігання спецвиробів, що передаються за договором комісії погоджені сторонами у додатку № 1 до договору комісії, а саме: 122 мм реактивний снаряд інд. М-21ОФ (ІІ кат., 1976 –1978 років виготовлення) у кількості 17 025 шт., залишкова вартість одиниці зазначеного спецвиробу –798,77 грн.; 122 мм реактивний снаряд інд. М-21ОФ (ІІ кат., 1979 року виготовлення) у кількості 12 975 шт., залишкова вартість одиниці зазначеного спецвиробу –931,90 грн. Місце зберігання спецвиробів –Військова частина А 1479 (м. Ічня, Чернігівської області).

Згідно з п. 4.1 договору комісії загальна сума останнього, за якою позивач передає для реалізації відповідачу спецвироби, підтверджується додатками до договору, та встановлюється сторонами в розмірі 25 690 461, 75 грн. без податку на додану вартість і включає залишкову вартість спецвиробів (мінімальну вартість на умовах «франко-склад»згідно з відомістю визначення залишкової вартості військового майна (додаток № 2 до цього договору).

Пунктом 12.1 договору комісії сторони погодили, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30 жовтня 2010 року.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р. є договором комісії.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Згідно з п. 4.2 договору комісії ціна реалізації спецвиробів покупцю встановлюється відповідачем з урахуванням вимог п. 4.1 договору, кон’юнктури ринку, комісійної плати та витрат відповідача, погоджених з комісіонером, а також встановлених чинним законодавством податків, які безпосередньо пов’язані з реалізацією спецвиробів покупцю та виконанням умов даного договору. Ціна реалізації повинна бути вищою від залишкової вартості спецвиробів та зазначених витрат, якщо інше не буде погоджено з Міністерством економіки України та обумовлене додатковою угодою між сторонами.

Тож, судом встановлено, що сторонами було погоджено істотні умови договору комісії.

На виконання п. 3.1 договору комісії та в порядку розділу 6 договору комісії «Умови прийому-передачі спецвиробів»для проведення реалізації спецвиробів позивачем на підставі наряду № 328/3/7/Н/09-467 від 01.12.2009 р. передано відповідачу спецвироби за наступними актами прийому-передачі виробів 122 мм реактивних снарядів інд. М-21ОФ: від 22.12.2009 р. у кількості 2 216 шт., від 30.12.2009 р. у кількості 4 432 шт., від 27.01.2010 р. у кількості 4 709 шт., від 02.02.2010 р. у кількості 5 540 шт., всього в кількості 16 897 шт., отримання яких відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 6.6 договору комісії у встановленому порядку укладені акти прийому-передачі є підтвердженням повного виконання комітентом зобов’язань за даним договором в частині, що стосується передачі спецвиробів комісіонеру для їх безпосередньої реалізації покупцю, якщо інше не буде письмово погоджено сторонами.

В ході розгляду спору судом встановлено, що в межах дії контракту № 01-04/31/-3-34/07 від 18.06.2009 р., відповідачем передано Компанії «WAY INDUSTRY.j.-s.Co.»зазначені спецвироби за актами приймання-передачі: від 28.12.2009 р. у кількості 2 216 шт., від 05.01.2010 р. –4 432 шт., від 02.02.2010 р. –4 709 шт., від 09.02.2010 р. –5 540 шт.

Як вбачається з банківської довідки на рахунок відповідача по контракту № 01-04/31/-3-34/07 від 18.06.2009 р. отримано 27.05.2009 р. - 850 000 дол. США, 21.01.2010 р. –273 238,80 дол. США, 21.01.2010 р. –791 112,00 дол. США, 19.02.2010 р. –100 000,00 дол. США, 08.04.2010 р. –100 000,00 дол. США, 21.08.2010 р. –100 000,00 дол. США, 30.08.2010 р. –80 000,00 дол. США, 31.08.2010 р. –683,00 дол. США.

В свою чергу, відповідно до акту взаємозаліку грошових коштів від 30.07.2010 р., укладеному між відповідачем та Компанією «WAY INDUSTRY.j.-s.Co.»в рахунок погашення заборгованості за контрактом № 01-04/31/-3-34/07 від 18.06.2009 р. зараховані грошові кошти в сумі 19 855,60 дол. США, які були додатково переведені при проведенні кінцевого платежу по контракту № 01-04/2/04/47 від 23.06.2008 р.

