Ухвала суду № 20324514, 01.12.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2011 р.Справа № 1/514/08/5016 Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Крусяна А.В., Джабурія О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві на постанову Господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2009 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Імпульс Миколаїв Дистриб'юційна Компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2008 року позивач, ТОВ «Імпульс Миколаїв ДК», звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.08.2008 року № 00008438/0, яким визначено зобовязання по податку на додану вартість в сумі 752,67 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 301,07 грн.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2009 року адміністративний позов було задоволено частково.

Визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.08.2008 року № 00008438/0 прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві в частині визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 400 грн. та штрафних санкцій в сумі 160 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у звязку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена документальна невиїздна перевірка з питань достовірності даних , наведених у додатку 4 до декларації з податку на додану вартість за березень, квітень 2008 року.

Про результати зазначеної перевірки було складено акт №610/38/33513988 від 04.08.2008 року.

Перевіркою було встановлено, що в квітні 2008 року позивач включив до податкового кредиту 752,67 грн. податку на додану вартість по податковим накладним від 19.02.2008 року №54/01 на суму 1300 грн., в тому числі податок на додану вартість 216,67 грн.; 06.03.2008 року №80/01 на суму 600,01 грн., в тому числі податок на додану вартість 100 грн.; від 26.02.2008 року №59/01 на суму 2080 грн., в тому числі податок на додану вартість 346,67.; від 09.04.2008 року №115/01 на суму 536 грн., в тому числі податок на додану вартість 89,33 грн. за послуги отримані позивачем внаслідок проживання робітника в готелі.

14.08.2008 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 00008438/0, яким визначено зобовязання по податку на додану вартість в сумі 752,67 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 301,07 грн.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що послуги, які надавались позивачу, та які зазначені у наведених податкових накладних це послуги з проживання в готелі громадянки ОСОБА_2, яка займала посаду головного бухгалтера позивача. Вказана посадова особа відповідно до трудового договору від 19.02.2008 року працювала за сумісництвом з 19.02.2008 року до 04.03.2008 року. Пунктом 2.1.3. трудового договору сторони передбачили забезпечення ОСОБА_2 належним місцем проживання на період роботи на підприємстві за сумісництвом.

Застосувавши до спірних правовідносин приписи п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд першої інстанції дійшов до висновку, що вартість послуг, що надавались позивачу у вигляді проживання громадянки ОСОБА_2 в готелі відносяться до складу валових витрат, тобто ці послуги придбавались платником податку для її подальшого використання у власній господарській діяльності, а отже податок на додану вартість підлягає до включенню до складу податкового кредиту.

Водночас, на думку суду першої інстанції, не вся вартість послуг підлягає віднесенню до складу податкового кредиту, а лише та її частина і за той строк, який зазначений у трудовому договорі по податковим накладним №454/01 від 19.02.2008 року та №359/01 від 26.02.2008 року до податкового кредиту необхідно віднести відповідно 166,67 грн. та 233,33 грн. (за виключенням податку на додану вартість з послуг по наданню сніданку, оскільки це не передбачено трудовим договором та за проживання за один день 04.03.2008 року - дати прийому на роботу на постійній основі), тому всього включенню до податкового кредиту квітня 2008 року підлягає податок на додану вартість в сумі 400 грн.

На підставі викладеного суд першої інстанції погодився із доводами відповідача про безпідставне віднесення до податкового кредиту 352,67 грн., оскільки ці послуги не придбавались платником податку для подальшого викисання у господарській діяльності.

Урахувавши наведене суд першої інстанції частково задовольнив адміністративний позов.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до п.7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень., відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат на виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановленні за домовленістю сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене внаслідок віднесення до складу подакового кредиту суми ПДВ за послуги, отримані позивачем по факту проживання працівника підприємства - громадянки ОСОБА_2 в готелі.

За таких обставин суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про підставність віднесення позивачем сум ПДВ за отриманні послуги до складу податкового кредиту з урахуванням відповідного періоду знаходження громадянки ОСОБА_2 у трудових відносинах з позивачем.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві - залишити без задоволення, постанову Господарського суду Миколаївської області від 13 січня 2009 року у справі № 1/514/08/5016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян