Ухвала суду № 20351648, 01.12.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3723/11 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю секретаря: Швандер В.О.

представників сторін:

позивача - не з'явились

відповідача (апелянта) - Охрімовський Я.В., Паук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Вінницька міжрайонна державна податкова інспекція про скасування податкових рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду щодо визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції № 0000611700/0 від 03.03.2009 року та № 0000631700/0 від 03.03.2009 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_4 було задоволено, податкові повідомлення-рішення № 0000611700/0 від 03.03.2009 року та № 0000631700/0 від 03.03.2009 року визнанні протиправними та скасовані.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене вище судове рішення, прийнявши нове, яким в задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 відмовити.

Зокрема, мотивуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначив, що оскаржувана постанова суду першої інстанції суперечить вимогам чинного законодавства та не відповідає дійсним обставинам справи.

Позивач письмових заперечень на доводи апеляційної скарги податкового органу до судової інстанції не надав, в судове засідання не з'явився, повноважених представників не направив, хоча про дату, час та місце судового засідання суду апеляційної інстанції був повідомлений належним чином, що засвідчується матеріалами справи.

В судовому засіданні представники Вінницької МДПІ вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників податкового органу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Вінницької МДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до наявного свідоцтва про державну реєстрацію №04050975Ф0033570 ОСОБА_4 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа - підприємець у Вінницькій районній державній адміністрації 01.06.2004 року.

На підставі направлень від 28.01.2009 року №19 та від 10.02.2009 року №32, виданих Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією, старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу оподаткування фізичних осіб Вінницької МДПІ Паук Лілією Вікторівною була проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 року по 30.09.2008 року.

За результатами проведеної перевірки було складено Акт №10-17/НОМЕР_1 від 19.02.2009 року, де зафіксовано, окрім іншого, наступне:

факт заниження приватним підприємцем податкового зобов'язання на суму 109618,00 грн. та, як наслідок, порушення п.п.7.3.1. п.7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року;

порушення позивачем ст. 13 розділу VІ Декрету КМУ №13-92 від 26.12.1992 року "Про прибутковий податок з громадян" шляхом заниження валових доходів на суму 1,02 грн. та завищення валових витрат на суму 45198,24 грн., що стало підставою для визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01.01.2008 року по 30.09.2008 року в сумі 6957, 49 грн. на підставі п.п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб";

заниження валового доходу на суму 335401,32 грн., що оподатковується податком з доходів фізичних осіб, внаслідок чого на підставі п. 7.1 ст. 7 закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" донараховано 177,60 грн. податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2007 рік.

На підставі висновків даного акту посадовими особами податкового органу були прийняті податкові повідомлення - рішення №0000611700/0 від 03.03.2009 року про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 164532,00 грн., в тому рахунку за основним платежем - 109618 грн., за штрафними санкціями - 54914 грн., а також №0000631700/0 від 03.03.2009 року про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 6957, 49 грн.

Заперечуючи проти вказаного, позивач скористався правом адміністративного оскарження вказаних повідомлень - рішень та подав відповідну скаргу до Вінницької МДПІ, рішенням якої від 01.04.2009 №2583/10/17 податкові повідомлення-рішення №0000611700/0 від 03.03.2009 року та №0000631700/0 від 03.03.2009 року було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

В подальшому, позивачем було подано скаргу до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області, рішенням якої від 11.06.2009 року №11260/М/25-09 податкові повідомлення-рішення №0000611700/0 від 03.03.2009 року та №0000631700/0 від 03.03.2009 року також залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

В акті перевірки перевіряючими було зроблено висновок, про те, що позивач на порушення п.п.2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" за останні 12 календарних місяців отримав виручку від реалізації продукції, що сукупно перевищує 500000,00 грн., в результаті чого повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість з 01.10.2007 року, також в акті зазначено, що позивач занизив дохід, що оподатковується податком з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2007р. - по 31.12.2007 р. на суму 335401,32 грн. та завищив валові витрати на суму 45198,24 грн. за період з 01.01.2008 року по 30.09.2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що викладені в позовній заяві доводи останнього, з огляду на системний аналіз положень чинного законодавства України та матеріали справи, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення Вінницької МДПІ №0000611700/0 від 03.03.2009 року та №0000631700/0 від 03.03.2009 року визнанню протиправними і скасуванню.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції у даній справі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в період, за який здійснено донарахування податків, позивач сплачував податки відповідно до наступних систем оподаткування: з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року спрощена система оподаткування шляхом сплати єдиного податку; з 01.01.2008 року по 30.09.2008 року загальна система оподаткування.

Порядок оподаткування діяльності суб'єктів господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування регулюється Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі Указ), де положеннями ст. 1 визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Статтею 2 Указу визначено, що доходи отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподаткованого доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), згідно даної ж норми, вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Разом з тим, судова колегія апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що у деяких випадках не можна вважати виручкою всю суму коштів, які надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу, зокрема у випадку якщо суб'єктом підприємницької діяльності отримано винагороди (комісійних) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались суб'єктом підприємницької діяльності для виконання договору комісії (тощо), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника (товарів, робіт, послуг).

Звітним податковим періодом для фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку, згідно зі ст. 4 Указу є квартал. Свідоцтво про сплату єдиного податку видається підприємцю на календарний рік. У зв'язку з цим для визначення періоду, протягом якого слід розглядати питання щодо можливості реєстрації підприємця - платника єдиного податку платником податку на додану вартість, є календарний рік.

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи, які сплачують єдиний податок, не є платниками податків і зборів, перелічених у пункті 6 статті 1 Указу, в тому числі податку на додану вартість.

Разом з тим, станом на день виникнення спірних правовідносин між сторонами, що стали предметом розгляду даної справи, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначалось положеннями Закону України "Про податок на додану вартість".

Зокрема, обов'язок реєстрації платниками податку на додану вартість законодавець визначив в п.9.3. ст. 9 визначеного Закону.

Відповідно ж до п. 9.4 останньої якщо особа, на яку не поширюється дія п. 2.3 ст. 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам пп. 2.2 ст. 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.

Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену пп. 2.3.1 ст. 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Відповідно до п. 2.2 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платником цього податку є будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Таким чином, фізична особа - підприємець, який є платником єдиного податку і обсяг виручки у якого не перевищує 500000,00 грн. на календарний рік, не має обов'язку щодо реєстрації платником податку на додану вартість у цьому податковому періоді.

В свою чергу, колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що донарахування податковим органом відбулось за господарськими операціями, які були здійснені позивачем протягом 2007 р. згідно договорів комісії, які не передбачали переходу права власності на товар, а відтак не можуть враховуватися в обсягах виручки від реалізації фізичної особи-підприємця повністю. В даному випадку до виручки підприємця включається лише сума комісійної винагороди.

За договором комісії, згідно зі статтею 1011 Цивільного кодексу України одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

На підставі статті 1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо неправомірності вимоги податкового органу стосовно реєстрації позивача платником податку на додану вартість, обсяг виручки позивача від реалізації продукції за період з 01.01.2007 року по 01.10.2007 року не перевищував 500000,00 грн.

В даному випадку, податковим органом не було врахованого того факту, що у разі надходження на розрахунковий рахунок платника єдиного податку коштів згідно з договорами комісії, до обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) включається виключно сума коштів, яку суб'єкт одержав як винагороду (плату) за виконані зобов'язання. Сума ж коштів, що підлягає перерахуванню третім особам, до складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не включається та відповідно не оподатковується єдиним податком.

Водночас, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що фізична особа самостійно визначає доцільність реєстрації платником податку на додану вартість від виду діяльності та суми отриманої виручки.

Окрім викладеного, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи З І по IV квартал 2007 року позивач знаходився на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку.

У IV кварталі 2007 року позивачем було допущено перевищення обсягу реалізації продукції понад 500 000,00 грн., що зумовило перехід в І кварталі 2008 року на загальну систему оподаткування.

Відповідно до ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. №13 "Про прибутковий податок з громадян", оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом, в свою чергу, визначається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно ж до п.5 Постанови КМУ від 16 березня 2000 року №507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727" на суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 не є платниками податку з доходів фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року №13 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу).

Дохід, в свою чергу, в розумінні положень п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції, дійшла висновку, що перевіряючими безпідставно було нараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 6957,49 грн., оскільки, як було встановлено вище, податковим органом в ході проведення перевірки позивача не було враховано господарські операції здійснені останнім протягом 2007-2008 рр. за договорами комісії, які, в свою чергу, не передбачають переходу права власності на придбаний товар, а відтак не можуть враховуватись в обсяг виручки від реалізації продукції повністю.

Отже, висновки суду першої інстанції, щодо того, що одержані позивачем кошти в межах договорів комісії не можна класифікувати як дохід (виручка) від реалізації, узгоджуються з висновками судової колегії апеляційної інстанції, що у своїй сукупності свідчить про неправомірність донарахування Вінницькою МДПІ податкових зобов'язань з прибуткового податку на доходи від підприємницької діяльності та по податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з норм ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Таким чином, враховуючи, що інших обставин в обґрунтування своїх вимог податковим органом не надано, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 06.10.2011 року, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без задоволення апеляційної скарги Вінницької МДПІ, а постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 06.10.2011 рокубез змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 06 грудня 2011 року .

Головуючий /підпис/ Залімський І. Г.

Судді/підпис/ Білоус О.В.

/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

З оригіналом згідно:

секретар