Рішення № 20438713, 21.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" грудня 2011 р.Справа № 20/17-4003-2011 За позовом: Науково-виробничого підприємства „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „АРІЯ ВИН”

про стягнення заборгованості за дистрибюторським договором у сумі 71344,25 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 18.08.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю №06/04 від 02.11.2011 року.

У судових засіданнях оголошувалась перерва в порядку ст. 77 ГПК України.

Суть спору: Науково-виробниче підприємство „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „АРІЯ ВИН”, в якій просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 51451,03 грн., 3 % річних у сумі 2647,26 грн., пеню у сумі 5103,52 грн., індекс інфляції у сумі 6997,34 грн. та штраф у сумі 5145,10 грн. із покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що між ним та ТОВ „АРІЯ ВИН” була укладена дистрибюторська угода №0000019 від 01.12.2007р., відповідно до якої позивач зобовязався передавати, а дистрибютор приймати та оплачувати поставлену продукцію на підставі видаткових накладних, у яких зазначається кількість та асортимент продукції.

Науково-виробниче підприємство „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю виконало всі взяті на себе зобовязання згідно дистрибюторської угоди №0000019 від 01.12.2007р. та поставило продукцію ТОВ „АРІЯ ВИН” на суму 143208,00 грн., про що свідчить видаткова накладна.

Однак, в порушення п. 6.1. угоди, згідно з якою компанія надає дистрибютору відстрочку платежу не більш 25 календарних днів з моменту отримання продукції, відповідач за поставлену продукцію у повному обсязі не розрахувався.

Ухвалою господарського суду Одеської області 07.10.2011р. було порушено провадження у справі №20/17-4003-2011 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

21.12.2011р. в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.12.2011р. проти позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.54-55).

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач посилався на те, що поставка здійснювалася в межах дистрибюторської угоди №349 від 07.12.2007р., а не дистрибюторської угоди №0000019 від 01.12.2007р., як зазначає позивач.

Згідно з п.1.1., 6.1. дистрибюторської угоди №349 від 07.12.2007р., позивач зобовязався передати, а відповідач прийняти і оплатити продукцію протягом 25 календарних днів з моменту отримання продукції. Проте, 21.12.2007р. до дистрибюторської угоди №349 від 07.12.2007р. було укладено додаткову угоду, відповідно до якої були внесені зміни до дистрибюторської угоди №349 від 07.12.2007р., а саме, зокрема, згідно п.6.1 із змінами, дистрибютор проводить оплату отриманої продукції через 30 календарних днів з моменту її реалізації третім особам, виходячи від вартості та кількості товару, реалізованого дистрибютором за 5 банківських днів.

Крім того, 21.12.2011р. до господарського суду від відповідача було подано заяву, в якій він зазначає, що не погоджується з виниклою у нього заборгованістю у сумі 51451,03грн. на підставі дистрибюторського договору №0000019 від 01.12.2007р. та нарахованих штрафних санкцій, оскільки, по-перше: у видатковій накладній №-НИ-405107 від 23.12.2009р. вказаний інший договір, а саме за тим же номером, але від іншої дати; по-друге: щодо претензії та квитанції про направлення претензії, які були надані до матеріалів справи як доказ повідомлення відповідача про заборгованість, відповідач вважає, що вказана квитанція не є належним доказом отримання відповідачем претензії, по-третє: щодо нарахування штрафних санкцій, відповідач посилається на сплив строку спеціальної позовної давності в один рік, встановленої ст. 258 ЦК України, зокрема, до вимог про стягнення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши наявні докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2007р. між Науково-виробничим підприємством „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю „АРІЯ ВИН” було укладено дистрибюторську угоду №0000019, згідно з якою компанія (НВП „НИВА” у вигляді ТОВ) зобовязується поставити, а дистрибютор (ТОВ „АРІЯ ВИН”) прийняти та оплатити продукцію. Таким чином, вказаний договір за своєю правовою природою є саме договором поставки.

П.1.2. угоди, зокрема, встановлено, що кількість та асортимент продукції, яка постачається відповідно до угоди, визначаються у видаткових накладних, які є невідємною частиною даної угоди.