Згідно повідомлень, які відповідач надіслав позивачу, за реалізовані покупцю 2 216 шт. спецвиробів повинно надійти коштів в сумі 223 808,39 дол. США (лист № 01-11-04/1454 від 30.11.2009 р.), за реалізовані покупцю 6 648 шт. спецвиробів повинно надійти коштів в сумі 672 253,15 дол. США (лист № 01-11-04/1574 від 16.12.2009 р.), за реалізовані покупцю 2 770 шт. спецвиробів повинно надійти коштів в сумі 280 105,48 дол. США (лист № 01-11-04/78 від 19.01.2010 р.), за реалізовані покупцю 5 263 шт. спецвиробів повинно надійти коштів в сумі 532 200,41 дол. США (лист № 01-11-04/148 від 28.01.2010 р.).

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За ч. 1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2 зведеної відомості запланованих надходжень та витрат за договором (додаток № 3 до договору комісії) розрахунки між резидентами України на території України здійснюються виключно в національній валюті.

Згідно з п. 4.3 договору комісії грошова сума, яку комісіонер зобов’язаний перерахувати комітенту, повинна бути не менше суми, зазначеної у п. 5 зведеної відомості запланованих надходжень та витрат за договором (додаток № 3 до цього договору). У разі зміни офіційного курсу долара США, встановленого НБУ на день перерахування грошових коштів, яке проводиться комісіонером згідно з п. 5.5 договору, ця сума підлягає коригуванню на коефіцієнт збільшення (зменшення) офіційного курсу долара США на день перерахування грошових коштів з урахуванням того, що сума коштів, яка підлягає перерахуванню на рахунок комітента, не може бути меншою від залишкової вартості у гривнях за кожних спецвиріб.

Пунктом 5.5 договору комісії сторони визначили, що кошти, які отримані комісіонером за реалізовані покупцю спецвироби, за виключенням комісійної плати та документально підтверджених сум витрат, понесених комісіонером про організації реалізації покупцю спецвиробів за даним договором (у розмірах погоджених з комітентом) протягом п’яти банківських днів з дати зарахування коштів на рахунок комісіонера перераховуються у гривнях на реєстраційний рахунок комітента у Державному казначействі України, зазначений в п. 16 цього договору, з обов’язковою позначкою в платіжному дорученні «Надходження від реалізації військового майна Збройних Сил України за договором від №__»_____2009 року № 270/4/____-09ЗР». У випадках, коли від покупця на рахунок комісіонера надходить попередня оплата за спецвироби, кошти, які підлягають перерахуванню на рахунок комітента комісіонер перераховує протягом п’яти банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі спецвиробів від комісіонера до покупця.

Яв вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено перерахування позивачу наступних грошових коштів: 27.01.2010 р. –1 770 075,00 грн., 19.02.2010 р. –2 380 000,00 грн., 29.09.2010 р. –1 953 459,62 грн.

Доказів здійснення інших платежів за договором комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р. відповідачем до суду не надано.

Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов’язання з перерахування грошових коштів за отримані та реалізовані по договору комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р. спецвироби.

З урахуванням зазначеного, суд погоджується з розрахунком суми заборгованості, здійсненим прокуратурою з урахуванням моменту підписання між відповідачем та покупцем актів приймання-передачі переданих позивачем спецвиробів, а також враховуючи строк здійснення сплати за такі покупцем відповідачу, в розрахунку до зміни курсу долара США, встановленого НБУ на день перерахування грошових кошів, за умовами п. 4.3 договору комісії. Таким чином, суму заборгованості відповідача в розмірі 7 566 419,12 грн. суд визнає обґрунтованою, а вимоги в частині стягнення вказаної заборгованості такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. З такими висновками погодився Верховний суд України у постанові № 06/212 від 16.05.2006 р.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця –червня.

