Рішення № 20356840, 19.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.12.11 р. Справа № 24/233

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

При секретарі Смірновій Ю.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго», м.Горлівка

до відповідача: Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове

про: стягнення 60965,45 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за дов. №38-11 «Д» від 26.04.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2 за дов. №1/1602 від 30.12.2010р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення 60965,45 грн., з яких 12613,54 грн. 3 % річних та 48351,91 грн., нарахованих на суму боргу, стягнуту за рішенням господарського суду Донецької області від 12.03.2008 р. по справі №20/493.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», ст.ст. 174, 193, 231-232 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України та Правилами користування електричною енергією.

На підтвердження позовних вимог надано суду копію рішення господарського суду Донецької області від 12.03.2008 р. по справі №20/493; розрахунок позовних вимог, статутні документи підприємства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що позивач не скористався своїм правом звернутися до нього з вимогою про сплату 3 % річних та інфляційних за період з 25.10.2008р. по 24.10.2011р., тому відповідач вважає, що у позивача не виникло право на звернення до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Мотивуючи позовну заяву позивач посилався на те, що рішенням господарського суду Донецької області від 12.03.2008р. по справі № 20/493 з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість за активну електричну енергію в розмірі 286817,51 грн., за реактивну електричну енергію у розмірі 71659,32 грн., 3% річних у розмірі 17007,19 грн., інфляційних нарахувань на суму 47897,42 грн., також суму держмита в розмірі 3570 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 16,52 грн. Всього 426967,96 грн.

На підставі цього рішення суду, а саме на підставі стягнутої з відповідача суми за спожиту реактивну електричну енергію у розмірі 71659,32 грн., 3% річних у розмірі 17007,19 грн., інфляційних нарахувань на суму 47897,42 грн., також суму держмита в розмірі 3570 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 16,52 грн., всього 140150,45 грн., позивач нарахував згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України відповідачу 3% річних у розмірі 12613,54 грн. за період з 25.10.2008р. по 24.10.2011р., інфляційні 48351,91 грн. за період з 01.11.2008р. по 01.07.2011р.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення господарського суду Донецької області від 12.03.2008р. по справі №20/493 (а.с. 34-39), з відповідача на користь позивача стягнуто: 286 817,51 грн. суму заборгованості з активної електричної енергії, 71659,32 грн. суму заборгованості з реактивної електричної енергії, 47897,42 грн. суми компенсації за інфляцією, 17007,19 грн. суму 3% річних, 3570,00 грн. суму державного мита, 16,52 грн. витрат на і формаційно-технічне забезпечення судового процесу, що не відповідає твердженням позивача.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобовязання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки, чинним законодавством передбачено право кредитора (позивача) нараховувати інфляційні та три проценти річних від простроченої суми саме за договором, то позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних та річних на загальну суму боргу з врахуванням сум компенсації за інфляцією, 3% річних, держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуті за рішенням суду по справі № 20/493.

Суд зауважує, що стягнуті за рішенням суду від 12.08.2008р. у справі №20/493 три відсотки річних та інфляційні, нараховані позивачем на суму боргу, є мірою відповідальності за порушення грошових зобовязань за договором, але не є грошовим зобовязанням в розумінні ст.ст.11, 509 ЦК України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а за положеннями ч. 2 ст. 550 Цивільного кодексу України відсотки на неустойку (як повторна пеня) не нараховується.

Слід також зазначити, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст..44 ГПК України). Судові витрати - це витрати, пов'язані з розглядом і вирішенням справ у судочинстві, що покладаються на сторони і не є грошовими зобовязаннями в розумінні цивільного законодавства.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (ст.115 ГПК України)

Чинне законодавство не містить норм, які б передбачали відповідальність за невиконання рішень господарського суду у вигляді нарахування інфляційних та річних.

Таким чином, чинним законодавством передбачено право кредитора (позивача) нараховувати інфляційні та три проценти річних від простроченої суми саме за невиконання грошових зобовязань, встановлених договором, тому господарський суд вважає, що позивач безпідставно здійснив нарахування інфляційних та річних на загальну суму боргу з врахуванням сум компенсації за інфляцією, 3% річних, держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, стягнуті за рішенням суду по справі № 20/493.

Враховуючи, що позивачем невірно визначено суму боргу, на яку нараховані в порядку ст.625 ЦК України інфляційні та три проценти річних, здійснивши перерахунок цих сум за допомогою програмного комплексу «Законодавство», господарський суд вважає обґрунтованими та таким що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення нарахованих від простроченої суми богу - 71659,32 грн. трьох процентів річних за період 25.10.2008р. по 24.10.2011р. саме в розмірі 6449,34 грн. та інфляційні за період з 01.11.2008р. по 01.07.2011р. саме в розмірі 23504,26 грн.

Господарський суд відхиляє твердження відповідача про те, що у позивача не виникло право на звернення до суду з цим позовом через не звернення позивача до відповідача з відповідною вимогою про сплату 3 % річних та інфляційних за період з 25.10.2008р. по 24.10.2011р., оскільки такі твердження не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і зводяться до вільного тлумачення змісту статті 625 Цивільного кодексу України. Суд також зазначає, що інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних - платою за користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Враховуючи наведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються між сторонами згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго», м. Горлівка, до Державного підприємства «Селидіввугілля», м.Селидове, про стягнення 60965,45 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, м. Селідово, вул. Карла Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» (84601, м. Горлівка, пр. Леніна, 11, п/р 26004301390128 у Селідовській філії ПІБ України, м. Селідово, МФО 334312, ЄДРПОУ 00130915) - 3 % річних в сумі 6449,34 грн., інфляційні - 23504,26 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, м. Селідово, вул. Карла Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» (84601, м. Горлівка, пр. Леніна, 11, п/р 26001307550283 у філії Центрально-Міського відділення ПІБ м. Горлівка, МФО 334464, ЄДРПОУ 00131268) витрати по сплаті держмита у розмірі 297,73 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 115,64 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили через десять днів з дня його прийняття (підписання) та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 19.12.2011р.

Суддя Величко Н.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >