Постанова № 20261389, 22.03.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2011 року 16:49 № 2а-18577/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:

позивача: Кизенка Д.О.;

відповідача: Сича Є.Ю.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз”

доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

проскасування податкового повідомлення-рішення та зобовязання вчинити дії

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17 грудня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз” (далі по тексту позивач, ТОВ “Фактор Нафтогаз”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва), в якому просить: 1) скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 13грудня 2010 року №00001012302/0; 2) зобовязати ДПІ у Голосіївському районі м. Києва виключити з компютерних автоматизованих систем: БД ПДС, БД АІС ОР, БД АІС “Співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” відомості щодо відхилень між задекларованими податковими зобовязаннями та задекларованим податковим кредитом: ТОВ “Фактор Коммерс” на загальну суму 450000,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року 450000,00 грн.; ТОВ “Лек-Оіл” на загальну суму 267965,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року 267965,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2010року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-18577/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25 січня 2011 року.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва у звязку з необхідністю надання додаткових доказів.

В судовому засіданні 22 березня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 13 грудня 2010 року №00001012302/0 згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, за порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Фактор Нафтогаз” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1076947,00 грн., в тому числі за основним платежем 717965,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 358982,00 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 03 грудня 2010року №980/1-23-20-36134497 “Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ“Фактор Нафтогаз”, код за ЄДРПОУ 36134497, з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Фактор Коммерс” (код за ЄДРПОУ 32862717) та з ТОВ “Лек-Оіл” (код за ЄДРПОУ 34047083) за квітень 2010 року” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що за результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України по декларації ТОВ“Фактор Нафтогаз” встановлено відхилення між задекларованими податковими зобовязаннями та задекларованим податковим кредитом: ТОВ “Фактор Коммерс” на загальну суму 450000,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року 450000,00 грн.; ТОВ “Лек-Оіл” на загальну суму 267965,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року 267965,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 717965,00 грн.

За даними Акта перевірки ТОВ “Фактор Коммерс” та ТОВ “Лек-Оіл” за квітень 2010року податкові зобовязання не задекларували, а тому ТОВ “Фактор Нафтогаз” безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 717965,00 грн.

На думку відповідача, платник податку повинен враховувати фактори, які визначають порядок формування податкових зобовязань платників податку, за рахунок яких формується його податковий кредит, тобто своїх контрагентів.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України “Проподаток на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 717965,00 грн.

Позивач вважає, що висновки Акта перевірки суперечать нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, ТОВ “Фактор Нафтогаз” правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ “Фактор Коммерс” та ТОВ “Лек-Оіл”; Закон України “Про податок на додану вартість” не ставить в залежність віднесення відповідних сум податку, сплаченого в ціні товару, до податкового кредиту від сплати контрагентом податкового зобовязання до бюджету; чинним законодавством не передбачено обовязку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 15 грудня 2008 року між ТОВ “Лек-Оіл” (продавець) та ТОВ “Фактор Нафтогаз” (покупець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №Л-50/08, відповідно до якого продавець зобовязується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти окремими партіями за умовами даного договору.

05 квітня 2010 року сторони договору уклали додаткову угоду №14 до договору купівлі-продажу нафтопродуктів №Л-50/08 від 15 грудня 2008 року сторони домовилися про поставку дизельного палива.

Відповідно до акта приймання-передачі №3626 від 06 квітня 2010 року ТОВ “Лек-Оіл” передало, а ТОВ “Фактор Нафтогаз” прийняло нафтопродукти (дизельне паливо) на загальну суму 1607795,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 267965,83 грн.

ТОВ “Лек-Оіл” виписало позивачу податкову накладну від 06 квітня 2010 року №186 на загальну суму 1607795,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 267965,83 грн.

Оплата за виконані роботи позивачем проводилася у формі безготівкових розрахунків шляхом перерахування на користь ТОВ “Лек-Оіл” грошових коштів, про що свідчать відповідні копії платіжних доручень та виписок банку.

