Постанова № 20458880, 20.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2011 № 19/78

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Остапенка О.М.

суддів:

при секретарі судового засідання Рижовій В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. довіреність № 01/230-446 від 31.10.2011 року;

від відповідача ОСОБА_2 довіреність № 341 від 07.09.2011 року;

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Cтрахова компанія „НОВА” на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року

у справі№19/78 (суддя Шаптала Є.Ю.)

за позовомТовариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант”, м. Київ,

доВідкритого акціонерного товариства „Cтрахова компанія „НОВА”, м. Київ,

простягнення 13058,37 грн.,

встановив:

У серпні 2011 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 13058,37 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ „СК „НОВА” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати дане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

ТзДВ „СК „Альфа-Гарант” у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ВАТ „СК „НОВА” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2011 року вищевказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні, яке відбулося 29.11.2011 року було оголошено перерву до 20.12.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2011 року заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу ВАТ „СК „НОВА” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року без змін.

Представник позивача в судовому засіданні 20.12.2011 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

У судовому засіданні, яке відбулось 20.12.2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ВАТ „СК „НОВА” слід задовольнити частково, а рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року скасувати в частині стягнення пені.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи 27.12.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум № 91-017/06-03.

Відповідно до п. 1.1 Договору предметом договору перестрахування є облігаторне (обовязкове) пропорційне перестрахування Перестраховиком на засаді ексцеденту сум частини відповідальності Перестрахувальника, прийнятої ним за Договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів (КАСКО транспортних засобів).

Пунктом 1.3 Договору перестрахування встановлено, що дія договору розповсюджується на всі договори добровільного страхування засобів наземного транспорту (КАСКО транспортних засобів), які укладені Перестрахувальником зі Страхувальниками (юридичними та фізичними особами).

Відповідно до п. 2.14 Договору перестрахування відповідальність Перестраховика за кожним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, який підпадає під дію цього договору, починається та закінчується одночасно з відповідальністю Перестрахувальника.

Згідно із п.п. 3.2.1, 3.4.1 Договору перестрахування позивач зобовязався передавати, а відповідач приймати від позивача в перестрахування частину відповідальності за договорами добровільного страхування наземних транспортних засобів, які підпадають під дію цього договору .За умовами п. 3.2.2 Договору перестрахування позивач один раз на місяць надає відповідачу Рахунки-бордеро премій та Рахункибордеро збитків. Вказані рахунки є невідємними частинами договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору перестрахування відшкодування відповідачем своєї частки збитків Позивачу здійснюється шляхом оплати складеного позивачем Рахункубордеро збитків, в якій включаються всі збитки, що врегульовані Позивачем за звітний період (місяць) і в яких відповідач, згідно з умовами договору, зобовязаний прийняти участь.

Так, між сторонами було підписано та скріплено печаткою Рахунок-Бордеро збитків № 23 до Договору № 91-017/06-03 облігаторного пропорційного перестрахування наземних транспортних засобів на засаді ексцеденту сум від 27.12.2005 року за листопад 2007 року.

З Рахунку-Бордеро збитків № 23 вбачається, що частка ВАТ СК „НОВА” за договором добровільного страхування № 06/22-124-00342, страхувальник ОСОБА_3 склала 977,90 грн.; за договором страхування № 06/NZ/05-133-29910, страхувальник ОСОБА_4 1 388,98 грн.; за договором страхування № 06-Z/01-008-М00004 страхувальник ОСОБА_5 1 011,84 грн., за договором страхування № 06/24-130-00335, страхувальник ТОВ “Укртехпостач” 621,64 грн., за договором страхування № 06/05-133-27120, страхувальник ОСОБА_6 1 312,64 грн.; за договором страхування № 06/01-008-00341, страхувальник ТОВ „Плюс телеком” 2 090,24 грн.; за договором страхування № 06/01-008-00441, страхувальник ОСОБА_7 1 768,29 грн., а всього на загальну суму 9171,53 грн.

Відповідно до п. 3.4.3 Договору перестрахування ВАТ СК “НОВА” зобовязано протягом 10 робочих днів з дня отримання від Перестрахувальника рахункубордеро збитків та пакетів документів на виплату страхових відшкодувань сплатити Перестрахувальнику свою частку у сумі страхового відшкодування, зазначеному в такому рахунку - бордеро збитків.

Відповідачем в порушення вимог Договору сплата частки у сумах страхового відшкодування згідно з рахункомбордеро збитків № 23 за листопад 2007 року не проведена.

24.04.2009 року позивачем направлено лист з вимогою про сплату частки у сумах страхового відшкодування, даний лист отримано відповідачем 05.05.2009 року. Однак відповіді на даний лист відповідач е надав, свої частки страхового відшкодування не сплатив.

Таким чином, станом 13.05.2009 року сума заборгованості відповідача склала 9171,53 грн.

31.03.2011 року позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу про сплату суми заборгованості та пені, однак відповідачем відповіді не надано, сплату частки у сумах страхового відшкодування не проведено.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного Кодексу України, виникли цивільні права та обовязки.

Згідно ст. 987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконаної частини своїх обовязків перед страхувальником.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування” страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 12 Закону України “Про страхування” передбачено, що перестрахування страхування одним страховиком (цементом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обовязків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

З пунктом 3 частини першої статті 988 Цивільного кодексу України відповідач як страховик за договором перестрахування зобовязаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Відповідно до пункту 3 статті 20 Закону України “Про страхування” відповідач страховик (за договором перестрахування) зобовязаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Зобовязанням, згідно ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Порушення зобовязань за договором тягне за собою застосування встановлених законом мір відповідальності.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача заборгованості за Договором перестрахування з оплати частки у сумах страхового відшкодування згідно з рахунком бордеро збитків № 23 за листопад 2007 року в розмірі 9171,53 грн., колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 9171,53 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в сумі 520,89 грн. та інфляційних втрат в сумі 1696,73 грн. за прострочення виконання зобовязання за Договором перестрахування за період з травня 2009 року по квітень 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи наявність вини з боку відповідача, вимоги позивача про нарахування інфляційних витрат в сумі 1696,73 грн. та 3% річних сумі 520,89 грн. є вірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача не те, що позивачем пропущено строк для звернення з зазначеними вимогами до суду в звязку із спливом терміну позовної давності, судом не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Виходячи із змісту договору перестрахування він за своєю правовою природою є також договором страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх обовязків перед страхувальником.

Пунктом 5 частини першої ст. 268 ЦК України передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) для страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Оскільки за спірним договором перестрахування позивач є застрахованою особою і ним заявлена вимога до відповідача, який є страховиком, на вимоги позивача не поширюється позовна давність передбачена ст. 257 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду Країни від 23.03.2011 року у справі № 25/426.

Таким чином задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних, суд першої інстанції правомірно стягнув дані суми в межах трирічного строку позовної давності.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 669,22 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором перестрахування.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно п. 11.3 Договору перестрахування сторони несуть відповідальність одна перед одною за несвоєчасне виконання передбачених цим Договором розрахунків у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % від суми платежу, що прострочений, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день затримки. Пеня сплачується за письмовою вимогою Сторони, яка повинна була своєчасно одержати платіж. Розмір пені не може перевищувати 50% від суми несплаченого або невчасно сплаченого платежу.

Судом першої інстанції визнано вимоги позивача в частині стягнення пені правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак з таким висновком місцевого суду погодитьсь не можна з огляду на наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач нарахував пеню з 21.05.2009 року по 21.11.2009 року.

Проте, з позовною заявою № 03/1575 від 01.09.2011 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав в серпні 2011 року, тобто після спливу встановленої законом позовної давності для розгляду спору про стягнення пені.

При цьому, до вимог про стягнення пені, як до додаткових вимог, до яких застосовується спеціальний строк позовної давності, не поширюються положення п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України.

Частиною 4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву, який було подано до суду першої інстанції 05.09.2011 року, заявлялося про застосування строків позовної давності у даній справі та наголошувалося про дану обставину в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку щодо застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, а відтак позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 669,22 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором перестрахування задоволенню не підлягають.

Таким чином, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені невірно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року слід скасувати в частині стягнення пені та прийняти в цій частині нове рішення яким в позові відмовити.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

постановив:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Cтрахова компанія „НОВА” на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 року у справі №19/78 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2011 рок у справі №19/78 скасувати частково.

3.Резолютивну частину рішення господарського суду м. Києва від 21.09.2011 рок у справі №19/78 викласти в такій редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Cтрахова компанія „НОВА” (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, код ЄДРПОУ 31241449) на користь Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бульв. Л. Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення суму основного боргу в 9171,53 грн., збитків від інфляції в розмірі 1696,73 грн., три проценти річних в розмірі 520,89 грн., 113,89 грн. витрат по сплаті державного мита та 205,84 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.”

4.Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант” (01133, м. Київ, бульв. Л. Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) на користь Відкритого акціонерного товариства „Cтрахова компанія „НОВА” (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 11, код ЄДРПОУ 31241449) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення 8,34 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.Доручити місцевому господарському суду видати накази.

6.Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

7.Справу №19/78 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя

Судді