У відповідності з п.3.2.9 угоди дистрибютор повинен сплачувати за отриману продукцію в повному обсязі та у точній відповідності з умовами угоди та строками, передбаченими дійсною угодою - 25 календарних днів з моменту отримання продукції згідно з п.4.9.3 договору (п.6.1).

Відповідно до п. 4.9.3. угоди встановлено, що датою приймання продукції є дата прийомки продукції на склад дистрибютора, факт прийому продукції на склад дистрибютора підтверджується відмітками на товаросупровідних документах (ТТН, видаткові накладні та інше), після прийомки продукції компанії на склад дистрибютора претензії по кількості та якості не приймаються.

Згідно з п.4.9.4 угоди, право власності на поставлену продукцію переходить до дистрибютора після фактичного отримання продукції, про що останнім ставиться відмітка у накладній про отримання продукції.

Як свідчить наявна в матеріалах справи (а.с.9) видаткова накладна № -НИ-405107 від 23.12.2009р., оригінал якої було оглянуто судом під час судового засідання 28.11.2011р., Науково-виробничим підприємством „НИВА” у вигляді ТОВ було поставлено на склад ТОВ „АРІЯ ВИН” продукцію на суму 143208 грн. Факт отримання продукції сторонами не заперечується.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з банківської довідки від 30.11.2011р. (а.с.75) та з банківських виписок по рахункам (а.с.76-78) ТОВ „АРІЯ ВИН” частково сплатило Науково-виробничому підприємству „НИВА” у вигляді ТОВ за поставлену продукцію у сумі 91750,00грн.

Таким чином, залишок заборгованості за розрахунком суду складає 51458 грн. (143208 - 91750). Разом з тим, оскільки позивачем вимоги про стягнення основної заборгованості заявлені у розмірі 51451,03 грн., суд задовольняє вказані вимоги в межах, заявлених позивачем.

При цьому, суд вважає необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами твердження відповідача про здійснення поставок поза межами договору № Н0000019.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені у сумі 5103,52 грн. та штрафу у сумі 5145,10 грн., суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 223 Господарського кодексу України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги про стягнення пені заявлені позивачем за період з 16.01.2010р. по 14.07.2010р. Право на стягнення штрафу у позивача виникло також згідно до п.6.1 договору 18.01.2010р.

У відповідності до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що відповідачем у заяві від 21.12.2011р., яка міститься в матеріалах справи (а.с.82), вказано про застосування позовної давності у задоволенні позову в частині вимог про стягнення штрафу та пені слід відмовити.

Щодо стягнення 3% річних та індексу інфляції суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що судом була встановлена помилковість розрахунків позивача в частині дати порушення грошового зобовязання, судом, в межах визначеного позивачем строку, було зроблено власний розрахунок 3% та індексу інфляції.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції

18.01.2010 - 04.10.201151451.031.1176019.7757470.80

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

51451.0318.01.2010 - 04.10.20116253 %2643.03 Таким чином, загальна сума 3% річних за договором, яка підлягає стягненню, складає 2643,03 грн., а індекс інфляції, що підлягає стягненню, складає 6019,77грн.

З урахуванням викладеного, позов підлягає задоволенню частково, у зв'язку з чим судові витрати, згідно до ст. ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „АРІЯ ВИН” (68500, Одеська область, Тарутинський район, смт. Тарутине, вул. Панасенко Капітана, буд.1, корпус А, код 31851793) на користь Науково-виробничого підприємства „НИВА” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65496, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове. Вул. 40-річчя Перемоги, 1, код 19201066), основну заборгованість у сумі 51451 /пятдесят одну тисячу чотириста пятдесят одну/грн. 03коп., 3% річних в сумі 2 643 /дві тисячі шістсот сорок три/ грн. 03 коп., індекс інфляції у сумі 6 019 /шість тисяч девятнадцять/ грн. 77 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 601 /шістсот одну/ грн. 14 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 198 /сто девяносто вісім/ грн. 85 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

Повне рішення складено 26.12.2011р.