Постанова № 20314274, 01.12.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-18179/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2011 р. м. Київ

Справа № 2-а-18179/10/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Літвіної Н.М.,

Ганечко О.М.,

при секретарі Корж В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства «БАНК НРБ»(правонаступник ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії) на постанову Окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом закритого акціонерного товариства «БАНК НРБ»(правонаступник ПАТ «Дочірній банк «Сбербанк Росії) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ЗАТ «БАНК НРБ»(правонаступник ПАТ «Дочірній банк «Сбербанк Росії) (далі позивач, апелянт) звернулося до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Києві (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа розглядалась судами різних інстанцій неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, підставою для нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 464802,58 грн., у тому числі 354681,72 грн. за основним платежем, 110120,86 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями згідно з податковим повідомленням-рішенням № 0001102310/0 від 25.12.2006 року, стали висновки акта перевірки від 18 грудня 2006 року № 843/2310/25959784. Вказаний акт був складений за наслідками виїзної планової перевірки ЗАТ «Банк НРБ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2003 року по 30 червня 2006 року.

Згідно акта перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7, підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8, підпунктів 12.2.1, 12.2.2, 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94), яке полягало у заниженні податку на прибуток на загальну суму 354681,72 грн., в тому числі по періодах: за 2003 рік на суму 58,25 грн., за 2004 рік на суму 54784,86 грн., за 2005 рік на суму 1159,79 грн., за півріччя 2006 року на суму 298678,82 грн. Так, у порушення абзацу 3 підпункту 7.6.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 334/94 позивач занизив валовий дохід за 1 півріччя 2006 року на загальну суму 1077025,00 грн., оскільки банк не мав підстав відображати в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з акціями та корпоративними правами, операції з інвестиційними сертифікатами, а повинен був їх відображати в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з іншими цінними паперами. У порушення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 334/94 позивачем завищено амортизаційні відрахування на суму 7964,41 грн. в частині розподілу основних фондів по групам, а саме: віднесення банком охоронно-пожежної сигналізації до 2 групи основних фондів замість 1 групи основних фондів. Крім того, позивачем, всупереч нормам підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 12.2.1, 12.2.2, 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94 завищено суму валових витрат в частині формування страхового резерву під стандартну заборгованість та страхового резерву, сформованого під нестандарту заборгованість за позабалансовими операціями, у загальній сумі 333700, 63 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення № 0001102310/0 від 25.12.2006 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001102310/1 від 18 січня 2007 року, № 0001102310/2 від 29 березня 2007 року, № 0001102310/3 від 07 травня 2007 року на аналогічні суми нарахувань.

З приводу висновків суду щодо вірності відображення позивачем в окремому податковому обліку з акціями та корпоративними правами, операції з інвестиційними сертифікатами, замість їх відображення в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з іншими цінними паперами, що призвело до заниження податку на прибуток, колегія суддів відзначає наступне.

У відповідності до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі Закон № 2181), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Приписами пункту 17.2 ст. 17 Закону № 2181 встановлено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Матеріали справи свідчать про те, що факт вказаного порушення позивачем було виявлено самостійно в процесі аудиторської перевірки, проведеної з 29 вересня 2006 року по 20 жовтня 2006 року, що мало наслідком включення позивачем в декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2006 року сум податкових зобов`язань, які не були включені у попередніх, та сплату до бюджету самостійно визначеної суми податкового зобовязання, збільшеної на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати до початку перевірки. Вказані обставини виключають донарахування позивачу податкових зобов`язань за вказане порушення.

У відповідності до п.п.8.1.1. п.8.1 ст. 8 Закону № 334/94, під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 ст. 8 Закону № 334/94 визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Як свідчать матеріали справи, встановлені у банку системи сигналізації не є частинами будинків відповідні системи є мобільними та підлягають заміні. Технічно охоронно-пожежна сигналізація встановлюється при необхідності на обєкт першої групи основних фондів, економічно понесені витрати у звязку з її придбанням не повязані з витратами на придбання обєктів першої групи, так як різняться в часі придбання та в первинно визначеній економічній вигоді (різна норма амортизації), тобто витрати на придбання систем охоронно-пожежної сигналізації понесені окремо від витрат на придбання обєктів першої групи.

Таким чином, позивачем правомірно було віднесено систему пожежної сигналізації до 2 групи основних фондів.

Також колегія суддів звертає увагу на невірність висновків суду першої інстанції у частині правомірності віднесення позивачем до валових витрат сум страхового резерву, який сформований під стандартну та нестандартну заборгованості.

У відповідності до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94, до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно з підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 ст. 12 Закону №334/94, будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Як свідчать матеріали справи, позивач сформував страховий резерв за зобовязаннями по наданим гарантіям згідно договорів про умови надання банківських гарантій.

У відповідності до ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Тобто за своєю природою банківська гарантія передбачає передачу банком грошових коштів бенефіціару (кредитору) виключно у випадку невиконання принципалом (боржником) своїх грошових зобов`язань. Тобто, передача грошових коштів має місце при настанні страхового випадку невиконання принципалом боргових зобов`язань перед бенефіціаром та у подальшому перед банком. Отже, обставини перерахунку грошових коштів, на відміну від кредитних операцій, не є визначальною ознакою операції банківської гарантії.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів також звертає увагу на те,що судом першої інстанції не було дотримано вимог ч.5 ст. 227 КАС України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Судом першої інстанції не були враховані висновки Вищого адміністративного суду, які викладені в ухвалі від 22.11.2010 року, якою і було повернуто справу на новий розгляд.

Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанк Росії задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позов.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Києві № 0001102310/0 від 25.12.2006 року, № 0001102310/1 від 18.01.2007 року, № 0001102310/2 від 29.03.2007 року.

Постанова набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Літвіна Н.М.

Ганечко О.М.

Повний текст виготовлено: 06.12.2011 року