Ухвала суду № 20348931, 01.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2011 р.Справа № 2а-1670/3164/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від04.05.2011 р. по справі№2а-1670/3164/11

за позовом Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації

до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції

у Полтавській області

третя особа: ОСОБА_2

про скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, в якому просив скасувати постанову від 01.04.2011 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 23349691.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначав, що 01.04.2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчий дій у сумі 49 грн. 61 коп., що здійснені під час примусового виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 12.01.2010 року по справі № 2-а-113/10 на підставі виконавчого листа № 2-а-113/10, виданого Ленінським районним судом м. Полтави 10.12.2010 року. Позивач вважає, що винесена постанова про стягнення витрат на проведення виконавчий дій підлягає скасуванню, оскільки рішення суду не виконано у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування. Також вказував на те, що за виконавчим документом фактичне стягнення не проведено, а тому у державного виконавця відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від04.05.2011 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від04.05.2011р. та задовольнити заявлені позовні вимоги.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Також позивач просить розглянути справу без участі його представника.

Відповідач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник відповідача та третя особа в судове засідання апеляційної інстанції не зявилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що

що постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 12.01.2010 року у справі 2-а- 133/10 зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок, нарахувати, виплатити ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 рік у сумі 2905 грн.

10.12.2010 року Ленінським районним судом м. Полтави на виконання вказаної постанови видано виконавчий лист № 2-а- 133/10.

21.12.2010року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 233349691 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання рішення суду протягом семи днів.

25.01.2011року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 340 грн. за невиконання рішення суду. 15.03.2011 року старшим державним виконавцем проведена перевірка виконання виконавчого листа № 2-а-133/10, за наслідками якої складений акт державного виконавця, в якому встановлено, що рішення суду в термін, встановлений державним виконавцем, не виконано.

15.03.2011 року старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 680 грн. за повторне невиконання рішення суду.

01.04.2011 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О.О. винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 49 грн. 61 коп.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.

Відповідно ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження", витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного

бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з:

1)коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника;

2)авансового внеску стягувана на організацію та проведення виконавчих дій;

3)стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; 4)інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

1)перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2)послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3)поштового переказу стягувану стягнених аліментних сум;

4)проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5)розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6)виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7)інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби. Відповідно до п. 4.15.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5, до інших витрат на організацію виконавчих дій, належать витрати на виплату винагороди державним виконавцям відповідно до статті 47 Закону; придбання службових житлових приміщень; придбання службових приміщень; страхування державних виконавців; забезпечення державних виконавців форменим одягом; матеріально-технічне забезпечення діяльності служби, у тому числі: придбання канцелярських та господарських товарів; підписка або передплата періодичних, довідкових та інформаційних видань; придбання предметів, матеріалів, обладнання та інвентарю; витрати транспортних послуг, утримання транспортних засобів та оренда транспортних засобів, у тому числі грошова компенсація за використання державними виконавцями власного автотранспорту; оренда приміщень; ремонт та обслуговування оргтехніки; поштові витрати та витрати на послуги зв'язку, модему, Інтернету; витрати на установку телефонів, модемного зв'язку та охоронної сигналізації; витрати на охорону та охоронну сигналізацію; поліграфічні витрати; витрати на проведення семінарів; витрати на відрядження та проїзд державних виконавців, у тому числі на придбання проїзних документів; витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв; придбання основних засобів та програм; витрати на Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень; поточний та капітальний ремонт приміщень; витрати на привід боржників до органів державної виконавчої служби, у тому числі інші витрати в разі застосування державним виконавцем приводу боржників через органи Міністерства внутрішніх справ України; інші витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк (частина 5 статті 41 Закону України "Про виконавче провадження").

01.04.2011 року державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 49 грн. 61 коп., яка затверджена начальником Підрозділу примусового виконання рішень відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області 01.04.2011 року.

Понесення відповідачем вказаних витрат на проведення виконавчих дій в сумі 49 грн. 61 коп. підтверджується актом державної виконавця від 01.04.2011 року.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 01.04.2011 року; при винесені оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на неможливість виконання судового рішення через відсутність відповідного фінансування, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічні правило міститься і в частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснив достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відсутність відповідного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення з огляду на те, що за своїм характером є або бездіяльністю або юридично неспроможною дією і не вказує на належне ставлення боржника до процес; організації виконання судового рішення. При цьому, судовим рішенням на позивача покладено обов'язок здійснити дії по нарахуванню та виплаті грошових коштів. Судом не встановлено наявності доказів, які б вказували на існування будь-яких перешкод у здійсненні позивачем нарахування належної суми.

Відсутність же грошових коштів для їх виплати може бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення на підставі статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", проте не є підставою для ухилення від виконання судового рішення.

У рішенні по справі "Жовнер проти України" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які, у країні яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsbу с.исе) від 19 березня 1997 року, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Воиrdov с), від 7 травня 2002 року; рішення у справі "Ясіун'єне проти Литви" (Jasiuniene с. Lituanie) від 6 березня 2003; та рішення по справі "Руйану проти Румунії" (Ruianu с.) від 17 червня 2003 року).

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях звертав увагу на те, що держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office).

Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (справи "Бурдов проти Росії", "Кечко проти України").

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача у правовідносинах, що виникли між ним та позивачем, кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від04.05.2011р. по справі№2а-1670/3164/11 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої

інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 197, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення

Полтавської обласної державної адміністраціїзалишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від04.05.2011р. по справі

№2а-1670/3164/11 запозовом Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністраціїдоВідділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа:ОСОБА_2про скасування постановизалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Бенедик А.П.

Судді<підпис >

<підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А. <Список ><Текст >