Постанова № 20356237, 20.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"20" грудня 2011 р. Справа № 5015/118/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого –Панової І.Ю.,

суддів –Білошкап О.В.,

Хандуріна М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області на ухвалу господарського суд Львівської області від 20.06.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2011р. по справі №5015/118/11 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач", –

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.06.2011р. частково задоволено заяву Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області та включено грошові вимоги Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області в розмірі 8631,03 грн. до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач". В решті частин грошових вимог Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області до боржника відмовлено у включенні до реєстру вимог кредиторів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2011р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Львівської області від 20.06.2011 року залишено без змін.

Державна податкова інспекція у Сколівському районі Львівської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суд Львівської області від 20.06.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2011р. скасувати та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Укравтозапчастина" звернулось до суду першої інстанції з заявою про визнання банкрутом ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" в порядку ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 08.02.2011р. введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Скочка І.Я.

25.02.2011р. в газеті "Голос України" опубліковано оголошення про порушення судом першої інстанції справи про банкрутство ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.03.2011р. прийнято до розгляду заяву кредитора Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області про грошові вимоги до боржника ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач".

Частково задовольняючи заяву ДПІ у Сколівському районі Львівської області, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, включив до реєстру вимог кредиторів боржника грошові вимоги ДПІ у Сколівському районі Львівської області в розмірі 8631,03 грн., оскільки вказана сума заявлених вимог є узгодженою та виникла до дня порушення провадження по справі про банкрутство.

Відмовляючи у включенні до реєстру вимог кредиторів решти частини грошових вимог ДПІ у Сколівському районі Львівської області до боржника на загальну суму 6137715,00 грн., суд першої інстанції, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтвердженими відповідними доказами, що свідчать про зобов'язання останнього перед кредитором. Податковим боргом визнається узгоджене платником податків або встановлене судом податкове зобов'язання, а грошові зобов'язання кредитора на суму 6137715,00 грн. на момент звернення до суду є неузгодженими.

Згідно ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Неплатоспроможність - є неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), не інакше як через відновлення платоспроможності.

Відповідно до абз. 7 цієї статті грошовим зобов’язанням є зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не зараховується недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника –юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно вимог ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор –юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також, органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування податків і зборів( обов'язкових платежів).

Конкурсні кредитори –кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно п. 15 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов’язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника відповідно до ст. 14 вказаного Закону.

Статтею 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникають до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Отже, незалежно від того чи визнані вимоги кредитора боржником разом з розпорядником майна, чи ні, чи були стосовно них рішення юрисдикційних органів, чи визнані вони в претензійному порядку, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та визначає правомірність і обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника й за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Тому усі вимоги кредиторів підлягають встановленню (визнанню) судом.

При цьому, обов'язок кредитора полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом.

Якщо суд дійде висновку, що вимоги кредитора, хоча і не оскаржуються боржником, включені до реєстру, однак не підтверджуються документами, то він вимушений їх відхилити.

Кредитори самі повинні довести свої грошові вимоги виключно відповідними документами (рішеннями суду, відповідями на претензію, договорами, актами звірок, накладними та ін.), тобто грошові зобов'язання повинні бути встановлені як за розміром, так і за суттю.

Докази, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору на звернення до боржника з грошовими вимогами в установленому чинним законодавством порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд Львівської області розглянув грошові вимоги ДПІ у Сколівському районі Львівської області до боржника та ухвалою від 20.06.2011р. визнав частково, в розмірі 8631,03 грн.

Відповідно до заяви ДПІ кредиторські вимоги було заявлено на загальну суму 6151707,54 грн., при цьому заявник обґрунтував свої вимоги наявністю податкового зобов’язання, яке виникло на підставі повідомлень-рішень про донарахування податків та застосування фінансових санкцій, в тому числі: боржнику на підставі акту перевірки від 07.10.2010 р. №88/23-0/31148163 та відповідних повідомлень-рішень:

- №0000362351/0 від 20.10.2010 р. донараховано податків, зборів (обов’язкових платежів) на суму 1 935 432,00 грн., застосовано штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1640449,00 грн.;

- №0000372351/0 від 20.10.2010 р. донараховано податків, зборів (обов’язкових платежів) на суму 1143356,00 грн., застосовано штрафних (фінансових) санкцій у сумі 571678,00 грн.;

- №0000242380 від 20.10.2010 р. про застосування фінансових санкцій в сумі 846800,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, вищевказані податкові повідомлення-рішення від 20 жовтня 2010 р. №0000362351/0 на загальну суму 3575881,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2010 р.№0000372351/0 на загальну суму 1715034,00 грн.,на які посилається кредитор як на підставу включення в реєстр вимог кредиторів, були оскаржені боржником в адміністративному порядку.

Тобто, податкові повідомлення-рішення №0000362351/0 від 20.10.2010 р., №0000372351/0 від 20.10.2010 р. та №0000242380 від 20.10.2010 р. є предметом розгляду Львівським окружним адміністративним судом.

Отже, на момент звернення ДПІ у Сколівському районі з кредиторськими вимогами до боржника, грошові зобов’язання на загальну суму 6137715,00 грн. не є узгодженими.

Ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов’язання платника податків - сума коштів, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а податкове зобов’язання –сума коштів, які платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначених платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковим кодексом України встановлено, що податкові зобов’язання можуть бути визначені самостійно платником податків у податковій декларації або контролюючим органом з прийняттям податкового повідомлення-рішення.

Згідно положень п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України –скарга подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання вважається неузгодженою. З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (п.56.18. ст. 56 ПК України).

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Податковим боргом визнається тільки узгоджене платником податків або встановлене судом податкове зобов'язання.

Тому суди попередніх інстанцій, встановивши узгодженість суми кредиторських вимог в розмірі 8631,03 грн. та неузгодженість частини вимог в розмірі 6137715,00 грн., дійшли вірного висновку про визнання вимог Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області до боржника в сумі 8631,03 грн., та відхилення частини заявлених грошових вимог податкового органу в розмірі 6137715,00 грн. яка є необґрунтованою та не може бути включена до реєстру вимог кредиторів.

За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, відповідають нормам матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, які викладені в оскаржуваних рішеннях.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суд Львівської області від 20.06.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2011р. по справі №5015/118/11 залишити без змін.

Головуючий: Панова І.Ю. Судді:Білошкап О.В. Хандурін М.І.