Ухвала суду № 20302408, 16.11.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції -

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року справа №2а-3368/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді

суддів Губської Л.В. ,

при секретарі судового засідання Дровниковій К.В.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 за довір. від 04.05.2011 року

від відповідача ОСОБА_3 за довір. від 07.11.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 15.06.2011 року

у справі № 2а-3368/11/1270

за позовною заявою Державного підприємства «Ровенькиантрацит»

до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Ровенькиантрацит» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними дій щодо викладення в акті перевірки від 21.03.2011 року № 191/08-2/32320704 порушень вимог п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, п.п. 5.9.1 п.5.9, п.5.10 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166, та скасування податкового повідомлення рішення від 08.04.2011 року № 0001998012 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 271094 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 року у справі № 2а-3368/11/1270 (суддя Щипачова Г.Є.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що постанова суду прийнята при неповному досліджені усіх доказів, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказує на те, що згідно бази даних розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток №5 до Декларацій з податку на додану вартість), реєстру виданих та отриманих податкових накладних та звітної форми «Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» за січень 2011 року ДП «Ровенькиантрацит» мало взаємовідносини з ПП ВКФ «Укрпромснаб», сума ПДВ за результатами господарських операцій з зазначеним контрагентом склала 271093 грн. 58 коп.

Зазначає, що згідно інформації, отриманої від ГВПМ СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську, при відпрацюванні ПП ВКФ «Укрпромснаб» встановлено, що за адресою реєстрації підприємства: м. Луганськ, вул, Артема. б. 417/а ПП ВКФ «Укрпромснаб» не знаходиться.

Крім того, згідно акту від 28.03.2011 року № 158/23-34202109 про результати невиїзної документальної перевірки ПП ВКФ «Укрпромснаб» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року, під час перевірки Ленінською МДПІ встановлено, що ПП ВКФ «Укрпромснаб» за юридичною адресою не знаходиться, фактичне місцезнаходженя невідоме, у підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно відповіді ВПМ Ленінської МДПІ від 25.03.2011 року № 2897/7/26-34, в результаті проведення заходів, спрямованих на вивчення фактичного руху товарів, проведеннях операцій та надання послуг, встановлено, що у ПП ВКФ «Укрпромснаб» з моменту реєстрації по теперішній час матеріальна база відсутня, а саме: відсутні працівники, будь які автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, складські приміщення, які необхідні для зберігання ТМЦ, що робить фактичне виконання умов угод неможливим. З раніше проведеного опитування ОСОБА_5 встановлено, що він не орієнтується в нормативно - законодавчих актах, які регламентують види діяльності підприємства та в заповненні податкової звітності.

Враховуючи викладене, податковий орган дійшов виснову, що договір, укладений позивачем з ПП ВКФ «Укрпромснаб», має ознаки нікчемного в розумінні норм ЦК України, не спричинив реального настання правових наслідків, тому, як вважає заявник апеляційної скарги, висновок податкового органу про порушення вимог податкового законодавства при включенні сум, отриманих в результаті виконання такого договору до бухгалтерського та податкового обліку, правомірний, відповідає вимогам чинного законодавства та є підставою для нарахування сум грошових зобов'язань податковим повідомленням рішенням, яке оскаржувалось.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила.

21.02.2011 року ДП «Ровенькиантрацит» надало до податкового органу податкову декларацію за січень 2011 року, в якій виправило помилки в раніше поданій декларації за грудень 2010 року та визначило суму різниці між сумою податкових зобовязань та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду позитивне значення в розмірі 29439337 грн. (розділ ІІІ рядок 18.1 декларації), самостійно виправило помилку, що містилась в раніше поданій податковій декларації, зазначивши позитивне значення в сумі 544 грн. (розділ І рядок 8.1 декларації) (а.с. 16 19).

В додатку № 5 до вказаної податкової декларації в розділі «Операції з придбання з ПДВ, які надають право формування податкового кредиту» за № 188 зазначив індивідуальний номер постачальника ПП ВКФ «Укрпромснаб» та суму ПДВ за обсягами поставки 271093 грн. 58 коп. (а.с.26).

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ДП «Ровенькиантрацит», за результатами якої складений акт від 21.03.2011 року № 191/08-2/32320704 (а.с. 5 - 9).

За висновками перевірки, викладеними в зазначеному акті, ДП «Ровенькиантрацит» інкримінувались, зокрема, порушення вимог п.198.1 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та п.п. 5.9.1 п.5.9, п.5.10 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166, внаслідок чого занижена сума податку на додану вартість за січень 2011 року в сумі 271094 грн.

Як встановлено під час перевірки, згідно бази даних розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток № 5 до Декларацій з податку на додану вартість), реєстру виданих та отриманих податкових накладних та звітної форми «Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» за січень 2011 року ДП “Ровенькиантрацит” мало взаємовідносини з ПП ВКФ «Укрпромснаб», сума ПДВ за результатами господарських операцій з зазначеним контрагентом склала 271093 грн. 58 коп., та ПП ВКФ «Укрпромснаб» зазначену суму ПДВ у складі податкових зобов'язань звітного періоду не відобразило.

Як зазначено в акті перевірки згідно листа ГВПМ СДПІ від 18.03.2011 року № 2268/7/26-0131 неможливо встановити місцезнаходження ПП ВКФ «Укрпромснаб», декларація з ПДВ за січень 2011 року відсутня, декларація з податку на прибуток за 2010 рік відсутня, встановлений факт відсутністі необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

За висновком податкового органу, у спірних правовідносинах мало місце проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому зазначені угоди мають ознаки нікчемності.

08.04.2011 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську винесло податкове повідомлення рішення № 0001998012 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 271094 грн.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, між ДП «Ровенькиантрацит» (покупець) та ПП ВКФ «Укрпромснаб» (постачальник) за результатами відкритих торгів, які відбулись 03.08.2010 року укладений договір від 17.09.2010 року № 110-3135гп та договір поставки від 22.12.2010 року № 110-4044 (а.с.32 33).

Згідно предмету договору сторони визначили постачальник зобовязаний передати у власність покупця установку АВР-16 у комплектації, а покупець прийняти та оплатити товар.

Ціна і загальна вартість договору визначена сторонами у п. 2 цього договору, згідно якого загальна вартість договору складає суму 6944000 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1157333 грн. 33 коп.

Факт поставки комплектуючих підтверджений розхідними накладними від 07.02.2011 року № 702110005 на суму 1062467 грн., в тому числі ПДВ в сумі 177077 грн. 83 коп., від 08.02.2011 року № 802110008 на суму 1434848 грн., в тому числі ПДВ в сумі 239141 грн. 33 коп., від 09.02.2011 року № 902110001 на суму 596996 грн., в тому числі ПДВ в сумі 99499 грн. 33 коп.; товарно транспортними накладними від 07.02.2011 року, від 08.02.2011 року та від 09.02.2011 року (а.с. 34 - 36, 37 39).

Вартість товару оплачена ДП «Ровенькиантрацит», що підтверджено наданими до матеріалів справи платіжними дорученнями від 21.01.2011 року № 4001 на суму 1333333 грн. 33 коп. та від 21.01.2011 року № 4000 на суму 266666 грн. 67 коп. (а.с. 29, 30).

ПП ВКФ «Укрпромснаб» виписало на адресу ДП «Ровенькиантрацит» податкові накладні від 10.01.2011 року № 100111018 на суму 20000 грн., в тому числі ПДВ в сумі 3333 грн. 33 коп., від 21.01.2011 року № 2101022 на суму 1600000 грн., в тому числі ПДВ в сумі 266666 грн. 67 коп., від 26.01.2011 року № 2601001 на суму 6560 грн. 23 коп., в тому числі ПДВ в сумі 1093 грн. 37 коп. (а.с. 27, 28, 31).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи встановлених судом першої та апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі вказується тільки на порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.

Як вважає заявник апеляційної скарги, оскільки договір, укладений позивачем з ПП ВКФ «Укрпромснаб» має ознаки нікчемного в розумінні норм Цивільного кодексу України, висновки про порушення ним вимог податкового законодавства обґрунтовані, тому суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про задоволення позовної заяви.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час спірних взаємовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Подакового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших субєктів.

Відповідно до п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідно до п.76.1 ст.76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Відповідно до п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Пунктом 76.2 статті 76 Податкового кодексу України визначено, що порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Відповідно до п.86.2 ст.86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно п.200.11 ст.200 ПК України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Тобто, здійснюючи камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за січень 2011 року, за результатами якої складений акт від 21.03.2011 року № 191/08-2/32320704, відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством України, яке регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Наряду з викладеним, колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача про заниження суми податкового зобовязання по ПДВ, заявленого у податковій декларації за січень 2011 року, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплат} товарів/послуг:

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку:

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 16 Податкового кодексу України на платника податків покладений обов'язок, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо того, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають па права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, контрагентом позивача надані первинні та податкові документи (расходні накладні, товарно транспортні накладні, податкові накладні).

Таким чином, факт здійснення операції по придбанню товарів підтверджений отриманими позивачем від ПП ВКФ «Укрпромснаб» документами, що спростовує довід заявника апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає помилковим, також, довід заявника апеляційної скарги про нікчемність угод, укладених позивачем з ПП ВКФ «Укрпромснаб», виходячи з наступного.

В розумінні статті 626, статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

Колегія суддів вважає помилковим довід заявника апеляційної скарги щодо того, що доказом відсутності отримання послуг позивачем від ПП ВКФ «Укрпромснаб» є незнаходження останнього за юридичною адресою, ненарахування податкових зобовязань по ПДВ, відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, тощо, оскільки аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача, що позивач здійснював заздалегідь економічно необгрунтовані операції з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту з залученням як основного постачальника контрагента ПП ВКФ «Укрпромснаб», оскільки під час перевірки не досліджувалась наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг (товарів) від контрагента та такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід відповідача щодо того, що позивачем здійснювались операції без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та створення податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат, з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,

іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на

реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ПП ВКФ «Укрпромснаб», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Крім зазначеного, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 4 ст. 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців” визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як зазначалось раніше, контрагент позивача ПП ВКФ «Укрпромснаб» під час укладення та виконання договору був зареєстрований як юридична особа, записи щодо припинення юридичної особи відсутні, крім того, підприємство зареєстроване у встановленому чинним законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, та, як наслідок, мав право здійснювати господарську діяльність та складати податкові накладні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду першої інстанції та апеляційному суду належних доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовної заяви, постанова суду прийнята при повному та всебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, ст. 2, ст. 71, ст. 72, ст. 99, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 року у справі № 2а-3368/11/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суд від 15.06.2011 року у справі № 2а-3368/11/1270 за позовною заявою Державного підприємства «Ровенькиантрацит» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними дій щодо викладення в акті перевірки від 21.03.2011 року № 191/08-2/32320704 порушень вимог п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, п.п. 5.9.1 п.5.9, п.5.10 ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166, та скасування податкового повідомлення рішення від 08.04.2011 року № 0001998012 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 271094 грн. - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків встановлених цим Кодексом, а в разі складення у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 16.11.2011 року проголошена вступна та резолютивна частина, повний текст виготовлений 18.11.2011 року.

Головуючий суддя І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська