Постанова № 20261467, 25.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2011 року 11:50 № 2а-804/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Лисички І.Б.;

Максименко О.В.;

відповідача: Огороднік С.В.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Інфорт Плюс”

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18 січня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Інфорт Плюс” (далі по тексту позивач,ТОВ“Інфорт Плюс”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому, з подальшими уточненнями позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 31 грудня 2010 року №0009752312/0 та №0009762312/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а/-804/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18 лютого 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів.

В судовому засіданні 25 липня 2011 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 31 грудня 2010 року №0009752312/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 ТОВ “Інфорт Плюс” визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 2652479,00 грн., в тому числі за основним платежем 1385821,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1266658,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва від 31 грудня 2010 року №0009762312/0 згідно підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”ТОВ“Інфорт Плюс” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1663033,00 грн., в тому числі за основним платежем 1108689,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 554 344,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від24 грудня 2010 року №4659/23-12/32798317 “Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфорт Плюс” (код ЄДРПОУ 32798317) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю “Будтехмонтаж” (код ЄДРПОУ 30876419) за період 01.01.2007 по 31.12.2009р.” (далі по тексту Акт перевірки).

Як свідчить Акт перевірки, у періоді, що перевірявся позивач мав взаємовідносини з ТОВ “Будтехмонтаж”; за даними прокуратури Соломянського району м. Києва в ході досудового слідства по кримінальній справі ТОВ “ Будтехмонтаж” має ознаки фіктивності і фактично діяльність не здійснює; відповідно до бази даних АІС ОР стан платника -11 (припинено, але не знято з обліку); відповідно до висновків експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України у м. Києві від 30 липня 2010 року №412 встановлено, що в податкових накладних, виписаних ТОВ “ Будтехмонтаж” на адресу ТОВ“Інфорт Плюс” підписи у графі “підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну” де надруковані ініціали ОСОБА_4 виконані ймовірно не ОСОБА_4

Далі по тексту Акта перевірки, посилаючись на норми Бюджетного та Цивільного кодексів України, відповідач встановив, що правочини між ТОВ “Інфорт Плюс” таТОВ“Будтехмонтаж” суперечать моральним засадам суспільства, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, отже, є нікчемними.

З огляду на викладене, в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту5.3.9пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1385820,88 грн., у тому числі: за ІІ квартал 2008 року 167760,75 грн., за ІІІ квартал 2008 року 730904,25грн., за IV квартал 2008 року 348792,89 грн., за І квартал 2009 року 16929,75грн., за ІІ квартал 2009 року 21470,24 грн., та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1108688,79 грн., а саме: лютий 2008 року 18468,09 грн., квітень 2008 року 69926,20 грн., травень 2008 року 40516,20 грн., червень 2008 року 45994,80 грн., липень 2008 року 111800,20 грн., серпень 2008 року 539802,60 грн., вересень 2008 року 539802,60 грн., жовтень 2008 року 170326,40 грн., листопад 2008року 39630,00 грн., грудень 2008 року 41504,31 грн., березень 2009 року 13453,80 грн., червень 2009 року 17176,19 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки на момент укладання договорів підряду та оформлення первинних документів щодо виконання сторонами умов договорів ТОВ“Будтехмонтаж” було належним чином зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, а висновок експерта, на який посилається відповідач, встановив лише ймовірність виконання підписів від імені ОСОБА_4 іншою особою.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Матеріали справи свідчать, що 23 січня 2008 року та 02 березня 2009 року між ТОВ“Інфорт Плюс” (замовник) та ТОВ “Будтехмонтаж” (підрядник) укладено аналогічні договори підряду №5/2008 та №7/2009, відповідно до якого замовник доручає, підрядник зобовязується виконати, відповідно до умов цього договору та кошторисної документації ремонтно-будівельні роботи.

Виконання зазначених договорів підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт, актами приймання робіт, обладнання та матеріалів, довідками про вартість робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт за відповідні періоди, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

ТОВ “Будтехмонтаж” виписало на адресу ТОВ“Інфорт Плюс” податкові накладні, датовані лютим, квітнем, травнем, червнем, липнем, серпнем, вереснем, жовтнем, листопадом, груднем 2008 року, березнем та червнем 2009 року на загальну суму 6652132,74 грн., в тому числі податок на додану вартість 1108688,79 грн.

В оплату за поставлені підрядні роботи ТОВ“Інфорт Плюс” перерахувало на рахунок ТОВ “Будтехмонтаж” грошові кошти, що підтверджується відповідними виписками банку, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, одним із видів діяльності позивача є оптова будівництво будівель.

Позивач має ліцензію Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства на будівельну діяльність, що видана 06 квітня 2007 року.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ТОВ “Будтехмонтаж” є будівництво будівель.

Як підтверджують матеріали справи, ТОВ “Будтехмонтаж” виконувало, зокрема, будівельні роботи: ремонтно-будівельні роботи та роботи по заміні внутрішніх деревяних фасадів в приміщеннях коридорів малого флігелю адміністративної будівлі ДТГО ПЗЗ, реконструкція приміщень в адміністративній будівлі ДТГО ПЗЗ, будівельні підготовчі роботи, та роботи з внутрішнього оздоблення в будівлі вокзалу залізничного вокзалу станцій “Бородянка”, “Клавдієве”, “Біла Церква”.

Суд встановив, що позивач замовляв будівельні роботи у ТОВ “Будтехмонтаж” з метою виконання договірних зобовязань за договорами підряду на виконання будівельних робіт з ДТГО “Південно-Західна залізниця”.

На підтвердження реальності здійснених будівельних робіт позивач надав в матеріали справи містяться також фотознімки збудованих обєктів.

Таким чином, господарські операції ТОВ“Інфорт Плюс” з ТОВ “Будтехмонтаж” здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наданих позивачем документів, судом встановлено, що вони повністю відповідають вимогам зазначеної статті Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та підтверджують здійснення господарських операцій., в свою чергу відповідачем не визначено, які саме додаткові первинні документи, окрім наявних в матеріалах справи, мають підтвердити надання придбаних позивачем послуг.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угоди, укладеної між ним таТОВ“Будтехмонтаж” є висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України у м. Києві від 30 липня 2010 року №412, згідно якого податкових накладних, виписаних ТОВ “Будтехмонтаж” на адресу ТОВ “Інфорт Плюс”, підписи у графі “підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну” де надруковані ініціали ОСОБА_4 виконані ймовірно не ОСОБА_4

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ“Будтехмонтаж” та ТОВ“Інфорт Плюс”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ“Будтехмонтаж” було зареєстроване як субєкт підприємницької діяльності, було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим, а визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем на 1385821,00 грн. протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 1266658,00 грн. є також протиправним.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ“Будтехмонтаж” будівельних робіт безпосередньо повязано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ“Будтехмонтаж” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ“Інфорт Плюс” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за лютий, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року та березень, червень 2009 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі на 1108689,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 554 344,00 грн. є також протиправним.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 31 грудня 2010 року №0009752312/0 та №0009762312/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ“Інфорт Плюс” підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфорт Плюс” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва від 31 грудня 2010 року №0009752312/0 та №0009762312/0.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфорт Плюс” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко