Постанова № 20263846, 05.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2011 року № 2а-15238/11/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техкард-Сервіс»

до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540

Суддя Добрянська Я.І.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Техкард-Сервіс»з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011 р. було відкрито провадження у справі № 2а-15238/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 24.11.2011 р. представник позивача позов підтримав та просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток за звітний період 2008 р. (IV квартал) на загальну суму 68750 грн., а також п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97ВР із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 55000 грн. за відповідні звітні періоди: жовтень 2008 р. 20000 грн. та листопад 2008 р. 35000 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомленнярішення, винесені за наслідками даного акту, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач в судове засідання 24.11.2011 р. не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Жодних заперечень на позовну заяву від відповідача до суду не надходило, а також не надходило заяви чи клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно до ч. 1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на викладене, в судовому засіданні 24.11.2011 р. Суд, за згодою представника позивача, ухвалив продовжити розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача в минулих судових засіданнях, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок сумнівних операцій УБВДОЗШ ДПА у м. Києві було здійснено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Техкард-Сервіс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 21.12.2008 р. при взаємовідносинах із ПП «Тодель-17»(код ЄДРПОУ 31673876).

За результатами перевірки було складено Акт від 08.06.2011 р. № 34\35-40\31867981, в якому перевіряючі дійшли висновку про порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток за звітний період 2008 р. (IV квартал) на загальну суму 68750 грн., а також п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97ВР із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 55000 грн. за відповідні звітні періоди: жовтень 2008 р. 20000 грн. та листопад 2008 р. 35000 грн.

Заперечення, подані позивачем на вказаний Акт були залишені перевіряючим органом без задоволення.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва були винесені податкові повідомлення-рішення від 04.07.2011 року № 0005903540, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 55000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13750 грн., а також від 04.07.2011 року № 0005913540, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем 68750 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 17188 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача в минулих судових засіданнях, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема Акта перевірки, в якості єдиної підстави щодо здійснення висновку про порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток за звітний період 2008 р. (IV квартал) на загальну суму 68750 грн., а також п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97ВР із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 55000 грн. за відповідні звітні періоди: жовтень 2008 р. 20000 грн. та листопад 2008 р. 35000 грн., відповідачем зазначено те, що, оскільки відносно директора контрагента позивача ПП «Тодель-17»ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу по якій Ленінським районним судом м. Луганська прийнято постанову від 13.08.2010 р., а свідоцтво платника ПДВ ПП «Тодель-17»анульоване 17.09.2010 р., та постановою Господарського суду Луганської області від 15.06.2009 р. контрагента позивача ПП «Тодель-17» визнано банкрутом, то всі правочини позивача із ПП «Тодель-17» за період з 01.10.2008 р. по 21.12.2008 р. є нікчемними, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, а отже позивач не мав права формувати податковий кредит у зазначеному періоді на підставі правовідносин із вказаним контрагентом.

Проаналізувавши матеріали справи та норми чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства, суд не може погодитися із таким висновком відповідача та вважає його необґрунтованим та не підтвердженим допустимими доказами у справі, зважаючи на таке.

Як видно з наявних матеріалів справи, у 2008 році Товариством з обмеженою відповідальністю «Техкард-Сервіс»було придбано в Приватного підприємства «Тодель-17»за господарським договором № 30\09-Т від 25.09.2008 р. стрічки для персоналізації пластикових карт.

Придбані стрічки є витратним матеріалом та використовувалися Товариством з обмеженою відповідальністю «Техкард-Сервіс»у основній господарській діяльності для виробництва пластикових карток та їх подальшому продажу іншим підприємствам.

Умови вказаного Договору № 30\09-Т від 25.09.2008 р. були виконані сторонами в повному обсязі, що також не було допустимими доказами заперечено відповідачем.

