Постанова № 20362875, 26.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2011                                                                                           № 38/209

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рудченка С.Г.

суддів:           

при секретарі судового засідання Чуприні І.В.,

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 26.12.2011,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фабриканть» на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011 (підписане 31.08.2011),

у справі          № 38/209 (суддя Власов Ю.Л.)

за позовом Приватного підприємства «Фабриканть»

до Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо»

про стягнення 7 354, 45 грн.

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Фабриканть» звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» про стягнення суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 7 008, 18 грн. та 3% річних у розмірі 346, 24 грн., що разом складає 7 354, 45 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою б/н, б/д, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, позивач вказує на те, що, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки видатковим накладним, за якими передавався товар, безпідставно відмовивши в задоволенні позову.

Крім того, заявник посилається на неналежне повідомлення про призначення справи, що позбавило його права приймати участь у справі та реалізовувати свої процесуальні права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 відновлено Приватному підприємству «Фабриканть» строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011, вказану скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 12.12.2011 за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 12.12.2011 розгляд справи було відкладено у зв’язку з неявкою представника відповідача.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими, в судовому засіданні надав оригінали накладних та акту звірки розрахунків, які судовою колегією були оглянуті та залучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленою копією ухвали суду.

Враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за його відсутності.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Фабриканть» (позивач) згідно з видатковими накладними № ФГ-00001610 від 17.03.2009, № ФГ-00001645 від 17.03.2009, № ФГ-00001652 від 17.03.2009, № РЗн-0001915 від 23.09.2009, № РЗн-0001916 від 23.09.2009 поставило, а Дочірнє підприємство «Маркет-Плазо» (відповідач) прийняло товар на загальну суму 8717, 88 грн. Зазначені накладні підписані та засвідчені печатками обох сторін.

Відповідач за отриманий товар не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 1 від 19.04.2010, з вимогою про оплату поставленого товару, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач вказану претензію залишив без відповіді та виконання.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем свого зобов’язання, позивач просить стягнути з Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» заборгованість за отриманий за видатковими накладними товар з урахуванням індексу інфляції у розмірі 7 008, 18 грн. та 3% річних у розмірі 346, 24 грн., що разом складає 7 354, 45 грн.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми, дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена для двох або більше сторін.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 статті 206 Цивільного кодексу України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов’язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інстанції вірно було зазначено, що позивачем не було надано довіреностей відповідача на отримання товару, вказаного у накладних.

Проте, судовою колегією було встановлено, що між сторонами був укладений, підписаний та скріплений печатками обох сторін акт звірки розрахунків за період з 01.08.2009 по 30.11.2009, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 5873, 46 грн.

З даного акту вбачається, що відповідач визнав факт поставки та отримання товару за видатковими накладними № РЗн-0001915 від 23.09.2009 на суму 1360, 59 грн. та № РЗн-0001916 від 23.09.2009 на суму 1354, 32 грн., доказів виникнення заборгованості у сумі 2932, 58 грн. саме за спірними видатковими накладними позивачем не надано.

Таким чином, своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) позивач схвалив укладення правочинів за видатковими накладними № РЗн-0001915 від 23.09.2009 на суму 1360, 59 грн. та № РЗн-0001916 від 23.09.2009 на суму 1354, 32 грн. та підтвердив факт отримання товару.

Дослідивши викладене вище в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, враховуючи настання строку виконання зобов’язання та відсутність доказів сплати грошових коштів за отриманий товар, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 2714, 91 грн. основного боргу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судовою колегією за допомогою ІАЦ «ЛІГА:ЗАКОН» був здійснений розрахунок інфляційних витрат та 3% річних з урахуванням 2714, 91 грн. основного боргу, що становить 475, 11 грн. та, відповідно, – 127,86 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з п. 3.5.1. «Інструкції з діловодства в господарських судах України» затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 та п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/482 від 13.08.2008 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи.

Крім того, у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, Вищий господарський суд України відповів, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як підтверджують матеріали справи, ухвала господарського суду міста Києва від 28.01.2011 про порушення провадження у справі була направлена позивачу на адресу, яка є його офіційним місцезнаходженням відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 104 ГПК України неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Фабриканть» на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011 підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі № 38/209 частковому скасуванню.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1.          Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фабриканть» на рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у справі № 38/209 задовольнити частково.

2.          Рішення господарського міста Києва від 18.08.2011 у справі № 38/209 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1). Позовні вимоги задовольнити частково.

2). Стягнути з Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 57, код ЄДРПОУ 32251573) на користь Приватного підприємства «Фабриканть» (65042, м. Одеса, вул. 2-га Пересипська, 21, код ЄДРПОУ 32623386) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, 2714, 91 грн. основного боргу, 475, 11 грн. інфляційних витрат, 127, 86 грн. 3% річних, 46, 02 грн. державного мита та 106, 47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3). В іншій частині позовних вимог відмовити.

3. В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Маркет-Плазо» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 57, код ЄДРПОУ 32251573) на користь Приватного підприємства «Фабриканть» (65042, м. Одеса, вул. 2-га Пересипська, 21, код ЄДРПОУ 32623386) з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем, 23, 01 грн. витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

7. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді