Постанова № 20325823, 21.12.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2010 р.Справа № 2-а-231/10/1470 Категорія: 2.11.1Головуючий в 1 інстанції:

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - Потапчука В.О.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Семенюка Г.В.

при секретарі- Єксузян М.А.

за участі представника апелянта Яброцького С.В., представника позивача Кошевої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря Машпроект»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря Машпроект» (далі ДП НВКГ «Зоря Машпроект»)звернулося до суду з адміністративним позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві) та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 00012436/0 від 10.11.2009 року яким зменшено суму бюджетного відшкодування за лютий 2009 року у сумі 54130 грн., березень 2009 року у сумі 58333,33 грн., квітень 2009 року у сумі 40000 грн. на загальну суму 152464 грн. винесеного на підставі акту перевірки № 1119/36/31821381 від 02.11.2009 року.

В обгрунтування своїх вимог позивач не погоджується з висновками відповідача щодо допущення порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за період лютий, березень, квітень 2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «ЕМС»та ПП «Укртрейделектро»які в свою чергу не сплатили відповідні суми ПДВ до бюджету у відповідних періодах по взаєморозрахунках з позивачем.

Позивач посилаючись на положення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»зазначає про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум, щодо яких винесене оскаржуване рішення, підтверджених відповідними податковими накладними наданих контрагентами при здійсненні господарських операції, що встановлено актом перевірки № 1119/36/31821381 від 02.11.2009 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 року позов задоволено визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві № 00012436/0 від 10.11.2009 року.

Не погоджуючись з постановою суду відповідачем подано апеляційну скаргу в якій зазначається, що рішення суду винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та судом не в повній мірі зясовані обставини, що мають значення для вирішення справи.

В обгрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що право на відшкодування ПДВ з бюджету виникає лише при фактичному надходженні податку до бюджету від контрагентів ТОВ «ЕМС»та ПП «Укртрейделектро». Однак суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що ТОВ «ЕМС»та ПП «Укртрейделектро»не включило до податкових зобовязань суми ПДВ по взаєморозрахунках з позивачем та не сплатило відповідну суму до бюджету у розглядаємому періоді.

Також апелянт зазначає про нікчемність угод з ТОВ «ЕМС»та ПП «Укртрейделектро»та відповідно неправомірність формування позивачем податкового кредиту, що також не було прийнято судом до уваги при винесені оскаржуваного рішення.

В звязку з викладеним апелянтом ставиться питання про скасування оскаржуваної постанови суду та винесення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 30.10.2009 року відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро" за лютий, березень, квітень 2009 року за результатами якої складено Акт № 1119/36/31821381 від 02.11.2009 року.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп.7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого позивачем завищена заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий, березень, квітень 2009 року у розмірі 152 464,0 грн., з яких по операціям з ТОВ "ЕМС" 127 500 грн. та 24 964 грн. по операціям з ПП "Укртрейделектро".

Актом перевірки встановлено взаємовідносини позивача за ланцюгом постачання з ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро" які не сплатили до бюджету ПДВ у відповідних періодах які в свою чергу включені позивачем до податкових зобов'язань.

На підставі зазначеного акту позивачем 10.11.2009 року прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 00012436/0 яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий, березень та квітень 2009 року на суму 152 464,0 грн.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача не ґрунтуються на відповідних нормах законодавства, а саме в акті перевірки не зазначено у чому саме полягає порушення позивачем ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість" та не визначено, що саме відповідач розуміє під поняттям "належна обачність та обережність" в результаті якої позивачем допущені взаємовідносини з контрагентами які порушили податкові законодавства. Висновки відповідача визнані такими, що ґрунтуються на припущеннях при відсутності даних щодо сплати (або несплати) ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро" податку до бюджету.

Також вирішуючи справу суд першої інстанції встановив, що поставка товарів та його оплата позивачем здійснювались на виконання умов договорів № 06/21 від 31.01.07 року, укладеного між позивачем та ПП "Укртрейделектро" та № 17/9 від 02.09.2008 року, укладеного між позивачем та ТОВ "ЕМС" які у судовому порядку не визнані недійсними відповідно є чинними, оскільки позивач фактично отримував товар, який у подальшому використовував в процесі виробництва. Відповідно суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач мав правові підстави для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту за підтвердження отримання ним товару відповідними податковими накладними.

Крім того вирішуючи справу суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача обґрунтовані посиланням на ст. 1 п. 1.8. Закону України "Про податок на додану вартість" за відсутності іншого механізму сплати податку на додану вартість до бюджету ніж передбачено законом та за відсутності у позивача права самостійно перерахувати до бюджету суму ПДВ, яка є складовою частиною вартості товару (робіт, послуг) і яку необхідно сплатити покупцю за договорами.

Суд першої інстанції зазначає, що норми Закону України "Про податок на додану вартість" не покладають на платника податків обов'язок здійснювати контроль у будь-який спосіб за сплатою його контрагентом податку на додану вартість до бюджету.

За такого суд першої інстанції дійшов до висновку по відсутність належних доказів порушення позивачем норм податкового законодавства, що обумовлює протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 00012436/0 від 10.11.2009 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішені справи допустив порушення норм матеріального та процесуального права та висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в своїй Ухвалі від 22 квітня 2010 року по справі № К-19664/09.

Відповідно до п. 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно підп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 вищезгаданого Закону бюджетне відшкодування визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту звітного періоду. Відповідно до підп. 7.7.2 а) п.7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такої різниці (від'ємне значення), яка сплачена у попередньому податковому періоді постачальникам, а також відповідно до п.п. 7.4.1 ст.7 та 6.1 ст. 6 цього Закону сплачена постачальником до бюджету.

Отже, зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару або послуг, як вважає суд. Цей висновок можна зробити й з самої суті поняття податку, його функції - формування доходів Державного бюджету України (ст. 9 Бюджетного кодексу України), а також з поняття платника податку як особи, яка згідно п.1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Тобто, існує прямий зв'язок між сплатою - надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, надходження відповідної суми до бюджету, а вже потім відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді ПДВ.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в своїй «Довідці, про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету" від 20.10.2006 року.

В даному ж випадку, як вбачається з акту перевірки № 1119/36/31821381 від 02.11.2009 року в ланцюгу постачання позивача є ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро" які суму ПДВ, отриману від позивача в складі ціни за продану продукцію в рядку «податкове зобов'язання»декларації з ПДВ не відображали і відповідно цей податок до бюджету не сплачували.

Тобто надмірної сплати не було, хоча позивач і сплатив ПДВ в ціні товару та має документальні підтвердження цієї сплати.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених наказом ДПАУ №350 від 18.08.2005 року, передбачено проведення обов'язкових зустрічних перевірок по ланцюгу постачання по тих постачальниках платника ПДВ, у яких суми зобов'язань по ПДВ у податковому періоді по операціях з даним платником становить 30 і більше відсотків від загальної суми податкових зобов'язань в цьому періоді. Метою таких перевірок є, відповідно до п.1.2.5 Методичних рекомендацій, встановлення фактичних обставин здійснених операцій, у тому числі факту включення постачальниками сум податку на додану вартість, які підлягають підтвердженню, до складу податкових зобов'язань з ПДВ, а результатом - підтвердження, збільшення або зменшення заявленої до відшкодування суми ПДВ, чи повна відмова у його наданні.

Отже, згідно з вимогами нормативних актів, що регулюють порядок підтвердження заявлених до відшкодування сум, без здійснення перевірки по ланцюгу постачання отримання платником бюджетного відшкодування неможливе.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування по господарським операціям з ТОВ "ЕМС" та ПП "Укртрейделектро" суперечить як нормам Закону України «Про податок на додану вартість», так і фактичним обставинам справи.

За такого актом перевірки вірно встановлено порушення позивачем вимог ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп.7.7.1., 7.7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", що обумовлює правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 00012436/0 від 10.11.2009 року.

Таким чином, суд першої інстанцій при вирішені справи допустив порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, та таке є підставою для скасування оскаржуваної постанови та винесення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року по справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря Машпроект»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення скасувати та прийняти по справі нову постанову якою в задоволені позову державного підприємства «Науково виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря Машпроект»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення відмовити в повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий суддя: Потапчук В.О.

Судді: Зуєва Л.Є.

Семенюка Г.В.