Ухвала суду № 20336505, 19.07.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2011 р.Справа № 2а-1870/2300/11 Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Перцова Т.С.

при секретарі Боришполець Я.В.

за участю:

з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Торгової фірми «Барко»у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Сумського окружного адміністративного суду від18.05.2011р. по справі№2а-1870/2300/11

за позовом Торгової фірми «Барко»у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Торгова фірма «Барко»у формі ТОВ, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Конотопська МДПІ Сумської області № 0000292311 від 08.04.11 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 107647,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 26911,75 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.05.11 р. по справі № 2а-1870/2300/11 було відмовлено у задоволенні позову.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.05.11 р. по справі № 2а-1870/2300/11 та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 110/23-3/23998573 від 28.03.11 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.09 р. по 31.12.10 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.09 р. по 31.12.10 р., в якому були зафіксовані факти порушення платником податків вимог п. 1.32 ст. 1, п. 4.1.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які призвели до заниження податкових зобовязань по податку на прибуток у сумі 106706,72 грн., в т.ч. за 2009 р. - 27436 грн.; за 2010 р. - 79270,72 грн. Виявлені порушення перевіряючі повязують з безпідставним віднесенням до складу валових витрат вартість послуг з розвантаження-навантаження та подрібнення феросплавів, отриманих від ФОП ОСОБА_1 в сумі 426835 грн., в тому числі за 2 квартал 2009 р. 631,0 грн., 3 квартал 2009 р. 41999,0 грн., 4 квартал 2009 р. 67111,0 грн., 1 квартал 2010 р. 57316,0 грн., 2 квартал 2010 р. 69293,0 грн., 3 квартал 2010 р. 88537,0 грн., 4 квартал 2010 р. 101948,0 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на те, що ним був досліджений договір № 3006/2009 від 30.06.09 р., укладений позивачем (замовник) з СПД ФО ОСОБА_1 (виконавець), предметом якого є навантажувально-розвантажувальні роботи автонавантажувачем Балканкар КМ «Рекорд»і переміщування вантажу у складські приміщення замовника. Вартість робіт становить 30,0 грн. без ПДВ за 1 тону. Згідно додаткової угоди №1 від 01.07.09 р. до цього договору вартість робіт визначена в розмірі 50,0 грн. без ПДВ за 1 тону. Сторони узгодили дію договору до 01.07.10 р. Виконання договору підтверджено наданими до матеріалів справи актами виконаних робіт.

Проте суд першої інстанції вказав на те, що акти виконаних робіт складалися також після закінчення дії вказаного договору: № 07/2010 від 31.07.10 р. на суму 17090,45 грн.; № 08/2010 від 31.08.10 р. на суму 25939,9 грн.; № 09/2010 від 30.09.10 р. на суму 14948,3 грн.; № 10/2010 від 29.10.10 р. на суму 19780,75 грн.; № 11/2010 від 30.11.10 р. на суму 13015,7 грн. та № 12/2010 від 30.12.10 р. на суму 20195,9 грн. (а.с. 110-115).

В обґрунтування судового рішення суд першої інстанції послався на приписи ст. 180 ГК України, в якій вказано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно ч. 7 цієї ж статті строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Також судом зроблене посилання на положення ч. 1 ст. 631 ЦК України, де строком договору визначений час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору і визнані безпідставними пояснення представника позивача про те, що після закінчення строку цього договору сторони уклали усний договір, оскільки відповідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів, а тому акти виконаних робіт за договором № 3006/2009 від 30.06.09 р. про виконання навантажувально-розвантажувальних робіт не є документами, що підтверджують підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Також судом першої інстанції не були визнані належними доказами пролонгації договору № 3006/2009 від 30.06.09 р. про виконання навантажувально-розвантажувальних робіт додаткові угоди № 2 від 02.07.10 р. та № 3 від 31.12.10 р., оскільки додатковою угодою № 2 був продовжений строк оренди автонавантажувача з 02.07.09 р. до 30.06.11 р., а не строк дії самого договору. Крім того суд першої інстанції зазначив, що предметом вказаного договору є виконання робіт, а не оренда автонавантажувача. Додатковою угодою № 3 від 31.12.10 р. до цього договору сторони призупинили дію договору, який 01.07.10 р. вже закінчив свою дію.

