Постанова № 20261379, 01.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 березня 2011 року 15:55 № 2а-7277/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Федорова С.Ф.;

відповідача 1: не зявились;

відповідача 2:Дмитриченко М.О

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю “Лаутар”

2)Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроекспрес”

простягнення коштів

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19 вересня 2006 року Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту позивач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) звернулась до Господарського суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лаутар” (далі по тексту відповідач 1, ТОВ “Лаутар”) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроекспрес” (далі по тексту відповідач 2, ТОВ “Євроекспрес”), в якому просить: 1)визнати господарське зобовязання (договір №6 від 01 січня 2006 року) недійсним у відповідності до статей 207, 208 Господарського кодексу України; 2) ТОВ “Лаутар” повернути ТОВ “Євроекспрес” вартість послуг у розмірі 10140,00 грн., отриманих за договором №6 від 01 січня 2006 року; 3) стягнути з ТОВ“Євроекспрес” в доход державного бюджету грошові кошти у сумі 10140,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02 липня 2009року у справі №46/410-А відкрито провадження в справі.

Постановою Господарського суду міста Києва від 27 листопада 2006 року у справі №46/410-А, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2007року, у позові відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2010 року у справі №К-9840/07 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 27 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2007 року у справі №46/410-А, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі протоколу розподілу справ між суддями автоматизованої системи документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративній справі присвоєно №2а-7277/10/2670 та передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2010 року прийнято до провадження адміністративну справу, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09 липня 2010 року.

09 липня 2010 року судом оголошено про відкладення розгляду справи, у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, на 23 вересня 2010 року. В судовому засіданні 23 вересня 2010 року оголошено перерву до 22 жовтня 2010 року. 22 жовтня 2010 року за клопотанням позивача провадження у справі зупинено до 17 грудня 2010 року.

В судове засідання 17 грудня 2010 року не прибув представник позивача, у звязку з чим суд оголосив про відкладення розгляду справи на 21 січня 2011 року. 21 січня 2011 року, у звязку з необхідністю надання додаткових документів, оголошено перерву до 10 лютого 2011 року. 10 лютого 2011 року, у звязку з необхідністю витребування додаткових доказів, суд оголосив перерву до 01березня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2011 року у справі №2а-7277/10/2670 закрито провадження у справі в частині позовних Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва до ТОВ “Лаутар” та ТОВ“Євроекспрес” про визнання недійсним господарського зобовязання у формі договору від 01 січня 2006 року №6.

В судовому засіданні 01 березня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача 1 в судове засідання не зявився, хоча про дату, час та місце судового засідання відповідач 1 повідомлений належним чином, представник відповідача 2 проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведена планова виїзна перевірка ТОВ“Євроекспрес” (код 32552771) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08 серпня 2003 року по 31 березня 2006 року, про що складено відповідний акт від 14 липня 2006 року за №435/1-23-02-32552771 (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено, що між ТОВ “Євроекспрес” (клієнт) та ТОВ “Лаутар” (експедитор) 01 січня 2006 року укладено угоду №6, відповідно до якої ТОВ “Лаутар” виконує транспортно-експедиційні послуги. Розрахунки за виконані послуги проведено в готівковій формі на підставі актів виконаних робіт на загальну суму 10140,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1690,00 грн., суму податку на додану вартість ТОВ“Євроекспрес” включено до складу податкового кредиту згідно податкової накладної від 31 січня 2006 року №12 та відображено в декларації з податку на додану вартість за січень 2006 року.

Перевіркою також встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 березня 2006 року у справі №2-1540/06 визнано недійсними статут ТОВ“Лаутар”, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість №4543/29-203 від 15 червня 2006 року.

Керуючись наведеним, позивач зробив висновок про порушення відповідачем 2 підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

За результатами перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 липня 2006 року №0000992302/0 про визначення ТОВ “Євроекспрес” суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 14625,00 грн.

На підставі інформації, отриманої від ТОВ “Євроекспрес” в ході планової виїзної перевірки, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ “Лаутар” (код 32245203) з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ “Євроекспрес” за І квартал 2006 року, про що складено акт від 17серпня 2006 року №498/1-23-02-32245203.

За результатами перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 серпня 2006 року №0001202302/0 про визначення ТОВ “Лаутар” суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 2535,00 грн.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вважає, що господарське зобовязання у формі договору від 01 січня 2006 року №6, укладеного між ТОВ“Лаутар” та ТОВ “Євроекспрес”, вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру у однієї сторони ТОВ “Лаутар”.

З урахуванням викладеного та на підставі статей 207 та 208 Господарського кодексу України позивач просить повернути ТОВ “Лаутар” на користь ТОВ “Євроекспрес” вартість послуг, отриманих за спірним договором у розмірі 10140,00 грн. та стягнути з ТОВ“Євроекспрес” на користь Державного бюджету України грошові кошти у сумі 10140,00 грн.

Відповідач 1 в судове засідання свого представника не направив, письмового заперечення проти позову не надав.

Відповідач 2 проти позову заперечує з тих підстав, що визнання недійсними установчих документів платника податку та його свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги ДПІ у Голосіївському районі м. Києва необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, керуючись наступним.

Відповідно до умов договору транспортного експедирування від 01 січня 2006 року №6, укладеного між ТОВ “Лаутар” (експедитор за договором) та ТОВ “Євроекспрес” (клієнт за договором), експедитор приймає на себе зобовязання за плату та за рахунок клієнта здійснювати визначені договором послуги, повязані з перевезенням вантажів, на основі письмових чи усних транспортних замовлень.

За фактом надання транспортно-експедиційних послуг сторонами складено відповідний акт здачі-приймання виконаних робіт.

На виконання зазначеного договору відповідач 1 виписав відповідачу 2 податкову накладну від 31 січня 2006 року №12 на суму 10140,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 1690,00 грн.

ТОВ “Євроекспрес” розрахувалося з ТОВ “Лаутар” за надані послуги у повному розмірі, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 30 грудня 2006 року на суму 5140,00 грн. та від 31 грудня 2006 року на суму 5000,00 грн.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини другої статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За визначенням статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм права вбачається, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого ТОВ “Лаутар” та ТОВ “Євроекспрес” у формі договору транспортного експедирування від 01 січня 2006 року №6, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

На думку позивача, про наявність умислу ТОВ “Лаутар” на укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства свідчить незнаходження підприємства за юридичною адресою, неподання ним звітності до податкового органу та не сплата податків, а також рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 березня 2006 року у справі №2-1540/06, яким визнано недійсними статут ТОВ “Лаутар”, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивачем не доведено протиправного умислу при укладенні спірного договору, оскільки мета є субєктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Разом з тим, позивач не надав, а суд не отримав, витребуваних за власною ініціативою, жодних належних доказів на підтвердження факту ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, який би було встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

В матеріалах справи міститься копія вироку Деснянського районного суду міста Чернігова від 17 листопада 2004 року по справі за обвинуваченням ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 358 та частиною другою статті 203 Кримінального кодексу України, який не містить інформації про предмет доказування в даній адміністративній справі, а тому не береться судом до розгляду.

Докази на підтвердження факту порушення відповідачами встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані відповідачам в звязку з несплатою ними сум податкових зобовязань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірного зобовязання за спірним договором або відомості про наявність податкового боргу у відповідачів також в матеріалах справи відсутні.

Також суд звертає увагу, що на час укладення договору транспортного експедирування від 01 січня 2006 року №6 та його виконання відповідачі були належним чином зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість.

Визнання недійсними статуту ТОВ “Лаутар” та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість мало місце після укладення та виконання спірного договору.

Зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. В судовому процесі не були виявлені докази, які б підтверджували, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Факт не звітування платника податків перед органом державної податкової служби та не сплати податків, на який посилається податковий орган в позовній заяві, є порушенням податкового законодавства та може бути підставою для застосування до такого платника податків відповідних заходів відповідальності, передбачених чинним законодавством, в тому числі притягнення винних осіб до відповідальності за ухилення від сплати податків.

Дійсність же правочину повязана з відповідністю його змісту актам цивільного законодавства, нормам моралі та правоздатністю його сторін, як це випливає із статті 213 Цивільного кодексу України.

Визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість не тягне за собою автоматично недійсність всіх правочинів, укладених до цього такою юридичною особою, та не свідчить про укладення всіх правочинів з метою ухилення від сплати податків.

Інших доводів щодо недійсності спірного договору, окрім як посилання на несплату податків ТОВ “Лаутар”, визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, анулювання свідоцтва про реєстрацію підприємства платником податку на додану вартість, позивач в судовому процесі на наводив.

За вказаних обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає твердження позивача стосовно умислу ТОВ “Лаутар” на укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, недоведеним.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи попередні судові рішення по даній справі, в ухвалі від 21 квітня 2010 року, зазначив, що судам слід було зясувати чи не були дії відповідачів спрямовані на безпідставне одержання коштів з бюджету, судами не досліджено реальний характер угоди, а також достовірність даних, внесених до розрахункових документів.

Відповідно до частини пятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій за договором транспортного експедирування від 01 січня 2006 року №6, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Довідка №8916/03 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видана 24 липня 2003 року, та статут ТОВ “Євроекспрес” підтверджують, що основним видом діяльності відповідача 2 є діяльність автомобільного вантажного транспорту, зокрема, з організації пасажирських та вантажних перевезень різними видами транспорту, транспортно-експедиційні послуги.

В Акті перевірки позивач також встановив, що ТОВ “Євроекспрес” за перевірений період займалося наданням транспортно-експедиційних послуг із залученням сторонніх перевізників, оскільки власних транспортних засобів на балансі не мало.

Відповідно до договору від 01 січня 2006 року №6, укладеного між відповідачами, ТОВ “Лаутар” надає ТОВ “Євроекспрес” послуги з перевезення вантажів.

Згідно з довідкою №0125/03 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданої 09 січня 2003 року, одним із видів діяльності ТОВ “Лаутар” є експедиторська робота, статут підприємства також передбачає, що предметом діяльності товариства є, зокрема, але не виключно, здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів.

Позивачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано відповідних доказів щодо неможливості надання ТОВ “Євроекспрес” послуг з перевезення вантажів зі сторони ТОВ“Лаутар” за договором від 01 січня 2006 року №6.

Таким чином, з аналізу матеріалів справи суд приходить до висновку, що господарські операції між ТОВ “Лаутар” та ТОВ “Євроекспрес” за договором від 01 січня 2006 року №6, є реальними та здійснювалися у межах звичайної господарської діяльності відповідачів.

Позивачем також не надано доказів про недостовірність інформації, зазначеної у розрахункових документах (видаткових касових ордерах).

Відповідно до статті 208 цього Кодексу якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Конфіскаційні санкції, передбачені даною нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Враховуючи не підтвердження укладення спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України є неможливим.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 07 лютого 2008 року у справі №К-12405/06, в ухвалі від 07 грудня 2010 року у справі №К-57949/09, в ухвалі від 16 лютого 2011 року у справі №К-18297/07.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач не надав належних та беззаперечних доказів, які б підтверджували укладення відповідачами договору транспортного експедирування від 06 січня 2006 року №6 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та які б свідчили про нікчемність вказаного правочину, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у задоволенні адміністративного позову ДПІ у Голосіївському районі міста Києва має бути відмовлено в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Державній податковій інспекції у Голосіївському районі міста Києва відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяВ.А. Кузьменко