Постанова № 20373304, 07.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" грудня 2011 р. м. КиївК-22183/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Стародуба О.П., Юрченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2004-2007 роки утворилася заборгованість, яку просив стягнути.

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у сумі 1900 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки та за 2007 рік у розмірі, встановленому ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки в сумі 4816,30 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Додатковою постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2009 року доповнено постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року, а саме: резолютивну частину постанови вказано розрахунковий рахунок Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області, з якого на користь ОСОБА_1 стягнути недоотриману щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2004-2005 та 2007 роки в сумі 4618, 30 грн. - №35217018001530, МФО 834016, ЗКПО 25953161 в ГУДКУ в Донецькій області.

Відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року й ухвалити нове про відмову у позові в повному обсязі.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії і на підставі статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку у 2004 році сплачено у розмірі 26,70 грн., за 2005-2007 роки по 100 грн. за кожен рік (а.с.5).

Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачені компенсації (грошова допомога на оздоровлення) за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та сім'ям за втрату годувальника.

Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1, чинним на час спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.

Законами України про державний бюджет на відповідний рік розмір мінімальної заробітної плати встановлювався: з 01 вересня 2004 року - 237,00 грн., з 01 січня 2005 року 262 грн., з 01 квітня 2005 року 290 грн., з 01 липня 2005 року 310 грн., з 01 вересня 2005 року 332 грн., з 01 січня 2006 року - 350 грн., з 01 липня 2006 року - 375 грн., з 01 грудня 2006 року - 400 грн., 01 січня 2007 року - 400 грн., з 01 квітня 2007 року - 420 грн., з 01 липня 2007 року - 440 грн., з 01 жовтня 2007 року - 460 грн. на місяць.

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не Постановами Кабінету Міністрів України “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 26 липня 1996 року №836 та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин субєкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.

Суди не встановили чи звертався позивач з письмовою заявою та відповідними документами до відповідача з метою реалізації права на призначення допомоги на оздоровлення у 2004-2005 роках, як того вимагав Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1.

Від встановлення вказаних обставин залежало визначення того, чи порушені права позивача у зазначені роки. Якщо порушені, то станом на яку дату підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення.

Вирішення вказаних питань впливає на розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, та не може бути усунуте судом касаційної інстанції.

Пунктом 37 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” було зупинено на 2006 рік.

Протягом дії закону зміни до вказаної правової норми не вносились й відповідач відповідні виплати щодо позивача здійснював у їх відповідності.

Пунктом 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

На час виплати щорічної допомоги на оздоровлення у лютому 2007 року відповідач діяв відповідно до діючого законодавства. Рішення Конституційного суду України не мають зворотної дії в часі і у субєкта владних повноважень після їх прийняття не виникло додаткових зобовязань по перерахунку допомоги.

Відтак, суди попередніх інстанцій помилково прийшли до висновку про порушення прав позивача при сплаті щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році.

Зважаючи на те, що у справі в частині виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення в цій частині і ухвалює нове про відмову в задоволенні позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про сплату у 2004-2005 роках щорічної допомоги на оздоровлення, суд апеляційної інстанції визнав позов обґрунтованим та застосовував положення пункту 3 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України, відповідно до якого позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Відповідно до статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під словосполученням «іншими законами»не можуть розумітися положення глави 19 ЦК України, оскільки позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а адміністративний позов звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Виходячи зі змісту статті 99 КАС, інші закони це закони, які встановлюють строки звернення до адміністративного суду з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони повязані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів субєктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Зважаючи на те, що позовна заява в адміністративній справі може містити цивільно-правову вимогу, позовна давність в адміністративних справах застосовується виключно до цивільно-правових вимог, які обєднані в одне провадження з публічно-правовим спором.

Спір про нарахування субєктом владних повноважень та проведення встановлених статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплат є публічно-правовим, а не цивільно-правовою вимогою, заявленою в адміністративній справі. У звязку з цим до таких вимог правила позовної давності, встановлені главою 19 ЦК України, не застосовуються.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС, чинної на час вирішення спору в суді першої інстанції, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що субєкт владних повноважень мав право вимагати застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, але він не мав права посилатися на положення статті 99 КАС як на підставу для обмеження виплат, встановлених статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки стаття 99 КАС встановлює строки звернення до адміністративного суду і не регламентує порядок діяльності субєкта владних повноважень при нарахуванні та здійсненні виплат, встановлених статтею 48 вказаного Закону.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни (у редакції чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) було встановлено, що адміністратив ний позов може бути подано в межах строку звер нення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими зако нами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, сво бод та інте ресів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встанов лено інше, обчи слюється з дня, коли особа дізналася або повинна була діз натися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адмініст ративного суду, визна ченні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задово ленні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (частина перша). Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поваж ною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, вста новленому цим Кодексом (частина друга).

Судам необхідно зясувати питання про дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду для можливого застосування положень про цесуального закону встановленого статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни.

Відповідно до вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства Укра їни, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина чет верта). Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частина пята).

З урахуванням викладеного, обставини справи при новому розгляді потребують повного та всебічного з'ясування з додержанням вимог допустимості та належності доказів.

Висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, а при постановленні судових рішень недотримані вимоги ст.159 КАС України щодо їх законності і обгрунтованості.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України це є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2005 роки і направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 224, 227, 229, 230 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2008 року скасувати.

Додаткову постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 березня 2009 року скасувати.

Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року в частині, що стосується вимог про сплату у 2004-2005 роках щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року щодо задоволення позову в частині вимог, що стосуються щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік скасувати і ухвалити нове рішення, яким в цій частині відмовити ОСОБА_1 в позові.

У решті постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.

СУДДІ : Амєлін С.Є.

Головчук С.В.

Стародуб О.П.

Юрченко В.В.