28 квітня 2010 року між ТОВ “Фактор Коммерс” (продавець) та ТОВ “Фактор Нафтогаз” (покупець) укладено договір №28/04/10ФСК-ФН, відповідно до якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує паливно-мастильні матеріали (дизельне паливо) у кількості 368,349 тонн на загальну суму 2700000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 450000,00 грн.

ТОВ “Фактор Коммерс” виписало позивачу податкову накладну від 29 квітня 2010року №4 на загальну суму 2700000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 450000,00 грн.

В оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок ТОВ “Фактор Коммерс” грошові кошти у розмірі 2700000,00 грн.

ТОВ “Фактор Коммерс” зобовязань за договором не виконало, внаслідок чого позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ“Фактор Коммерс” 2700000,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11січня 2011 року у справі №42/4719 позов ТОВ “Фактор Нафтогаз” задоволено та стягнуто з ТОВ “Фактор Коммерс” заборгованість у розмірі 2700000,00 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1)встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; 3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Проподаток на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредитце сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ “Фактор Нафтогаз” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “Лек-Оіл” та ТОВ “Фактор Коммерс”, та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням товарів.

Порушення з приводу вартості придбаних позивачем товарів відповідачем не встановлено.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача ТОВ “Лек-Оіл” та ТОВ “Фактор Коммерс” були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ТОВ “Фактор Нафтогаз” є оптова та роздрібна торгівля паливом.

Судом встановлено, що придбане у ТОВ “Лек-Оіл” дизельне паливо придбавалося позивачем з метою та було використане у власній господарській діяльності, а саме реалізовано іншим субєктам підприємницької діяльності.

Суд враховує, що ТОВ “Фактор Коммерс” не поставило позивачу дизельне паливо за умовами договору поставки, однак невиконання постачальником умов договору не є свідченням удаваності укладеного договору, крім того, як встановлено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 11 січня 2011 року у справі №42/4719 вирішено стягнути з ТОВ “Фактор Коммерс” заборгованість у розмірі 2700000,00 грн. за непоставлений ТОВ “Фактор Нафтогаз” товар.

Таким чином, викладене підтверджує, що спірні господарські операції позивача є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товар, що придбавався позивачем у ТОВ “Лек-Оіл”, придбавався з метою використання та був використаний позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” Вищий адміністративний суд України зазначив: “…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року”.

Крім того, суд звертає увагу про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що встановлює субєктів, які мають право на складання податкових накладних, оскільки в межах спірних правовідносин позивач податкових накладних не складав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Фактор Нафтогаз” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та заниження податку на додану вартість на загальну суму 717965,00 грн. є помилковими, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 717965,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 358982,00 грн. є також протиправним.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем “Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” суперечить положенням Закону України “Продержавну податкову службу в Україні”, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України “Продержавну податкову службу в Україні”, “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок на додану вартість” не містять посилань на компютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

Посилання відповідача на наказ Державної податкової адміністрації України від 18квітня 2008 року №266 “Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів” не приймається судом до уваги, оскільки зазначений документ не є нормативно-правовим актом і носить інформативний характер.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 13 грудня 2010 року №00001012302/0 є протиправним та має бути скасоване.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Фактор Нафтогаз” у цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позовні вимоги ТОВ “Фактор Нафтогаз” про зобовязання ДПІ у Голосіївському районі м. Києва виключити з компютерних автоматизованих систем: БД ПДС, БД АІС ОР, БД АІС “Співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” відомості щодо відхилень між задекларованими податковими зобовязаннями та задекларованим податковим кредитом, задоволенню не підлягають, оскільки судом вище встановлено, що застосування відповідачем у межах спірних правовідносин інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем “Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України” суперечить положенням Закону України “Про державну податкову службу в Україні”; а визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення є достатнім способом захисту та відновлення порушених прав позивача.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз” задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 13 грудня 2010 року №00001012302/0.

3.В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз” судові витрати у розмірі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко

Постанову складено в повному обсязі та підписано 28 березня 2011 року