В постанові суду першої інстанції також зазначено, що позивачем не були надані документи для підтвердження того, що за перевірений Конотопською МДПІ період на його склад від контрагентів надходила саме така кількість триполіфосфату натрію, феросплавів та іншої продукції, для розвантаження якої був укладений вищевказаний договір з СПД ФО ОСОБА_1 і яка вказувалася сторонами в актах виконаних робіт. Крім того, перевіряючими було зясовано, що СПД ФО ОСОБА_1 виконував роботи по контрольному зважуванню, що не було передбачено договором, але на ці операції були складені акти виконаних робіт (а.с. 96-115): № 2 від 31.07.09 р. зазначено, що 27.07.09 р. проведено контрольне зважування 59,983 т. триполіфосфат натрію на суму 2999,15 грн.; № 4 від 30.09.09 р. контрольні зважування проводилися тричі на загальну суму 9385,5 грн.; № 5 від 31.10.09 р. на загальну суму 6053,85 грн.; № 6 від 30.11.09 р. на загальну суму 6306,1 грн.; № 7 від 30.12.09 р. на загальну суму 6446,6 грн.; № 01/2010 від 31.01.10 р. на суму 3000,0 грн.; № 03/2010 від 31.03.10 р. на загальну суму 6250,0 грн.; № 04/2010 від 30.04.10 р. на суму 3000,0 грн.; № 05/2010 від 31.03.10 р. на загальну суму 6030,15 грн.; № 06/2010 від 30.06.10 р. на суму 3250,0 грн.; № 07/2010 від 31.07.10 р. на загальну суму 6106,2 грн.; № 08/2010 від 31.08.10 р. на загальну суму 6293,0 грн.; № 09/2010 від 31.09.10 р. на загальну суму 3000,0 грн.; № 10/2010 від 29.10.10 р. на загальну суму 6250,0 грн.; № 11/2010 від 30.11.10 р. на загальну суму 6041,5 грн.; № 12/2010 від 30.12.10 р. на загальну суму 6089,25 грн. При цьому такі контрольні важення здійснювалися на вагах ТФ «Барко», що не заперечувалося позивачем.

Також між позивачем (орендодавець) та СПД ФО ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір № 30/06-09 від 30.06.09 р. оренди автонавантажувача Балканкар КМ «Рекорд»(а.с. 212), предметом якого є оренда вказаного транспортного засобу з метою надання послуг з виконання навантажувально-розвантажувальних робіт юридичним особам та населенню, а не орендодавцю - ТФ «Барко», і за оренду було встановлено плату в розмірі 720,0 грн. у квартал, у т. ч. ПДВ.

Судом було зясовано, що навантажувально-розвантажувальні роботи виконувалися саме цим автонавантажувачем, що свідчить про відсутність економічної доцільності для укладання такого договору, оскільки фактично ним оплачувалися роботи, які проводилися з використанням його ж устаткування і доказів отримання економічної вигоди від такої операції при наявності у складі підприємства 7 робітників позивачем не надано.

Між позивачем (замовник) та СПД ФО ОСОБА_1 (виконавець) у період, що перевірявся, був укладений договір № 0103-2010 від 01.03.10 р. (а.с. 116-117), предметом якого є роботи по подрібненню феросплавів до фракційного складу в межах 20-120 мм та їх сортування, які виконуються на подрібнювальній установці замовника. Вартість робіт (грошова винагорода) сторонами була узгоджена в сумі 550,0 грн. за 1 тону подрібнених феросплавів. Перевіркою встановлено, що роботи з подрібнення феросплавів СПД ФО ОСОБА_1 проводив на подрібнювальній установці позивача (дробілка щекова СМД, яка придбана в жовтні 2009 р. у ТОВ НПКФ «Техметаллосервіс»/31136772/ на суму з ПДВ 450000,0 грн.), не беручи її в оренду, та на складі, який орендує позивач у формі у ТОВ «Барко-Трейд»(не беручи даний склад в суборенду).

Феросплави для подрібнення та сортування передавалися виконавцю по накладних «на подрібнення та сортування феросплавів»всього у кількості 261,39 т., у яких не було вказано до якої фракції необхідно було подрібнити феросплави (а.с. 119-144). Виконавець повертав феросплави з подрібнення по накладним (а.с. 145 - 182), всього в кількості 259,39 т., в яких також не вказано до якої фракції було ним проведено подрібнення феросплавів та, крім того, було повернуто на 2 т. менше феросплавів ніж отримано.

Загальна вартість робіт по даному договору становить за період з 01.03.10 р. по 31.12.10 р. становила 123348,5 грн. Оплата по даному договору проводилась через розрахунковий рахунок, заборгованість станом 31.12.10 р. по розрахункам з СПД ФО ОСОБА_1 відсутня.

Проте в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували надходження за перевіряємий період на склад позивача від постачальників феросплавів саме у розмірі 300 мм та в кількості, яка передавалась для подальшого подрібнення СПД ФО ОСОБА_1, та документи, які б підтверджували необхідність для позивача у подрібненні такої кількості феросплавів до фракції від 20 до 120 мм.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції вказав на те, що для подрібнення феросплавів з використанням подрібнювача та для проведення вантажно-розвантажувальних робіт на автонавантажувачі робітнику не потрібно спеціальної підготовки (отримання дозволів, кваліфікації, ліцензії), потрібно лише робоча сила. Тобто даний вид робіт міг здійснювати будь-який робітник, прийнятий на роботу ТФ «Барко»у формі ТОВ для виконання даного виду робіт, а тому позивач не має економічної обґрунтованості в отриманні робіт від СПД ФО ОСОБА_1, оскільки середня зарплата за місяць по підприємству становить 1193,0 грн., а вартість послуг, отриманих від СПД ФО ОСОБА_1, складають 426834,76 грн. Таким чином, позивач силами власних робітників (7 осіб) міг виконати дані роботи і поніс би витрати на заробітну плату (на двох робітників) в сумі 46097,0 грн., що значно менше суми, сплаченої СПД ФО ОСОБА_1

В обґрунтування висновків судового рішення в постанові суду першої інстанції зроблене посилання на пояснення СПД ФО ОСОБА_1 (а.с. 213-216) від 04.03.11 р. та від 11.03.11 р., наданих ним на ім'я начальника ВПМ Конотопської МДПІ, де дана особа пояснила, що він зареєструвався як приватний підприємець на пропозицію керівництва ТФ «Барко»у формі ТОВ, а саме ОСОБА_3 Дробленням, фасуванням феросплавів він займався сам, а для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт був найнятий робітник ОСОБА_4 Вартість навантажувально-розвантажувальних робіт з керівництвом ТФ «Барко»у формі ТОВ СПД ФО ОСОБА_1 не обговорював. Доставка, розвантаження та завантаження феросплавів для дроблення проводилось автомобілем КАМАЗ з маніпулятором, керуванням автомобілем КАМАЗ здійснював працівник ТФ «Барко»у формі ТОВ - ОСОБА_5 Облік подрібнених феросплавів не проводився. Зважування феросплавів перед подрібненням проводилось на території підприємства ТФ «Барко»у формі ТОВ (м. Конотоп, вул. Семашко, 4Б) і приватному підприємцю ОСОБА_1 доводилось в усній формі яка кількість феросплавів доставлялась на подрібнення. Акти виконаних робіт, накладні на отримання та передачу феросплавів СПД ФО ОСОБА_1 ніколи не складав та не підписував. Сам ОСОБА_1 в момент зважування феросплавів не був присутнім, зважування феросплавів проводилось самостійно ТФ «Барко» у формі ТОВ на своїй території (яку орендує ТФ «Барко»у формі ТОВ у ТОВ «Барко-трейд»), йому не доводились письмові завдання до якої фракції необхідно провести подрібнення феросплавів.

Дані твердження представником позивача ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не спростовані, що за висновками суду першої інстанції свідчить про те, що позивачем не була доведена наявність зв'язку між сумами понесених витрат з його господарською діяльністю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині і вважає доцільним відмітити, що відсутність належним чином оформлених договорів, укладання договорів, які економічно не обґрунтовані, свідчить про те, що при укладанні позивачем договорів з СПД ФО ОСОБА_1 сторони не мали на меті реальне настання правових наслідків, обумовлених даними правочинами, а тому ці правочини є нікчемними в розумінні положень ст. 215 ЦК України, а тому не створюють правових наслідків. За таких обставин у позивача не існувало законних підстав для віднесення до валових витрат сум, сплачених СПД ФО ОСОБА_1

Крім того, перевіряючими було встановлено, що в листопаді 2010 р. позивачем здійснено коригування ціни при реалізації товару ТОВ «ТД Реагент»по податковій накладній № 375 від 09.11.10 р. (а.с. 223), розрахунок коригування № 15/375 від 11.11.10 р. на суму 1875,0 грн., ПДВ 375,0 грн. (а.с. 224).

За період з 01.01.09 р. по 31.12.10 р. на підставі відомості валових доходів, виписки банку, накладних, журналу-ордеру по рах. 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» встановлено заниження задекларованих ТФ «Барко»у формі ТОВ показників у рядку 02 декларацій «коригування валових доходів», у тому числі рядок 02.1 «зміна суми компенсації вартості товарів»в сумі 3750,0 грн., що є порушенням вимог п. 4.1.1 ст. 4, п. 11.3.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки підприємством невірно визначений валовий дохід від реалізації товару ТОВ «ТД Реагент», що призвело до заниження валового доходу в 4 кварталі 2010 р. на 3750,0 грн.

Такі висновки відповідачем зроблені у звязку з тим, що в листопаді 2010 р. позивач отримав оплату від ТОВ «ТД Реагент»в сумі 215899,08 грн. В цьому ж періоді контрагенту був реалізований триполіфосфат натрію технічного на загальну суму 216959,08 грн., в т.ч. по накладній № 333 від 11.11.10 р. на загальну суму 109899,08 грн., в т.ч. ПДВ 18316,51 грн. (триполіфосфат натрію технічного в кількості 10295 кг) (а.с. 195), по накладній № 350 від 23.11.10 р. на загальну суму 106212,0 грн., в т.ч. ПДВ 17702,0 грн. (триполіфосфат натрію технічного в кількості 10020 кг) (а.с. 196) та по накладній № 353 від 24.11.10 р. на загальну суму 848,0 грн., в т.ч. ПДВ 141,33 грн. (триполіфосфат натрію технічного в кількості 80 кг) (а.с. 197). Заборгованість покупця перед продавцем станом 01.11.10 р. була відсутня, станом на 01.12.10 р. дебіторська заборгованість склала 1060,0 грн. Таким чином валовий дохід по вказаній операції за листопад 2010 р. становить 180799,0 грн., але позивачем було включено до валового доходу по даній господарській операції суму 178924,0 грн., а тому він повинен був збільшити валовий дохід на суму 1875,0 грн. (180799-178924), що не було здійснено. Дані обставини свідчать про те, що позивачем допустив помилку, а саме не збільшив на дану суму валовий дохід (коригування податкового зобов'язання по ПДВ проведено вірно, що підтверджується копією податкової декларації з ПДВ за листопад 2010 р. (а.с. 225-229), а провів зменшення валового доходу, чим було занижено валовий дохід за 4 квартал 2010 р. в сумі 3750,0 грн. (1875+1875).

В апеляційній скарзі позивач навів свій розрахунок валового доходу по вказаній операції і наполягає на тому, що ним при обрахунку була врахована фактична вартість відвантаженого товару.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що жодна норма Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачає проведення коригування валового доходу в разі зміни ціни товару, але передбачає віднесення відповідних сум, на які така ціна зменшена, до валових витрат в разі повернення коштів їх платнику. Таким чином формування валового доходу повинно відбуватися по першій події отримання коштів як попередньої оплати, а в подальшому при поверненні надлишку покупцю віднесенню до валових витрат.

Оскільки доказів повернення коштів покупцю позивачем не надано, то слід вважати висновки відповідача про донарахування валового доходу та відповідне визначення податкових зобовязань по податку на прибуток правомірними.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 18.05.11 р. по справі № 2а-1870/2300/11 враховує фактичні обставини і прийнята з дотриманням приписів податкового законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Торгової фірми «Барко»у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Сумського окружного адміністративного суду від18.05.2011р. по справі№2а-1870/2300/11 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від18.05.2011р. по справі№2а-1870/2300/11 за позовом Торгової фірми «Барко»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Т.С. Перцова

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 25.07.2011 року.