Ухвала суду № 20311629, 08.12.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13923/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" грудня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ»звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень 1) від 30січня 2010 року №0000124320/0, від 20 квітня 2010 року №0000124320/1, від 13 липня 2010 року №0000124320/2, від 24 вересня 2010 року №0000124320/3; 2) від 30 січня 2010 року №0000114320/0, від 20 квітня 2010 року №0000114320/1, від 13 липня 2010 року №0000114320/2, від 24 вересня 2010 року №0000114320/3; 3) від 30 січня 2010 року №0000104320/0, від 20квітня 2010 року №0000104320/1, від 13 липня 2010 року №0000104320/2, від 24 вересня 2010 року №0000104320/3; 4) від 30 січня 2010 року №0000094320/0, від 20квітня 2010 року №0000094320/1, від 13 липня 2010 року №0000094320/2, від 24 вересня 2010 року №0000094320/3; 5) від 30 січня 2010 року №0000074320/0, від 20 квітня 2010 року №0000074320/1, від 13 липня 2010 року №0000074320/2, від 24 вересня 2010 року №0000074320/3; 6) від 30 січня 2010 року №0000084320/0, від 20квітня 2010 року №0000084320/1, від 13 липня 2010 року №0000084320/2, від 24 вересня 2010 року №0000084320/3; 7) від 30 січня 2010 року №0000044320/0, від 20квітня 2010 року №0000044320/1, від 13 липня 2010 року №0000044320/2, від 24 вересня 2010 року №0000044320/3; 8) від 30 січня 2010 року №0000054320/0, від 20 квітня 2010 року №0000054320/1, від 13 липня 2010 року №0000054320/2, від 24 вересня 2010 року №0000054320/3; 9) від 30 січня 2010 року №0000144320/0, від 20квітня 2010 року №0000144320/1, від 13 липня 2010 року №0000144320/2, від 24 вересня 2010 року №0000144320/3; 10) від 30 січня 2010 року №0000154320/0, від 20квітня 2010 року №0000154320/1, від 13 липня 2010 року №0000154320/2, від 24 вересня 2010 року №0000154320/3; 11) від 30 січня 2010 року №0000064320/0, від 20 квітня 2010 року №0000064320/1, від 13 липня 2010 року №0000064320/2, від 24 вересня 2010 року №0000064320/3; 12) від 30 січня 2010 року №0000024320/0, від 20квітня 2010 року №0000024320/1, від 13 липня 2010 року №0000024320/2, від 24 вересня 2010 року №0000024320/3; 13) від 30 січня 2010 року №0000034320/0, від 20квітня 2010 року №0000034320/1, від 13 липня 2010 року №0000034320/2, від 24 вересня 2010 року №0000034320/3; 14) від 30 січня 2010 року №0000014320/0, від 20 квітня 2010 року №0000014320/1, від 13 липня 2010 року №0000014320/2, від 24 вересня 2010 року №0000014320/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду в частині відмови в задоволені позову, з підстав порушення норм матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення вимог адміністративного позову та постановити нове рішення, яким відмовити ПАТ «АКБ «Київ»повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено планову виїзну документальну перевірку Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного банку «Київ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт №17/43-20/14371869 від 19січня 2010 року, згідно з яким встановлено порушення позивачем: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.3, 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, піп. 8.4.1, 8.4.4 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, пп. 11.2.3. п. 11.2 ст. 11, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 31 995 072,16 грн., в тому числі 2007 рік 4092,98грн.; 2008 рік 81039,37 грн., 9 місяців 2009 року 31909939,81 грн., та завищення відємного значення обєкту оподаткування по податку на прибуток за І квартал 2009 року на суму 101189,95 грн.; п. 6.2, п. 6.3 р. VI «Положення про збір за право на використання символіки міста Києва», затвердженого рішенням Київської міської ради від 09 березня 2006 року №149/3240 в результаті чого занижено податкове зобовязання па сплаті збору за право використання символіки м. Києва на суму 1 365 469,27 грн., та порушено пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в частині неподання податкових декларацій зі зору на використання символіки м. Києва за IV квартал 2008 року та І, ІІ, ІІІквартали 2009 року; п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», позивачем неодноразово порушувалися терміни перерахування до бюджету податків, які перераховувалися клієнтами банку у вигляді готівкових коштів через касу банку.

На підставі вказаного акта відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 30 січня 2010 року №0000124320/0, №0000114320/0, №0000104320/0, №0000094320/0, №0000074320/0, №0000084320/0, №0000044320/0, №0000054320/0, №0000144320/0, №0000154320/0, №0000064320/0 за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання передбаченого п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»; від 30 січня 2011 року №0000034320/0 згідно з пп. «а»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ПАТ «АКБ «Київ»визначено суму податкового зобовязання за платежем збір за право використання символіки; від 30 січня 2010 року №0000014320/0 згідно з пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та за порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.3, 5.3.9 п. 5.3, п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.4.1, 8.4.4 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, пп. 11.2.3. п. 11.2 ст. 11, пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ПАТ «АКБ «Київ» визначено суму податкового зобовязання податку на прибуток

Позивач не погодився з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, та відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (чинному на момент виникнення спірних правовідносин) оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження до СДПІ в м. Києві, Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової адміністрації України зазначені податкові повідомлення-рішення, крім податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2010року №0000024320/0, залишені без змін, а відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2010 року через дріб 1; від 13 липня 2010 року - через дріб 2; 24 вересня 2010 року - через дріб 3 аналогічного змісту.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2010 року №0000024320/0, СДПІ прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 20 квітня 2010 року №0000344320/1, яким визначено суму податкового зобовязання за платежем збір за право використання символіки м. Києва та штрафні (фінансові) санкції; від 13 липня 2010року №0000464320/2, яким визначено суму податкового зобовязання за платежем збір за право використання символіки м. Києва та штрафні (фінансові) санкції; від 24 вересня 2010 року №0000464320/3, яким визначено суму податкового зобовязання за платежем збір за право використання символіки м. Києва та штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції відмовив в задоволені вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2010 року №0000024320/0 та від 20 квітня 2010 року №0000344320/1, оскільки згідно Закону України «Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»вони є відкликаними.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком з огляду на пп. «б»пп. 6.4.1 п. 6.4. ст.6 Закону України «Пропорядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким встановлено, що в разі якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобовязання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження, податкове повідомлення вважається відкликаним.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 30 січня 2010 року №0000024320/0, від 20 квітня 2010 року №0000344320/1, від 13липня 2010 року №0000464320/2, від 24 вересня 2010 року №0000464320/3, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не виконано обовязок по сплаті збору на право використання символіки м. Києва, а тому оскаржувані повідомлення-рішення є правомірними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Закон України «Про систему оподаткування»від 25 червня 1991р. №1251-ХІІ (далі Закон №1251-ХІІ) визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Відповідно до п. 9 ст. 15 Закону №1251-ХІІ до видів місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) належить збір за право використання місцевої символіки.

Також, згідно з ч. З ст. 15 Закону №1251-ХІІ, місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Статтею 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»№56-93 від 20 травня 1993р. передбачено, що збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окрім того, на підставі ст. 3 ЗУ «Про столицю Українимісто-герой Київ»№401 від 15 січня 1999p. зміст, опис, порядок використання символіки визначаються Положенням про символіку, яке затверджується відповідно Київською міською радою та районними в місті радами.

Відтак, рішенням №149/3240 «Про внесення змін і доповнень до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1994р. №7 «Про введення збору за право на використання символіки м. Києва»затверджено Положення про збір за право на використання символіки м. Києва (далі - Положення).

На підставі Розділу ІІІ зазначеного Положення платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють діяльність на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово «Київ»та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Пунктом 1.2. даного Положення визначено, що до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15 січня 1996 року №39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції (крім найменувань, які слугують для визначення місцезнаходження); зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за виключенням бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо.

Так, в даному випадку позивачем використовується назва «Київ», яку згідно з Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №72 від 21 березня 1995р. «Про схвалення Переліку назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки» віднесено до вищезазначеного Переліку.

У відповідності до п. 2.1. Положення об'єктом оподаткування збором для юридичних і фізичних осіб с виготовлена продукція (виконані роботи, надані послуги) з використанням символіки м. Києва з комерційною метою.

Також, пункт 2.2. даного Положення передбачає, що розрахункової базою оподаткування збором юридичних осіб с: загальна вартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) підприємств, організацій, установ, у власних назвах або товарних знаках яких використовується символіка міста у комерційних цілях; вартість окремих видів продукції (робіт, послуг), при виготовленні (виконанні, наданні) яких використовується символіка м. Києва: загальна сума доходів банку.

На підставі п. 6.2. Положення, підприємства (юридичні особи) розрахунок сплати збору за право на використання символіки м. Києва подають Державній податковій інспекції за місцем реєстрації платника не пізніше сорока календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, за формою згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 р. №622 «Про затвердження форми податкового розрахунку збору за право на використання місцевої символіки».

Також п. 6.3. Положення передбачає, що збір за право на використання символіки м. Києва сплачується підприємствами та організаціями щоквартально не пізніше десяти календарних днів; наступних за останнім днем граничного строку для подання розрахунку сплати збору.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що збір на право використання символіки м. Києва, зокрема, найменування «Київ»справляється з тих суб'єктів господарювання, які використовують символіку у комерційний цілях.

При цьому слід зазначити, що позивач здійснює свою діяльність відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність». Статтею 66 цього Закону передбачено, що Національний банк України здійснює державне регулювання діяльності банків, зокрема, надає рекомендації щодо діяльності банків.

В свою чергу, п. 4 Загальних положень Методичних рекомендацій щодо організації процесу формування управлінської звітності в банках України, затверджених Постановою правління НБУ №324 від 06 вересня 2007р. визначається поняття комерційної діяльності, а саме: це діяльність із залучення та розміщення коштів, надання послуг з обслуговування, яка не пов'язана з торговими операціями банку та управлінням активами.

За таких обставин, позивач зобов'язаний справляти збір на право використання символіки міста Києва. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Стосовно порушення позивачем, пп. 5.3.3 п. 5.3, пп. 8.1.1 п. 8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.2 п. 8.3, пп. 8.4.1, 8.4.4 п. 8.4, пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів зазначає таке.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищив суми амортизаційних відрахувань по придбаним автомобілям сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля, який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу валових витрат та не збільшує балансову вартість другої групи основних фондів.

Згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

При цьому згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Прооподаткування прибутку підприємств»автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Як видно із матеріалів справи сума податку на додану вартість, сплаченого при придбанні позивачем легкових автомобілів включена ним до складу балансової вартості групи основних засобів.

Поряд з цим пп. 5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, щоне включаються до складу валових витрат витрати по сплаті податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Тобто згідно з наведеними нормами (другий абзац пп.7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп. 5.3.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом «Про податок на додану вартість», але не відповідає приписам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»допускають неоднозначне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій по придбанню легкового автомобіля і можливості віднесення виплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до валових витрат, тобто має місце конфлікт інтересів, про наявність якого також свідчать листи ДПА України від 13.09.2005р. №10803/5/15-2416 та від 07.06.2006р. № 6482/5/16-1516.

Вирішення цього питання закріплено в п.4.4.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно якого у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, слід звернути увагу на те, що Верховний Суд України висловив таку ж правову позицію щодо застосування зазначених норм права при розгляді справ цієї категорії, зокрема, у постанові №10/66 від 11 травня 2010р. у справі за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Стосовно віднесення джерел безперебійного живлення, комутаторів, маршрутизаторів до 2 та 4 груп основних фондів замість 1 групи основних фондів, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань.

Слід також зазначити, що в акті перевірки відповідачем зафіксоване, зокрема, порушення ПАТ «АКБ «Київ»пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону в частині віднесення основних фондів (джерела безперебійного живлення), що підпадають під визначення групи 1 до групи 2; основних фондів (комутатори, маршрутизатори), що підпадають під визначення групи 1 до групи 4 основних фондів.

Колегія суддів вважає, що такий висновок не ґрунтується на нормах чинного законодавства та зазначає наступне.

Згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, повязані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, компютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до вимог ст. 64, 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 7, 56, 57 Закону України «Про Національний банк України», положень ст. 8, 12, 28, 30 Законів України «Про інформацію», п.1.2 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14.06.2006р. №267, банки зобов'язані забезпечувати зберігання та захист інформації, яка містить банківську таємницю, з метою недопущення її незаконного розкриття і завдання внаслідок цього матеріальної чи моральної шкоди своїм вкладникам, кредиторам та іншим клієнтам.

Пунктом 1 Указу Президента України «Про Положення про технічний захист інформації в Україні»інформаційна система визначена як автоматизована система, комп'ютерна мережа або система зв'язку.

Статтею 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»встановлено, що інформаційна (автоматизована) система - це організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів.

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

На підставі пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону до групи 4 основних фондів відносяться електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «АКБ «Київ»використовує спеціальні технічні і програмні засоби, зокрема, комутатори, маршрутизатори та джерела безперебійного живлення. для забезпечення збереження банківської таємниці і функціонування власної компютерної мережі

Колегія суддів приходить до висновку, що джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори також не відповідають ознакам основних фондів 1 групи, оскільки не є будівлями, спорудами, чи їх структурними компонентами чи передавальними пристроями, тому висновок відповідача про завищення позивачем суми амортизаційних відрахувань є помилковим, а визначення суми податкового зобовязання за даним епізодом є протиправним.

Стосовно порушення філією позивача “Відрадне” пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: віднесення вартості придбаної мобільної дизельної електростанції до складу 2 групи основних фондів, яку слід було віднести до 1 групи основних фондів, та вартості придбання та монтажу інформаційної панелі світлодіодної технології («бігаючий рядок»)до 2 групи основних фондів, яку необхідно було віднести до 3 групи основних фондів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до інструкції про експлуатацію, що міститься в матеріалах справи, дизельна електростанція являє собою прилад, здатний створювати електричний струм, принцип дії якої полягає на перетворенні механічної енергії, що виробляється при роботі двигуна внутрішнього згоряння, в електричну енергію за допомогою генератора перемінного струму. Судом першої інстанції встановлено, що дизель-електростанція є мобільною, оскільки встановлена на причепі, що дозволяє здійснювати її переміщення в будь-який момент, а тому не відповідає ознакам основних фондів 1 групи, тобто не є будівлею, спорудою, чи їх структурним компонентом, не є передавальним пристроєм.

Судова колегія також погоджується з висновком, що, що інформаційна панель світлодіодної технології (світлодіодне табло) це пристрій, що призначений для відображення інформації в графічному чи текстовому вигляді та являється як електромеханічним, так і оптичним приладом, та вважає підставним віднесення такого пристрою до 2 групи основних фондів.

За таких обставин висновки акта перевірки про порушення позивачем пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є помилковими, а визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток протиправним.

Колегія суддів погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції щодо порушення позивачем терміну перерахування до бюджету податків, які перераховувалися клієнтами банку, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.16.5.1 п.16.5 ст.16 Закону №2181-ІІІ, за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16, та штрафні санкції, встановлені пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.

Згідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»від 05.04.2001р. №2346-III при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Згідно з пп. 1.29 ч.1 ст.1 цього Закону, проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з п.30.1 ст. 30 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Згідно із ч. 2 ст. 58 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III «Про банки і банківську діяльність»банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Відповідно до вимог ст. 85 вказаного Закону Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Протягом мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З матеріалів справи вбачається, що штрафні санкції згідно пп. 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосовані відповідачем на підставі платіжних доручень клієнтів ПАТ «АКБ «Київ», які були подані до введення дії мораторію, тобто до 09 лютого 2009р.

Наданий відповідачем розрахунок штрафних санкцій свідчить, що до строку прострочення виконання платіжних доручень відповідач зараховував період дії мораторію.

Враховуючи введення в ПАТ «АКБ «Київ»мораторію з 09 лютого 2009р., з огляду на те, що платіжні доручення подані до банку до 09 лютого 2009р., суд апеляційної інстанції погоджується з висновком, що штрафні санкції на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України 2181-ІІІ мають застосовуватися від дати надходження платіжного доручення до 09 лютого 2009р., та у разі виконання платіжного доручення після закінчення дії мораторію, - з моменту його закінчення (09серпня 2009р.) до дати фактичного виконання платіжного доручення.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв обґрунтоване та законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді