Ухвала суду № 20353168, 14.12.2011, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Справа № 2а/1770/3013/2011

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук С.М.

Суддя-доповідач:Жизневська А.В.

УХВАЛА

іменем України

"14" грудня 2011 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Котік Т.С.

Мацького Є.М.,

при секретарі Лабунській Ю.В. ,

за участю представника акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.",

розглянувши апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" вересня 2011 р. у справі за позовом акціонерного товариства "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." <Текст >до державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в м.Рівне (далі-ДПІ) №№0000042344, 0000052344 від 06.04.2011 року.

Апелянт в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову у задоволені позову.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що АТ "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (далі-Товариство) є юридичною особою, яка має своє представництво в Україні Представництво "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (далі-Представництво), що перебуває на обліку як платник податків та, зокрема, як платник податку на додану вартість, у ДПІ у м. Рівне. Останньою було проведено позапланову виїзну перевірку Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за жовтень 2010 року, що декларувалося у період: лютий та липень 2010 року, листопад 2010 року, за результатами якої складено акт від 21.01.2011 р. №55/521/23-300/26603641 (т.1 - а.а.с.36-49).

У вказаному акті перевірки зафіксовано порушення пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР (далі-Закон №168/97-ВР) із змінами та доповненнями, в результаті чого, на думку податкового органу, завищено бюджетне відшкодування по декларації з ПДВ за листопад 2010 року на суму 5118 грн.; завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту згідно поданої декларації з ПДВ за листопад 2010 року на суму 116715 грн.; пункту 4.3 ст. 4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, (далі Порядок №166) та п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягає у завищенні залишку відємного значення рядка 26 декларації з ПДВ за листопад 2010 року на суму 3169 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 р. №0000052344, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010 року у розмірі 119884 грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 р. №0000042344, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5118 грн. за листопад 2011року (т.1 - а.с.34,35).

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5118 грн. за листопад 2011року, то судом зясовано, що за актом перевірки податковим органом зроблено висновок про завищення податкового кредиту жовтня 2010 року на суму 5118 грн. внаслідок віднесення до його складу податку на додану вартість, сплаченого митному органу при тимчасовому ввезенні, без факту придбання, основних засобів та матеріалів, отриманих представництвом від Товариства відповідно до контракту №7/4 від 08.02.2008 р. для ремонту автодороги Київ-Чоп за ВМД №204000011/2010/006577 від 04.10.2011року. Податковий орган вважає порушенням те, що за приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР право платника на податковий кредит Закон повязує лише з придбанням товарів та основних фондів, тобто купівлею товарно-матеріальних цінностей з їх оплатою, та ввозом на постійній основі.

Не погодившись з такими висновками ДПІ, судом зроблено правовий аналіз законів та нормативних актів, якими регулюються спірні правовідносини та встановлено наступне:

08.02.2008 р. між Товариством (Постачальник) та Представництвом (Отримувач) укладено контракт №7/4, згідно з яким Постачальник поставляє, а Отримувач приймає обладнання, техніку, транспортні засоби, витратні матеріали тощо необхідні для проведення ремонту автодороги Київ-Чоп, км 348-441. Після завершення ремонту автодороги матеріали, необхідні для проведення ремонту (основні засоби), підлягають поверненню Постачальнику. Ці обставини сторонами не заперечуються.

У відповідності до п.10.1 пп."б" ст.10 Закону №168/97-ВР особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону. Пункт 2.4 ст.2 Закону №168/97-ВР передбачає, що платником податку є будь-яка особа, що імпортує товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

Пряма норма Закону N168/97-ВР (пп.3.1.2 п.3.1 ст.3) вказує, що з метою оподаткування до імпорту прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі, якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Як вказує пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону N168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Відтак, ввезення імпортного майна для його використання на митній території України має наслідком нарахування і сплату податку на додану вартість.

У пп.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону N168/97-ВР вказано, що для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Згідно пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 цього Закону у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Дата сплати податку за податковими зобовязаннями є датою виникнення права платника на податковий кредит. Проте, це право Закон дозволяє реалізувати за наявності належним чином оформлених вантажних митних декларацій, при умові використання товарно-матеріальних цінностей в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності платника.

Факт сплати позивачем до бюджету податку на додану вартість підтверджується вантажно - митною декларацією №204000011/2010/006577 від 04.10.2011 року (т.1, а.с.63,64) та платіжним дорученням від 17.09.2010 року №2961 (а.с.209 т.1). У звязку із тим, що у вантажно - митній декларації визначений митний режим ІМ 40 (імпорт), то суд вважав документально не підтвердженим і необґрунтованим твердження відповідача про тимчасовий ввіз майна. Закон N168/97-ВР, не містить заборони на відображення податкового кредиту при тимчасовому ввезенні майна.

Тимчасовий ввіз майна, згідно з п.5.17 ст.5 Закону N168/97-ВР, може мати наслідком лише повне звільнення від оподаткування. Таке звільнення можливе лише для товарів, визначених за переліком ст.206 Митного кодексу України. Строк тимчасового ввезення визначається статтею 208 Митного кодексу України і не може перевищувати один рік з моменту ввезення. Оскільки імпортовані товари не підпадають під вказані критерії та відсутній дозвіл митниці на повне звільнення від оподаткування ПДВ, то позивач зобовязаний був сплатити податок до бюджету.

Стаття 95 ЦК України визначає, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Тому, отримання представництвом майна від головного офісу не змінює право власності на нього, бо позивач як юридична особа залишається його власником, незалежно від того, якому підрозділу відбувається поставка. Позивач зазначав, а ДПІ не заперечувала того, що імпортні матеріальні цінності, використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, позивачем за наявності усіх підтверджуючих документів виконані основні вимоги Закону N168/97-ВР щодо права платника на відображення податкового кредиту з податку на додану вартість, й наступне включення відповідних сум податку на додану вартість до суми бюджетного відшкодування.

Оскільки ДПІ не доведено правомірності свого рішення, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, суд дійшов вірного висновку про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5118 грн. за листопад 2011 року податковим повідомленням-рішенням від 06.04.2011р. №0000042344.

Щодо зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010 року у розмірі 119884 грн. за податковим повідомленням - рішенням від 06.04.2011р. №0000052344 , то суд зясував, що податковим органом зроблено висновок про завищення відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 3169 грн., у звязку з не визнанням ДПІ декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, як податкової декларації у звязку з чим значення рядка 26 декларації за жовтень 2010 року не є підтвердженим .

Судом встановлено, що 20.05.2010 року Представництвом АТ "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." до ДПІ у м.Рівне подано в електронній формі телекомунікаційними каналами звязку податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період - квітень 2010 року. Факт отримання податковим органом цієї податкової звітності підтверджений квитанцією №2, сформованою центром обробки електронних звітів 20.05.2010р. А 21.05.2010 року позивачу було направлено лист №2189/28-218 з інформацією про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року податковою звітністю та пропозицією подати нову декларацію, оформлену належним чином. При цьому, причиною невизнання поданої декларації податковою звітністю в обумовленому листі зазначено відсутність обовязкових реквізитів номерів рядків декларації, до яких надаються додатки, передбачені Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166. Тобто, спірні правовідносини виникли у звязку із порушенням порядку заповнення декларації з ПДВ за квітень 2010 року у звязку з чим ДПІ вважає, що відображене в ній відємне значення різниці у розмірі 3169 грн. за квітень 2010 року не може приймати участь у бюджетному відшкодуванні.

У відповідності до абз.5 пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону №2181-III податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Пунктом 4.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054 (надалі по тексту іменовано Порядок №166) передбачено, що податкова звітність, може бути не визнана контролюючим органом, як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів.

За поясненнями представника ДПІ (а.с.162 т.1), наданих в ході судового розгляду справи, та наданої копії декларації з ПДВ за квітень 2010 року (а.с.164 -167 т. 1) вбачається, що позивач при поданні такої декларації до податкового органу не заповнив (а.с.167 т. 1) графу «Додатки до рядків декларацій (зазначити номери рядків декларацій)».

Обгрунтовуючи обовязкову необхідність заповнення такої графи платником податків, відповідач у своїх поясненнях покликався на п. 1.3, п.3.3 Порядку №166 та п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та компютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затвердженого Наказом ДПА України №827 від 31.12.2008року. Пункт 1.3. Порядку №166 (на порушення якого вказує відповідач) встановлює, що декларація складається із вступної частини, службових полів та чотирьох розділів, з них платником заповнюються перші три розділи , службові поля та вступна частина, четвертий розділ заповнюється працівниками податкової інспекції (адміністрації) лише на оригіналі декларації, який залишається в податковій інспекції (адміністрації). Виходячи з його змісту, Розділ I декларації "Податкові зобов'язання", розділ II "Податковий кредит", розділ III "Розрахунки з бюджетом за звітний період" підлягають обовязковому заповненню платником податків. З декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року, поданої позивачем до податкового органу вбачається, що позивач названі розділи заповнив, з приводу них у відповідача не виникло жодних заперечень.

Щодо спірної графи декларації за квітень 2010 року «Додатки до рядків декларацій (зазначити номери рядків декларацій)», то названа графа не входить до складу названих трьох розділів, які підлягають обовязковому заповненню платником податків.

Пункт 3.3. Порядку №166 (на порушення якого вказує відповідач) передбачає, що декларація заповнюється таким чином, щоб забезпечити збереження записів у ній та вільне читання тексту (цифр) протягом установленого строку зберігання звітності. Декларація може бути заповнена від руки чорнильною чи кульковою ручкою або видрукувана (заповнення олівцем не допускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлений прочерк. Аналізуючи вказані пункти (на порушення яких вказує відповідач) та інші положення Порядку №166, суд дійшов правильного висновку, що спірна графа «Додатки до рядків декларацій (зазначити номери рядків декларацій)» не є такою, що містить обов'язкові до заповнення реквізити. Не заповнення позивачем спірної графи (а зокрема номерів рядків, до яких додаються додатки), не заважає належній обробці декларації з ПДВ за квітень 2010 року та не є підставою для неврахування задекларованих позивачем показників у податковому обліку.

Суд правильно визнав безпідставними посилання ДПІ на п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та компютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затверджених Наказом ДПА України №827 від 31.12.2008року, як на підставу для невизнання згаданої декларації податковою звітністю, оскільки названий акт є лише методичними рекомендаціями, а не нормативним актом, що підлягає до обовязкового застосування. Відтак, безпідставними є і доводи відповідача стосовно невизнання поданої позивачем декларації з ПДВ за квітень 2010 року, як податкової та відповідне не врахування відображеного в ній відємного значення різниці в розмірі 3169 грн. у бюджетному відшкодуванні.

Окрім вказаного, щодо висновку ДПІ про завищення відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту згідно поданої декларації з ПДВ за листопад 2010 року на суму 116715 грн. по операціям позивача з ТОВ «Іртас», які відповідач вважає безтоварними, то судом встановлено:

Позивачем 26.04.10 укладено контракт субпідряду з ТОВ «Іртас», на виконання останнім робіт по ремонту автодороги М06 Київ Чоп в Україні км 348- км 441 (а.с.68-80) та додаток до нього (а.с.13-14 т.2). Пунктом 17.1 ст. 17 , п. 18.1 ст. 18 названого контракту передбачено, що схваленням робіт виконаних підрядчиком є складання та підписання проміжкового платіжного сертифікату. По закінченню робіт за контрактом складається кінцевий сертифікат. У платіжному сертифікаті відображаються відомості щодо кількості і вартості виконаних підрядником робіт (п. 23.4 ст.23 названого контракту). Підтвердженням фактичного виконання ТОВ «Іртас» підрядних робіт, позивачем є свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Іртас» платником ПДВ (а.с.88 т.1), ліцензія № 490741 на право ТОВ «Іртас» виконувати будівельні роботи (а.с.89-91 т.1), акт передачі ТОВ «Іртас» будівельного майданчика (а.с.15 т.2); сертифікати виконаних робіт, протоколи приймання робіт (а.с.31-190 т.2, 81-82 т.1, 1-6, 10-11 т.2); платіжні доручення на перерахування коштів (а.с.227- 234 т. 1), картка бухгалтерського обліку по рах.631 (про оприбуткування представництвом позивача виконаних підрядних робіт, а.с.7-9 т. 1). Підписання первинних документів про виконання підрядних робіт від імені ТОВ «Іртас» здійснено виконробом Шека І.І., який в ході розгляду справи дав пояснення, як свідок, на підтвердження обставин щодо фактичного виконання підрядних робіт, обумовлених у представлених первинних документах, на підставі яких позивач здійснював формування сум податкового кредиту.

Виходячи з положень п. п. 7.2.3.,7.2.4., 7.2.6. п. 7.2, п.п.7.5.1. п.7.5.ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» суд дійшов вірного висновку, що позивач правомірно на підставі податкової накладної, відніс суму податку на додану вартість в розмірі 116715грн. до складу податкового кредиту.

Стосовно ж бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, то суд зясував, що позивач при складенні декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року діяв у відповідності до положень п.п.7.7.1. та п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». А щодо доводів ДПІ про безтоварність операції позивача з ТОВ «Іртас», внаслідок не відображення таким контрагентом у податковій звітності податкових зобовязань по названим господарським операціям, то суд правильно зазначив, що згідно ст.61 Конституції України, відповідальність має індивідуальний характер, а Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить формування податкового кредиту та відповідного відшкодування названого податку з бюджету в залежність від подання чи не подання звітності контрагентом такого платника до податкового органу та декларування ним у такій звітності господарських зобовязань.

Встановивши дійсні обставини справи на підставі досліджених доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки доводи податкового органу, наведені в обґрунтування прийнятих ним спірних податкових повідомлень рішень не є підставою для зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 119884 грн. та відповідного зменшення суми бюджетного відшкодування за листопад 2010 р. у розмірі 5118 грн.

Постанову прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2011 року - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя <(підпис) >А.В. Жизневська

судді: <(підпис) >Т.С. Котік Є.М. Мацький А.В. Жизневська

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

<Текст ><Текст >

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівне вул.Відінська , 8,Рівне,33023 рек з пов

<Текст >