Постанова № 20263803, 15.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 грудня 2011 року 10:24 № 2а-17091/11/2670

За позовом Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 року № 0002042310/0

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар с/з Юзина О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 15.08.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 5/10-021 від 10.01.2011 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.12.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Акціонерне товариство відкритого типу «Матеріал-Прогрес»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 року № 0002042310/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2011 р. було відкрито провадження у справі № 2а-17091/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 15.12.2011 р. представник позивача позов підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 року № 0002042310/0.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на те, що при здійсненні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», щодо відображення в податковій звітності показників на підставі нікчемних (недійсних) документів, та завищення суми податкового кредиту з ПДВ (р. 17 Декларацій ПДВ) на 70 944,00 грн., в т.ч. за жовтень 2009 р. 70 944,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 р. на 54 477,00 грн. та завищено р. 26 Декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. на 16 467,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомленнярішення, винесене за наслідками даного Акта, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, та зазначив, що при проведенні документальної невиїзної перевірки податкової декларації Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес»з податку на додану вартість за період жовтень 2009 року, було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», внаслідок чого в податковій звітності відображено показники на підставі нікчемних (недійсних) документів, та завищено суму податкового кредиту з ПДВ (р. 17 Декларацій ПДВ) на 70 944,00 грн., в т.ч. за жовтень 2009 р. 70 944,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 р. на 54 477,00 грн. та завищено р. 26 Декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. на 16 467,00 грн.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість, відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту і розрізі контрагентів, встановлено розбіжність по задекларованій сумі податкового кредиту податкових зобов'язань контрагента АТВТ «Матеріал-Прогрес»(ТОВ «Ферум Макс»), тобто сума податкового зобовязання постачальника не дорівнює сумі податкового кредиту покупця та розбіжність становить 70 944,00 грн., та крім того, Святошинським РУГУ МВС України в м. Києві винесено постанову від 27.06.2010 року про порушення кримінальної справи щодо ТОВ «Ферум Макс»за ч. 2 ст. 205. ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (підприємство створено нсвстановленими особами без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності), в зв'язку з чим, правочини, вчинені від імені ТОВ «Ферум Макс»в жовтні 2009 г., зокрема із позивачем, є нікчемними (вчинені без мети настання реальних наслідків).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі службового посвідчення УКМ № 059768, виданого ДПІ у Святошинському районі м. Києва, та ст.11 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», зі змінами та доповненнями, відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість по Акціонерному товариству відкритого типу «Матеріал-Прогрес»(код за ЄДРПОУ 216536216) з питання встановлення причин розбіжності даних, що містяться у поданій податковій декларації з ПДВ та Додатку до неї, виявлених за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за жовтень 2009 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем був складений Акт № 173/23-60/21636216 від 31.08.2010 р., яким встановлено наступні порушення:

- згідно ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228, ч. 1 ст. 236 Цивільного Кодексу України, всі документи складені між ТОВ «Ферум Макс»- та АТВТ «Матеріал-Прогрес»за жовтень 2009 року є нікчемними, так як наслідок недійсними з моменту їх вчинення;

- в порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в податковій звітності відображено показники на підставі нікчемних (недійсних) документів, та завищено суму податкового кредиту з ПДВ (р. 17 Декларацій ПДВ) на 70 944,00 грн., в т.ч. за жовтень 2009 р. 70 944,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 р. на 54 477,00 грн. та завищено р. 26 Декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. на 16 467,00 грн.

На підставі зазначеного Акта перевірки, згідно з п.п. б) п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 р. № 0002042310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість 87 715,50 грн. (основний платіж - 54 477,00 грн., штрафні санкції 27 238,50 грн.).

Не погоджуючись із прийнятим ДПІ у Святошинському районі м. Києва податковим повідомленням-рішенням від 15.09.2010 р. № 0002042310/0, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Відповідно до п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року № 509-ХІІ та п.1.2 Наказу ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі. Так як, податкова накладна є підставою для включення до складу податкового кредиту за відповідний період сум ПДВ, то вона безпосередньо відноситься до документів, пов'язаних з нарахуванням податку на додану вартість.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, при проведенні невиїзної документальної перевірки податкової декларації Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес»з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.5 п 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», внаслідок чого в податковій звітності відображено показники на підставі нікчемних (недійсних) документів, та завищено суму податкового кредиту з ПДВ (р. 17 Декларацій ПДВ) на 70 944,00 грн., в т.ч. за жовтень 2009 р. 70 944,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з ПДВ за жовтень 2009 р. на 54 477,00 грн. та завищено р. 26 Декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. на 16 467,00 грн.

Зокрема, як видно з наявних матеріалів справи, проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість, відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту і розрізі контрагентів, встановлено розбіжність по задекларованій сумі податкового кредиту податкових зобов'язань контрагента АТВТ «Матеріал-Прогрес»(ТОВ «Ферум Макс»), тобто сума податкового зобовязання постачальника не дорівнює сумі податкового кредиту покупця та розбіжність становить 70 944,00 грн.

Так, згідно договірних відносин позивача (Замовника) та ТОВ «Ферум Макс»(Виконавця), за Договором № 9-002 від 31.03.2009 р., Замовник поручив, а Виконавець зобовязався виконати (в тому числі із залученням третьої сторони) роботи з сервісно-ремонтного обслуговування сільськогосподарської техніки, пусконалагоджувальних робіт, навчання механізаторів по експлуатації техніки.

На виконання робіт за вказаним Договором, ТОВ «Ферум Макс»були виписані на адресу позивача податкові накладні на загальну суму ПДВ - 70 944,00 грн. (копії яких містяться в матеріалах справи).

Однак, згідно наданого розрахунку додатку № 5 розділу 2 до декларації з ПДВ за жовтень 2009 р. «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту»відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів встановлено, що податковий кредит в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2009 року завищено на суму ПДВ у розмірі 70 944,00 грн., а саме: сума такого податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 70 944,00 грн. не була визначена контрагентом позивача ТОВ «Ферум Макс»для сплати до державного бюджету.

Крім того, як видно з наявних матеріалів справи, Святошинським РУГУ МВС України в м. Києві винесено постанову від 27.06.2010 року про порушення кримінальної справи щодо контрагента позивача ТОВ «Ферум Макс»за ч. 2 ст. 205. ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України (підприємство створено невстановленими особами без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності).

Зважаючи на викладене, відповідачем в Акті перевірки позивача було зроблено висновок, що правочини, вчинені від імені ТОВ «Ферум Макс»у жовтні 2009 г., зокрема із позивачем, є нікчемними (вчинені без мети настання реальних наслідків).

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України, цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи») встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст. 42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Як було зазначено вище, в ході проведення перевірки позивачем не було підтверджено фактичного надання послуг контрагентом ТОВ «Ферум Макс»(наявності матеріальних та трудових ресурсів для здійснення відповідного виду діяльності), а отже такі дії були здійснені без мети настання реальних наслідків (виключно в паперовому вигляді).

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п.2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, враховуючи те, що всі документи, щодо фінансово-господарських операцій ТОВ «Ферум Макс»за жовтень, були складені проти волевиявлення уповноваженої особи підприємства (порушено кримінальну справу по ТОВ «Ферум Макс»за ч. 2 ст. 205. ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України - підприємство створено невстановленими особами без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності), дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та згідно з ч. 1. ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

Крім того, позивачем не було допустимими доказами доведено те, що операції ТОВ «Ферум Макс»підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, відповідного обладнання та устаткування, що є необхідними для виконання такого виду робіт та здійснення даного виду діяльності, що в свою чергу свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних та оборотних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ «Ферум Макс»не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Зважаючи на вищевикладене, а також те, що ТОВ «Ферум Макс»не визначав податкових зобовязань по правовідносинах із контрагентами для сплати їх до державного бюджету, та по ньому порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, то контрагент позивача ТОВ «Ферум Макс»здійснював діяльність спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 3.1.1 п.3.1. ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97ВР, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг місце надання яких знаходиться на митній території України, продаж (поставка) товарів (робіт, послуг), згідно п. 7.1 ст.7 Закону, здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку, відповідно до пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Згідно пп.7.2.4. п.7.2 ст.7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами і доповненнями, визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Крім того, вимогами п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (зі змінами і доповненнями) передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Також, згідно з вимогами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п.1.6, 1.7, 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, як було зазначено вище, контрагентом позивача ТОВ «Ферум Макс»податкове зобовязання з ПДВ в сумі 70 944,00 грн., що включена позивачем до податкового кредиту в декларації за жовтень 2009 року, не була визначена для сплати до державного бюджету ТОВ «Ферум Макс».

Таким чином, господарські операції між позивачем та ТОВ «Ферум Макс»об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України»від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача Акціонерного товариства відкритого типу «Матеріал-Прогрес»руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства щодо товарності господарських операцій позивача із ТОВ «Ферум Макс», суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження, щодо протиправності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 20.12.2011 р.