Ухвала суду № 20346733, 04.08.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2011 р.Справа № 2а-4059/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова - на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2011р. по справі№2а-4059/11/2070

за позовом фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа >про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (надалі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0000611702 від 04.04.2011р. про збільшення позивачу суми грошового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем у розмірі 11252,14 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2813,04 грн., та № 0000621702 від 04.04.2011р. про збільшення позивачу суми грошового зобовязання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 15002,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3750,72 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від30.05.2011р. по справі№2а-4059/11/2070 адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 0000611702 від 04.04.2011р. та № 0000621702 від 04.04.2011р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по оплаті судового збору в сумі 3,40 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від30.05.2011р. по справі№2а-4059/11/2070 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилався на висновки акту виїзної планової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р., відповідно до яких по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Промспец консалтинг» встановлені порушення норм ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». З посиланням на акт перевірки від 10.03.2011 року № 349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг», яким зафіксовано відсутність за місцем реєстрації посадових осіб Товариства та дані аналізу податкової звітності, наданої до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, стверджує про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій за спірний період перевіряємим підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Вважає, що договір купівлі-продажу, укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ «Промспец консалтинг» від 03.09.2010р. №1/09, предметом якого є купівля -продаж запасних частин до автобусів та вантажних автомобілів, не спричиняє реального настання правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства, що на думку відповідача є підставою для визнання його нікчемним.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 15.02.2011р. по 15.03.2001р. фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код -НОМЕР_3) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р., за результатами якої було складено акт перевірки 15.03.2011р. №672/1702/21 733 19379.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, на думку відповідача, позивачем було занижено податок з доходів фізичних осіб, утриманий із сукупного доходу, який було одержано ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2008 року на суму 11252,14 грн. та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 15002,86 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000611702 від 04.04.2011р. про збільшення позивачу суми грошового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем у розмірі 11252,14 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2813,04 грн., та № 0000621702 від 04.04.2011р. про збільшення позивачу суми грошового зобовязання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 15002,86 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3750,72 грн.

Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуванного рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, в обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції вказав не те, що в акті перевірки позивача не викладено жодних фактів оформлення первинних документів по спірній угоді з дефектами форми, змісту або походження, які б в силу вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «про податок на додану вартість», ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. № 168/704) спричиняли втрату оглянутими документами юридичного статусу первинних документів, існування цих обставин не покладено відповідачем в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. На думку суду першої інстанції відповідач безпідставно визнав угоду, укладену між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг» нікчемною, оскільки остання є реальною. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не було доведено правомірність мотивів винесених спірних податкових повідомлень-рішень, не обґрунтовано визначення додаткових податкових зобовязань, наявності фактів порушення прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для скасування рішень відповідача та задоволення позову.

Колегія суддів, погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень про визначення ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та по податку на додану вартість за 2010 рік слугували висновки акту перевірки відповідача про нікчемність правочину між позивачем та контрагентом, і, як наслідок, порушення позивачем вимог ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 15.03.2011 р., стверджуючи про нікчемність правочинів відповідач послався на акт перевірки від 10.03.2011 року № 349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Промспец консалтинг», яким зафіксовано відсутність за місцем реєстрації посадових осіб Товариства та дані аналізу податкової звітності, наданої ТОВ «Промспец консалтинг» до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, на підставі яких у вказаного Товариства не виявлено власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень. В звязку з чим, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова вважає, що правочин, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Промспец консалтинг» в силу його невідповідності вимогам ст.ст.6, 11, 202, 205, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб та завищення суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.09.2010р. між позивачем, ФОП ОСОБА_1 (в якості покупця) та ТОВ «Промспец консалтинг» (в якості продавця) було укладено договір купівлі-продажу №1/09, предметом якого є купівля -продаж запасних частин до автобусів та вантажних автомобілів. За умовами п.1.2 договору найменування, кількість, вартість та інші індивідуальні особливості товару відображаються у відповідних товарних накладних.

З наданих до матеріалів справи письмових документів вбачається, що з посиланням на договір купівлі-продажу від 03.09.2010р. №1/09 були складені видаткова накладна №57 від 08.09.2010р. на суму 56,134,80грн. (а.с.22, 179), податкова накладна від 08.09.2010р. на суму 56,134,80 грн. (в тому числі ПДВ - 9,355,80грн.) (а.с.24), податкова накладна №577 від 01.12.2010р. на суму 33,882,36 грн. (в тому числі ПДВ -5,647,06грн.) (а.с.25, 187) та податкова накладна № 1994 від 01.12.2010 року на суму 33,882,36 грн. (в тому числі ПДВ -5,647,06грн.) (а.с.27, 186).

Грошові кошти в оплату за придбані запасні частини до автобусів та вантажних автомобілів за договором від 03.09.2010р. позивачем перераховано в повному обсязі на рахунок продавця платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи та виписаними довіреностями на отримання товару (а.с.23, 26, 28, 30-33, 188-190).

Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту - «Промспец консалтинг» спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Податкові накладені, виписані контрагентом ТОВ «Промспец консалтинг» були включені позивачем до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за вересень та грудень 2010 року, про що свідчать надані до матеріалів справи копії вказаних реєстрів (а.с.172, 176).

Колегією суддів встановлено, що придбані товари, отримані відповідно до податкових накладних, виписаних ТОВ «Промспец консалтинг» було використано ФОП ОСОБА_1 у власній господарській діяльності при подальшому продажу вказаних товарів ВАТ «Керченське АТП-14313», ТОВ фірма «Ікарус», ХГАПП, ТОВ «АПК «Новий Стиль», що підтверджуються наявними у справі копіями податкових накладних, виписками з банку та виписаними довіреностями на отримання товару (а.с.190-214).

На підставі викладеного, враховуючи те, що видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є: 51.90 Інші види оптової торгівлі, колегія суддів приходить до висновку про те, що придбані товари були фактично використані позивачем у власній господарській діяльності.

Посилання відповідача в акті перевірки на відсутність у контрагента позивача власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень спростовується наданими до матеріалів справи копіями договору № 3/10 від 01.07.2010р. про оренду обєкта нерухомості, акту прийому-передачі від 01.07.2010р., договору оренди складських приміщень від 01.09.2010р., акту прийому-передачі від 01.09.2010р. (а.с.73-81).

Виходячи зі змісту ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992, № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” в редакції закону, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 зазначеного пункту встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як свідчать матеріали справи, недоліків в оформленні вищевказаних первинних документів відповідачем в ході перевірки виявлено не було, оскільки в акті перевірки відповідачем не викладено жодних фактів оформлення первинних документів по спірній угоді з дефектами форми, змісту або походження, які б в силу вимог пп.7.2.1, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. № 168/704).

Слід відмітити, що як позивач ФОП ОСОБА_1, так і його контрагент - ТОВ «Промспец консалтинг» на час укладення спірної угоди, її виконання та на час розгляду справи у суді мали статус платника ПДВ, та відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” мали право на нарахування цього податку та складання податкових накладних.

Таким чином, витрати позивача по господарській операції між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Промспец консалтинг» повністю підтверджено належними первинними документами, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (акти прийому виконаних підрядних робіт, платіжні доручення), а також податковими накладними, оформленими згідно вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що свідчить про безпідставність висновків податкового органу щодо встановлених порушень по даній справі.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача в обґрунтування правової позиції щодо підстав донарахування податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість на відсутність контрагента позивача за своїм місцезнаходженням, оскільки ця обставина не може свідчити про протиправність дій при укладенні угоди з позивачем і виданні податкових накладних та про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат у спірних правовідносинах.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення та виконання спірних угод вищевказаний контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа, та відповідно до п. 4 ст. 91 ЦК України мав повний обсяг цивільної дієздатності, в тому числі й на укладення спірної угоди з позивачем.

Крім того, відповідно наданої до матеріалів справи Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження ТОВ «Промспец консалтинг» - Харківська обл., м.Харків, Жовтневий район, вул.Архангельська, буд.6. Записи про відсутність вказаної юридичної особи за своїм місцезнаходженням в реєстрі відсутні.

Колегією суддів також взята до уваги та обставина, що як позивач, так і його контрагент свої податкові зобовязання по договору від 03.09.2010 року відобразили в податковій звітності, що була надана до податкових органів та прийнята останніми.

Актом перевірки не встановлено відхилення між податковим кредитом позивача та податковим зобов`язанням ТОВ «Промспец консалтинг».

Враховуючи вищевикладене, всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг» не підтвердженні жодними належними доказами, що містять предмет доказування (неотримання позивачем від свого контрагенту послуг, невикористання отриманих послуг в господарській діяльності, внесення завідомо недостовірних даних до податкової звітності тощо).

Колегія суддів зауважує, що наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Промспец консалтинг» взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.І ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

За таких обставин, з огляду на приписи п.6 розділу І п.5.2 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) та обсяг компетенції податкових органів слід дійти висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Також необхідно зазначити, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Дослідивши зміст акту перевірки, колегія суддів наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, які передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України як ознаки нікчемного правочину.

Колегія суддів вважає, що викладені в акті від 15.03.2011р. №672/1702/НОМЕР_3 доводи податкового органу про нікчемність правочину підлягають відхиленню, оскільки в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Додатково колегія суддів зазначає, що жодних фактичних даних, які б засвідчували неможливість проведення у спірних правовідносинах саме господарських операцій з поставки товару, акт перевірки від 15.03.2011р. №672/1702/НОМЕР_3 не містить.

Системно проаналізувавши положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Кримінального кодексу України, суд доходить висновку, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, що передбачений ст. 191 або ст.212 Кримінального кодексу України.

Однак, в ході розгляду відповідачем не було подано до суду жодних доказів прийняття компетентним суб'єктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті.

Отже, висновок відповідача про нікчемність укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Промспец консалтинг» правочину не знайшов свого підтвердження дослідженими по справі доказами.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідачем не доведено правомірності та обгрунтованості висновків акту перевірки про порушення ФОП ОСОБА_1 ст.13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», що є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 04.04.2010 року за № 0000611702 та № 0000621702.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2011р. по справі№2а-4059/11/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя<підпис >Дюкарєва С.В.

Судді<підпис >

<підпис >Жигилій С.П. Перцова Т. С. <Список ><Текст > <повний текст >