Рішення № 20424075, 08.12.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.11 Справа № 22/5009/7065/11

Суддя Ярешко О.В.

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма “Росія” (71162, Запорізька обл., Бердянський район, с. Новопетрівка, вул. Набережна, 14-А)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агарія” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Комунарів, 4)

про стягнення заборгованості за договором позики № 3 від 29.01.2010р. у розмірі 106 571,73 грн.

Суддя Ярешко О.В.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, на підставі довіреності № 19 від 05.12.2011р.

від відповідача: не зявився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

01.11.2011р. до канцелярії господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма “Росія”, Запорізька область, Бердянський район, с. Новопетрівка з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агарія”, Запорізька область, м. Бердянськ про стягнення 50 000,00 грн. суми позики, 27 610,00 грн. процентів від суми позики; 18 778,88 грн. пені,3 508,39 грн. 3% річних від простроченої суми, 6 674,46 грн. витрат від інфляції, всього 106 571,73 грн.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 22/5009/7065/11, судове засідання призначено на 28.11.2011р.

Ухвалою господарського суду від 28.11.2011р., у звязку з неявкою позивача, відповідача та неподанням сторонами витребуваних судом доказів, на підставі ст. 77 ГПК України судове засідання відкладалось на 08.12.2011р.

В судовому засіданні 08.12.2011р. представник позивача підтримав свої позовні вимоги, які обґрунтовував ст.ст. 173, 174, 193, 198, 216-219, 226, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 1046-1053 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на тому, що 29 січня 2010 року між Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма „Росія” (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Агарія” (відповідач) укладений договір позики за № 3 (далі за текстом - договір). Згідно з пунктом 1 договору позивач передав у власність відповідачу грошові кошти у сумі 50 000,00 грн., а відповідач зобов'язався в обумовлений договором строк, повернути позивачу таку ж суму грошових коштів і проценти від суми позики, встановлені цим договором. Позивач свій обов'язок за даним договором виконав та перерахував, на розрахунковий рахунок відповідача, грошові кошти у сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 29 січня 2010 р. Згідно до пункту 2 договору відповідач, як позичальник за договором, зобов'язався сплачувати позивачу щомісячно до 3 числа 30 процентів річних від суми позики, що складає 15 000,00 грн. на рік. Пунктом 3 договору передбачено, що відповідач зобов'язався повернути позивачу позику через 3 (три) місяці, шляхом внесення грошової суми позики в касу позивача, або на його розрахунковий рахунок. Таким чином, строк повернення суми позики відповідачем становив - 29 квітня 2010 р. Однак, відповідач свій обов'язок перед позивачем, по сплаті суми позики та процентів від суми позики, за договором, не виконав взагалі, і станом на 31 жовтня 2011р. заборгованість відповідача по сплаті суми позики та процентів від суми позики становить 77 610,00 грн. З метою досудового врегулювання спору ПСП Агрофірмою «Росія», що є позивачем по справі, 21.01.2011 р. на адресу відповідача була направлена Претензія №2, згідно якої відповідачу надавався термін для добровільної сплати суми боргу, за договором позики № 3 від 29.01.2010 р., однак останній такої вимоги не виконав, відповіді на заявлену претензію, не надав. Відповідно до статті 610 ЦК України - «порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).»Відповідно до ст. 611 ЦК України „У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом,зокрема:1)припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2)зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4)відшкодування збитків та моральної шкоди". Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).Згідно до Закону України „Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Зважаючи на викладене, за період з 30.04.2010р. по 31.10.2011р., відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за весь період прострочення, що складає - 18 778,88 грн. Крім того, договором сторони встановили, що у разі, якщо відповідач своєчасно не поверне суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України -з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Оскільки, прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань по сплаті суми позики та процентів від суми позики триває з 30.04.2010р по 31.10.2011р. (550 днів), то 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, складає 3 508,39 грн. У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК відповідач, зобов'язаний сплатити на користь позивача витрати від інфляції за весь час прострочення. Оскільки, прострочення виконання зобов'язання, триває з 30.04.2010р. по 31.10.2011р., то відповідач зобов'язаний, сплатити на користь позивача витрати від інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, що становить 6 674,46грн. Враховуючи вищевикладене загальна сума боргу, яку відповідач зобов'язаний сплатити позивачу, відповідно до умов укладеного між ними договору позики № 3 від 29.01.2010р. становить 106 571,73 грн.

В судове засідання 08.12.2011р. представник відповідача не зявився, письмовий відзив та витребувані судом документи не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про час і місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала про порушення провадження по справі була отримана представником відповідача 09.11.2011р., що свідчить про повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За клопотанням представника позивача судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації.

Розгляд справи закінчено 08.12.2011р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.01.2010р. між Приватним сільськогосподарським підприємством Агрофірма “Росія” (надалі - позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агарія” (надалі - позичальник) був укладений договір позики № 3 (надалі договір).

Відповідно до п.1 договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень, шляхом перерахування на р/р №26006058230001, Банк Индустриалбанк, МФО 113849, код ОКПО 32080197, а позичальник зобов'язується в обумовлений договором строк, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів і проценти від суми позики, встановлені цим договором.

Позичальник зобовязується щомісячно до 3 числа сплачувати позикодавцеві 30 процентів річних від суми позики (п. 2 договору).

Відповідно до п. 3 договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику через 3 ( три) місяці шляхом внесення грошової суми позики в касу позикодавця, або на розрахунковий рахунок. Перебіг часу дії даного договору, починається з дати передачі позикодавцем позичальнику обумовленої договором суму позики (укладення договору).

У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати належних йому відповідно до цього договору процентів (п. 5. договору). Даний договір вважається укладеним з моменту фактичної передачі Позикодавцем Позичальнику обумовленої договором суми позики (п. 7 договору). На виконання умов договору, 29.01.2011р. позивач видав відповідачу позику у сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7 від 29.01.2010р.

На підставі викладеного, відповідач повинен був повернути суму позики не пізніше 29.04.2010р.

Відповідач у зазначений строк, суму позики у розмірі 50 000,00 грн. не повернув.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуюче вищевикладене та той факт, що на момент розгляду спору по суті відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобовязань, вимога позивача про стягнення 50 000,00 грн. заборгованості по сплаті суми позики обґрунтована і підлягає задоволенню.

Також, на підставі п. 2. договору позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 30 процентів річних від суми позики за період з 29.01.2010р. по 31.10.2011р. у розмірі 27 610,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд перевіривши нарахування позивачем 30 процентів річних від суми позики, встановив що стягненню підлягає сума 26 342,47 грн. 30 процентів річних. В іншій частині стягнення 30 процентів річних позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 18 778,88 грн. пені за період з 30.04.2010р. по 31.10.2011р.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує посиланням на норми ст.ст. 611, 1050 ЦК України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій визначається законом або передбачається договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Умовами договору позики № 3 від 29.01.2010р. сторонами не передбачено такої відповідальності відповідача як сплати пені за прострочення виконання грошового зобовязання. Крім того, договором не передбачено розміру та порядку нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, на підставі ст. 1050 ЦК України позичальник зобовязаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК України, але це стосується позичальника, який своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, а позичальник, який своєчасно не повернув суму позики зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, оскільки умовами договору сторонами не передбачений порядок нарахування та розмір пені, яку відповідач, як позичальник має сплатити за прострочення повернення суми позики та прострочення сплати 30 процентів річних, безпідставним є стягнення пені із застосуванням ст.ст. 611, 1050 ЦК України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

На підставі викладеного, вимога позивача про стягнення 18 778,88 грн. пені задоволенню не підлягає.

Крім того, позивачем заявлена позовна вимога про стягнення 3 508,39 грн. 3 % річних за період з 30.04.2010р. по 31.10.2011р. та 6 674,46 грн. витрат від інфляції за період з квітня 2010 по жовтень 2011р.

Відповідно до п.4. договору, у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України - з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

При перевірці розрахунку 3% річних, судом встановлено, що позивач нараховує 3% річних та індекс інфляції на суму 77610,00 грн. (50000,00 грн. суми позики та 27610,00 грн. 30 процентів річних від суми позики) за період з 30.04.2010р. по 31.10.2011р.

Однак погодитись з таким нарахуванням неможливо, по-перше, у звязку із тим, що стягненню підлягає 26 342,47 грн. 30 процентів річних, а по-друге, у звязку із тим, що зазначена сума 30 процентів річних нарахована станом на 31.10.2011р., отже нарахування на цю суму 3% річних та індексу інфляції за період з 30.04.2010р. по 31.10.2011р. є безпідставним.

Таким чином, у звязку із невірним розрахунком позивача, судом зроблений розрахунок 3% річних та втрат від інфляції грошових коштів на суму позики в розмірі 50000,00 грн.

При розрахунку встановлено, що за період з 30.04.2010р. по 31.10.2011р. стягненню підлягає 2260,27 грн. 3% річних. В іншій частині стягнення 3% річних вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Що стосується втрат від інфляції грошових коштів, то позивачем безпідставно нараховано втрати від інфляції грошових коштів за квітень 2010р., оскільки днем повернення суми позики був 29.04.2010р.

Відповідно до листа ВСУ України від 03.04.1997р. № 62-97р., при застосуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно треба рахувати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Враховуючи викладене, стягненню підлягає 4492,21 грн. втрат від інфляції грошових коштів за період з травня 2010р. по жовтень 2011р. В іншій частині стягнення втрат від інфляції грошових коштів позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, позов задовольняється частково.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма “Росія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агарія” задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агарія” (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Комунарів, 4, ідентифікаційний код 32080197) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства Агрофірма “Росія” (71162, Запорізька область, Бердянський район, с. Новопетрівка, вул. Набережна, 14-А, ідентифікаційний код 25223209) 50 000 (пятдесят тисяч) грн. 00 коп. суми позики, 26 342 (двадцять шість тисяч триста сорок дві) грн. 47 коп. 30 процентів річних від суми позики, 2 260 (дві тисячі двісті шістдесят) грн. 27 коп. 3 % річних, 4 492 (чотири тисячі чотириста девяносто дві) грн. 21 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 830 (вісімсот тридцять) грн. 94 коп. державного мита та 184 (сто вісімдесят чотири) грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.В. Ярешко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлене і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 26.12.2011р.

26.12.2011