Зокрема на виконання умов Договору, ПП «Тодель-17»на адресу позивача були виписані відповідні видаткові накладні, що містять найменування поставленого товару, на загальну суму 330000 грн. (в т.ч. ПДВ 55000 грн.), що засвідчені підписами вповноважених осіб та печатками підприємств, а також податкові накладні № 3009-2 від 30.09.2008 р., № 1911-2 від 19.11.2008 р. та № 2511-2 від 25.11.2008 р. на загальну суму 330000 грн. в т.ч. ПДВ 55000 грн.), що також що засвідчені підписами вповноважених осіб та печатками підприємств, та без зауважень прийняті податковим органом.

Також, позивачем надано докази реалізації виготовлених пластикових карток, для виготовлення яких позивачем придбавалась стрічка для персоналізації в контрагента ПП «Тодель-17», що також підтверджує товарність зазначеної операції.

Перерахунок коштів контрагенту ПП «Тодель-17» за вказаним Договором позивач здійснював у безготівковій формі, докази чого також наявні в матеріалах справи.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону України передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Також у п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями) зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами і доповненнями), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами і доповненнями) зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до зазначених норм законодавства, сума коштів, сплачена за Договором поставки товару з ПП «Тодель-17»(за вирахуванням ПДВ) в розмірі 275000 грн. була включена позивачем до валових витрат за відповідний звітний період (IV квартал 2008 р.), а сума ПДВ 55000 грн. була включена позивачем до складу податкового кредиту за відповідні звітні періоди: жовтень 2008 р. 20000 грн. та листопад 2008 р. 35000 грн.

Як видно із Акта перевірки, в обґрунтування висновку про порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», наслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за звітний період 2008 р. (IV квартал) на загальну суму 68750 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 55000 грн. за відповідні звітні періоди: жовтень 2008 р. 20000 грн. та листопад 2008 р. 35000 грн., відповідач посилається на таке.

Державною податковою адміністрацією у м. Києві було отримано інформацію щодо діяльності ПП «Тодель», код ЄДРПОУ 31673876, м. Луганськ, а саме, Ленінським районним судом міста Луганська по кримінальній справі № 1-801/2010 було винесено Постанову від 13 серпня 2010 року, якою встановлено, що ПП «Тодель-17»було створене з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності, банківські рахунки, відкриті на імя підсудного ОСОБА_2, використовувалися для надходження грошових коштів від інших субєктів господарської для їх переводу з безготівкової форми в готівкову, а підсудний ОСОБА_2 став формальним директором придбаного їм підприємства «Тодель-17», з метою прикриття незаконної діяльності укладав фіктивні договори з фізичним та юридичними особами.

А тому податковим органом було зроблено висновок, що ПП «Тодель-17»фактично не могло здійснити поставки товарів (робіт, послуг) позивачу, а отже правовідносини позивача із ПП «Тодель-17»носять характер фіктивних.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 статті 203 ЦКУ); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 статті 203 ЦКУ).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку не вимагається визнання такого правочину судом недійсним.

З цього приводу, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як видно з наявних матеріалів справи, відповідачем жодними доказами не було доведено суду безтоварності таких відносин (відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції) між позивачем та ПП «Тодель-17», а також не доведено допустимими доказами відсутності в контрагента позивача ПП «Тодель-17»відповідного персоналу, основних фондів, транспортних засобів, приміщень, відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення ПП «Тодель-17»такого виду господарської діяльності.

Крім того, як вбачається з Акта перевірки позивача, податковим органом взагалі не було досліджено товарності вказаних операцій, а містяться посилання тільки на ймовірну фіктивність зазначених угод між позивачем та ПП «Тодель-17».

Також, статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно вимог п.п.1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, а отже законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, відповідачем, на неодноразову вимогу суду щодо надання додатку № 5 до податкових декларацій з ПДВ (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) по контрагенту позивача ПП «Тодель-17»за звітні періоди: жовтень 2008 рок, листопад 2008 року, з метою встановлення визначення контрагентом позивача податкових зобовязань по правовідносинах із позивачем за вказані періоди надано не було, а відповідно проігноровано вимоги суду (зокрема вимоги частини 6 ухвали про відкриття провадження у справі від 27.10.2011 р.).

Таким чином, відповідачем також жодними доказами не доведено суду невизначення контрагентом позивача ПП «Тодель-17»податкових зобовязань по правовідносинах із позивачем в перевіряємому періоді, не надано доказів наявності податкової заборгованості в контрагента позивача ПП «Тодель-17»по правовідносинах із позивачем, а відповідно не надано доказів завдання шкоди державному бюджету внаслідок правовідносин позивача із ПП «Тодель-17».

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Як видно із наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, на момент укладення угоди між позивачем та ПП «Тодель-17», обидва контрагенти володіли податковою правосуб'єктністю учасників даної господарської операції, а саме: позивач та контрагент у відповідності до вимог чинного законодавства були зареєстровані платниками податку на додану вартість, знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, установчі документи ПП «Тодель-17»не були визнані в судовому порядку недійсними, та був відсутній вирок суду щодо посадових осіб ПП «Тодель-17».

З матеріалів справи вбачається, що постанову по кримінальній справі відносно директора ПП «Тодель-17»ОСОБА_2 (якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, що передбачена ч. 1 ст. 205 КК України, у звязку з актом амністії) було прийнято Ленінським районним судом м. Луганська 13.08.2010 р., постанову про банкрутство ПП «Тодель-17» було прийнято Господарським судом Луганської області від 15.06.2009 р., а свідоцтво платника ПДВ ПП «Тодель-17»було анульоване 17.09.2010 р., проте як господарські правовідносини між позивачем та ПП «Тодель-17»відбувалися в 4 кварталі 2008 року, тобто задовго до зазначених подій.

Таким чином, суд вважає, що подальше (більше ніж через рік) припинення юридичної особи (визнання її банкрутом) та порушення кримінальної справи відносно її посадових осіб, не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних, якщо такі господарські операції вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства, та це може бути підтверджено допустимими доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеної статті КАС України, суд вважає що відповідачем жодними допустимими доказами не доведено суду безтоварності відносин (відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції) між позивачем та ПП «Тодель-17», не доведено допустимими доказами відсутності в контрагента позивача ПП «Тодель-17»відповідного персоналу, основних фондів, транспортних засобів, приміщень, відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення ПП «Тодель-17»такого виду господарської діяльності, а також не доведено невизначення контрагентом позивача ПП «Тодель-17»податкових зобовязань по правовідносинах із позивачем в перевіряємому періоді, та не надано доказів наявності податкової заборгованості в контрагента позивача ПП «Тодель-17»по правовідносинах із позивачем, а відповідно не надано доказів завдання шкоди державному бюджету внаслідок правовідносин позивача із ПП «Тодель-17».

Таким чином, посилання відповідача виключно на порушення кримінальної справи відносно директора ПП «Тодель-17»ОСОБА_2 та постанову про банкрутство ПП «Тодель-17», що були прийняті вже після здійснення господарських операцій із позивачем (більше ніж через рік), в якості обґрунтування висновків Акта перевірки, суд вважає необґрунтованими внаслідок відсутності дослідження відповідачем фактичної товарності господарських операцій та невстановлення факту завдання шкоди державному бюджету.

Зважаючи на викладене вище, та керуючись нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача в Акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток за звітний період 2008 р. (IV квартал) на загальну суму 68750 грн., а також п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97ВР із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 55000 грн. за відповідні звітні періоди: жовтень 2008 р. 20000 грн. та листопад 2008 р. 35000 грн., а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540 - є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення податкових повідомлень-рішень Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540 та підтвердив правомірність формування податкового кредиту за перевіряємий період по правовідносинах із контрагентом ПП «Тодель-17», оскільки доказів безтоварності таких відносин (відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції між позивачем та ПП «Тодель-17») та доказів наявності заборгованості перед державним бюджетом зі сплати податкових зобовязань за перевіряємий період в контрагента позивача ПП «Тодель-17»відповідачем надано не було.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАСУкраїни, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 04.07.2011 року № 0005903540 та № 0005913540.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 05.12.2011 р.