Суд погоджується з розрахунком інфляційного збільшення боргу, наданим прокуратурою, і вважає його обґрунтованим, оскільки такий узгоджується з зазначеними вище положеннями законодавства та наданими Верховним Судом України рекомендаціями, тож вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Правомірність нарахування трьох відсотків річних за користування несплаченими грошовими коштами ґрунтується на вимогах статті 625 Цивільного кодексу України незалежно від встановлення факту користування даними коштами, і дана правова позиція підтверджується у постанові Вищого господарського суду України № 20/29 від 13.09.2011 р.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р. в сумі 7 566 419,12 грн., тож з нього, в силу положень статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 455 446,04 грн. трьох відсотків річних, розраховані прокуратурою відповідно до періодів прострочення в силу положень закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як зазначалось, стаття 614 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Пунктом 9.2 договору комісії сторонами погоджено, що за затримку платежів комітенту проти встановлених договором строків комісіонер із власних кошотів виплачує комітенту пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених комісіонером платежів за кожний календарний день такої затримки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Розрахунок пені проведений прокуратурою виходячи з облікової ставки, встановленої постановами НБУ у відповідному розмірі у відношенні суми боргу, що виникла у спірний період, та в межах встановленого законом строку (не більше ніж за 6 місяців з моменту виникнення прострочення по кожному з платежів), і складає 966 519,71 грн. (розрахунок міститься у заяві про збільшення розміру позовних вимог № 10/4-31626-11 від 05.12.2011 р.).

Натомість суд зазначає, що відповідачем була подана заява про застосування спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 1 ст. 261 ЦК України встановлює загальні критерії визначення початку перебігу строку позовної давності, який обчислюється від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, при цьому згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Прокуратурою подано заяву про визнання поважними причини пропущення позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 966 519,71 грн. із зазначенням наступних причин пропуску такої.

Головним котнрольно-ревізійним управлінням України в термін з 31 січня по 13 квітня 2011 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного департаменту надлишкового майна та земель Міністерства оборони України за 2009 та 2010 роки, за результатами якої 14.04.2011 р. складено відповідний акт № 08-21/12. в ході зазначеної ревізії проведено значну кількість зустрічних звірок. В ході зазначеної ревізії було встановлено, що комісіонер передав Компанії «WAY INDUSTRY.j.-s.Co.»спецвироби в кількості 16 897 шт., що підтверджено відповідними актами приймання-передачі. Тож, саме з моменту проведення зазначеної ревізії позивач дізнався про дати підписання актів прийому-передачі спецвиробів від відповідача до покупця. В свою чергу, відповідач позивача про підписання зазначених актів не повідомляв, доказів протилежного до суду не надано.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що ані позивач, ані прокуратура не були обізнані про момент передачі відповідачем покупцю за відповідними актами спецвиробів, які, в свою чергу, слугували підставою для встановлення строків здійснення розрахунків між сторонами, матеріали справи доказів на підтвердження такої обізнаності не містять. Таким чином, позовна давність щодо вимог позивача про стягнення 966 519,71 грн. пені не сплинула.

З огляду на вищенаведене, беручи до уваги наявні у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення 966 519,71 грн. пені.

Також, відповідач зазначив, що нарахування штрафних санкцій разом з інфляційними втратами та відсотками річних є надмірно великими, а тому просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій. Своє прохання відповідач мотивує тим, що ним частково погашена заборгованість перед позивачем за договором комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р., а відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, що в свою чергу, ускладнює погашення заборгованості.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Розглянувши даний спір, суд дійшов висновку про відсутність винятковість порушення відповідачем грошового зобов’язання перед позивачем, оскільки об’єктивної неможливості виконання зобов’язань за договором комісії № 270/4/195-09ЗР від 19.11.2009 р. суду не наведено за умови отримання грошових коштів від покупця за реалізовані спецвироби, тому у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій суд відмовляє.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуюче викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених прокуратурою вимог та відповідність їх чинному законодавству, що свідчить про наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення прокуратури з позовом до суду) стягуються з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49. 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Заступника Генерального прокурора України задовольнити повністю.

Стягнути з Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт»державне підприємство «Зовнішньоторговельна фірма «Таско-експорт»(03022, м. Київ, вул. Трутенка, б. 2, код 22971632) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 6, код 00034022) 7 576 419 (сім мільйонів п’ятсот сімдесят шість тисяч чотириста дев’ятнадцять) грн. 12 коп. основного боргу, 966 519 (дев’ятсот шістдесят шість тисяч п’ятсот дев’ятнадцять) грн. 71 коп. пені, 987 085 (дев’ятсот вісімдесят сім тисяч вісімдесят п’ять) грн. 92 коп. інфляційних, 455 446 (чотириста п’ятдесят п’ять тисяч чотириста сорок шість) грн. 04 коп. 3% річних, 25 500 (двадцять п’ять п’ятсот) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Судді Пригунова А.Б. (головуючий)

Ломака В.С.

Івченко А.М.

Дата підписання рішення: 19.12.2011 р.