Постанова № 20265341, 15.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15.08.11Справа №2а-1053/11/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі: суддя - Водяхін С.А.;

секретар –Філімонцева О.В.,

за участю сторін:

представника позивача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»- ОСОБА_1, довіреність б/н від 15 серпня 2011 року;

представника відповідача –Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя - ОСОБА_2, довіреність № 2156/9/10-039 від 04 липня 2011 року;

представника відповідача –Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі - ОСОБА_3, довіреність № 15/32/6914 від 20 липня 2011 року;

представника прокуратури м. Севастополя –в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або поважності причин суду не повідомив,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Севастополі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі про визнання дій протиправними та стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у розмірі 328723,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі про визнання дій ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя щодо невиконання обов’язків по відшкодуванню сум податку на додану вартість протиправними та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суму 328723,00 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 31 березня 2011 відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-1053/11/2770.

15 серпня 2011 року позивачем була надана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»просить визнати протиправною бездіяльність ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя щодо не направлення висновку до Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі по відшкодуванню ПДВ за серпень 2010 року у сумі 328723 грн. на користь ТОВ «Стройпласт»та стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Стройпласт»суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за серпень 2010 року у розмірі 328723 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом безпідставно залишається не відшкодованою сума податку на додану вартість, яка заявлена позивачем до відшкодування у деклараціях за серпень 2010 року у загальному розмірі 328 723 грн., оскільки податковий кредит з податку на додану вартість був сформований на підставі належним чином виписаних податкових накладних, грошові кошті, з урахуванням податку на додану вартість, перераховані контрагентам. Зазначає, що не може нести відповідальність за несплату його контрагентами сум податку на додану вартість до бюджету.

У судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача –ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя, у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі, просив у його задоволенні відмовити, оскільки в ході документальної перевірки інформація про постачальників позивача по ланцюгу постачання до виробника не отримана, а тому не можливо встановити факт надходження податку на додану вартість до Державного бюджету України. У зв’язку з чим, на думку представника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя, підстави для бюджетного відшкодування податку на додану вартість відсутні.

Представник відповідача –Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі, залишив розгляд справи на розсуд суду з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазанчив, що органи Державного казначейства здійснюють безпосередньо повернення сум податку на додану вартість із бюджету не здійснюючи контролю за органами податкової служби. В той же час, орган державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок та узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування ПДВ, на підставі яких орган державного казначейства перераховує платнику податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування. Отже, враховуючи той факт, що у даному випадку податковий орган не надав до казначейства висновку про бюджетне відшкодування податку на додану вартість на користь позивача, у Головного управління державного казначейства України у м. Севастополі обов’язку по перерахуванню з бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройпласт» сум податку не виникало.

Представник прокуратури в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або поважність причин суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»зареєстровано Гагарінською районною державною адміністрацією у м. Севастополі як юридична особа (а.с. 6), перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Севастополя як платник податків і зборів та є платником податку на додану вартість.

16 вересня 2010 року за вх. № 70320 позивачем до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя була надана заява про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на підставі декларації за серпень 2010 року з цього податку у загальному розмірі –328 723 грн. 00 коп.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя проведена виїзна позапланова перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення податку на додану вартість, що була задекларована підприємством у липні 2010 року.

За результатами перевірки складена довідка від 12 листопада 2010 року № 160/23-2/33712974/8267/10, відповідно до якої підтверджене заявлене бюджетне відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок ТОВ «Стройпласт»за серпень 2010 у сумі 35080,00 грн., та залишена без підтвердження заявлена сума бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок за серпень 2010 у розмірі 293643,00 грн., що пов’язано з неотриманням відповідей по запитах на проведення зустрічних перевірок постачальників підприємства.

За результатами перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя податкові повідомлення-рішення відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»про зменшення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість не приймались.

Відповідно до пунктів 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктами 7.7.1 –7.7.3 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності –зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період

Відповідно до підпунктів 7.7.4 –7.7.8 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Після закінчення перевірки податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Отже, від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчіть, що при здійсненні розрахунку суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, враховується як сплачений, так і нарахований податок на додану вартість. При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При оцінці обставин у даній справі, суд виходив із того, що, як вбачається з довідки, складеної Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя за результатами перевірок правильності здійснення розрахунку сум бюджетного відшкодування позивачем, та не оспорюється відповідачем, податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість. Факт реального здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від’ємне значення податку, не заперечується відповідачем та підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, а саме: реєстрами отриманих та виданих накладних, податковими накладними, вантажними митними деклараціями.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

До того ж, з аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, наприклад: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), ПДВ до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається, - позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-то належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Фактів не виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також не визначення останніми податкового зобов’язання з податку на додану вартість за результатами здійснення цих операції, судом не встановлено.

Крім того, податковим органом за результатами перевірки підтверджена сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на користь позивача у сумі 35080 грн. 00 коп., проте висновків до Головного управління Державного казначейства України на вказану суму Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя направлено також не було.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач –Державна податкова інспекція Ленінському районі м. Севастополя, не надав суду доказів того, що, залишаючи не підтвердженими та не направляючи до органу державного казначейства висновку з метою відшкодування позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010, він діяв у спосіб, передбачений нормами діючого законодавства.

За таких обставин, бездіяльність Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя щодо невиконання обов’язку по направленню висновку до Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі по відшкодуванню податку на додану вартість за серпень 2010 року у сумі 328723,00 грн. не може бути визнана судом правомірною, у зв’язку з чим адміністративний позов у цій частині - підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми бюджетної заборгованості з ПДВ за серпень 2010 року у розмірі 328723,00 грн., суд дійшов висновку про те, що вони є передчасними, оскільки ані податковий орган з висновком про відшкодування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»бюджетної заборгованості за серпень 2010 року у розмірі 328723,00 грн., ані позивач з заявою до Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі не звертались. Тобто спірних правовідносин між позивачем та Головним управлінням Державного казначейства України у м. Севастополя не виникало.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя щодо не направлення висновку до Головного управління Державного казначейства України у м. Севастополі по відшкодуванню податку на додану вартість за серпень 2010 у сумі 328723,00 (триста двадцять вісім тисяч сімсот двадцять три) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт».

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпласт»судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 22 серпня 2011 року.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя                                         С.А. Водяхін