Ухвала суду № 20371599, 08.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2011 рокум. КиївК-6693/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Островича С.Е.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АВЕР-ТЕХ” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009

у справі№ 29/447-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „АВЕР-ТЕХ”

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсними рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АВЕР-ТЕХ” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0005162311/0 від 30.10.2006, № 0005162311/1 від 28.12.2006, № 0005162311/2 від 29.03.2007, № 0005162311/3 від 26.06.2007.

Постановою господарського суду м. Києва від 27.11.2007 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009 постанову господарського суду м. Києва від 27.11.2007 скасовано, прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив її в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2005 по 01.04.2006 та складено акт № 450/23-10/21665318 від 17.10.2006

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005162312/0 від 30.10.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання із земельного податку на загальну суму 166029,66 грн.

В порядку адміністративного оскарження податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Перевіркою встановлено порушення ст. 13, 14 Закону України „Про плату за землю” позивачем розрахунки по земельному податку за період 2005-2006 роки не надавались, земельний податок не сплачувався.

Земельна ділянка по вул. Пимоненко, 13 в м. Києві зареєстрована за позивачем в автоматизованій системі „Кадастр”, присвоєно кадастровий номер земельної ділянки 91:132:046.

З преамбули Закону України від 03.07.92 N 2535 „Про плату за землю” вбачається, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

При цьому згідно ст. 25 Закону України „Про плату за землю” за прострочення встановлених строків сплати податку справляється пеня у розмірах, визначених Законом. За порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України (ч. 1 ст. 26 Закону).

Преамбулою Закону України від 21.12.2000 N 2181-III „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обовязкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України „Про плату за землю” та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення Закону N 2181-III є спеціальною нормою у галузі податкового законодавства, а Закон України „Про плату за землю” є загальною з питань стягнення податку. Відповідно загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

У п. 1.5 ст. 1 Закону N 2181-III штрафну санкцію (штраф) визначено як плату у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, установлених відповідними законами.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 того самого Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством. Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому п. 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Відповідно до пункту 17.3 зазначеної статті сплата (стягнення) передбачених нею штрафних санкцій прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Позивачем було набуто у власність і взято на баланс нежитлові приміщення у Шевченківському районі м. Києва

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється ст. 120 Земельного кодексу та ст. 377 Цивільного кодексу України, яки встановлюють, щодо особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АВЕР-ТЕХ” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009 у справі № 29/447-А слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „АВЕР-ТЕХ” відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009 у справі № 29/447-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіГ.К. Голубєва

С.Е. Острович

А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна Суддя М.О. Федоров