Постанова № 20260102, 04.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2011 року 11:32 № 2а-3524/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Деруга Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Бест Лайн"

до Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Васильєва С.Ю.;

від відповідача: Шуневич В.В.

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення рішення № 0013351530/0 від 10.08.2009 року, № 00113351530/1 від 02.11.2009 року, № 00113351530/2 від 24.12.2009 року, видані Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва, якими визначено зобовязання з земельного податку в сумі 71300,40 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 3565,02 грн.

25.03.2011 року до канцелярії суду надійшла заява від позивача про збільшення позовних вимог, в якій позивач окрім вищезазначених податкових повідомлень-рішень просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013351530/3 від 24.02.2010 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у відповідності до чинного законодавства України сплатив земельний податок згідно вимог Закону України «Про плату за землю», тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем є неправомірними, оскільки відповідач при винесенні даних податкових повідомлень-рішень та при перерахунку земельного податку керувався Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яке в свою чергу, на думку позивача, прийняте Київською міською радою з перевищенням повноважень, наданих Законом України «Про місцеве самоврядування»та не відповідає нормам Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про плату за землю»і відповідно не є підставою для встановлення плати за землю в розмірі 3% від грошової оцінки землі.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задоволити їх в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав. В письмових запереченнях зазначив, що позивачу правомірно було збільшено податкове зобовязання по земельному податку за період квітень-червень 2009 року з 1% до 3% задекларованої суми за кожен місяць, так як позивач використовує у своїй діяльності земельні ділянки, право власності на які, або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), повинен сплачувати земельний податок з врахуванням визначених положень законодавства та нормативно правових актів з питань оподаткування землі, в тому числі Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві». Тому просив у позові відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Держаною податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва було проведено камеральну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лайн»з питань сплати земельного податку, про що було складено акт № 695/15-30/32420224 від 27.07.2009 року, відповідно до якого було визначено заниження земельного податку, оскільки при заповненні податкового розрахунку платником земельного податку не проведено збільшення сум земельного податку з 01.04.2009 року, відповідно до п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року, в звязку з чим встановлено заниження податкового зобовязання.

На підставі акту перевірки № 695/15-30/32420224 від 27.07.2009 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва винесені податкові повідомлення-рішення № 0013351530/0 від 10.08.2009 року, № 00113351530/1 від 02.11.2009 року, № 00113351530/2 від 24.12.2009 року, № 0013351530/3 від 24.02.2010 року, яким визначено податкове зобовязання з земельного податку в суму 71300,40 грн. та штрафних санкцій на суму 3565,02 грн.

Суд не погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства і вважає висновки податкового органу за наслідками проведеної перевірки помилковими, а податкові повідомлення-рішення не правомірними, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0013351530/0 від 10.08.2009 року, № 00113351530/1 від 02.11.2009 року, № 00113351530/2 від 24.12.2009 року, № 0013351530/3 від 24.02.2010 року податковий орган керувався Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними (казенними) підприємствами, підприємствами оборонно-промислового комплексу, визначеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 N 1382-р, для будь-яких потреб та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування вирішують питання затвердження ставки земельного податку у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Закон України «Про систему оподаткування»визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Закон України «Про плату за землю»визначає, що розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю», підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 7 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

З аналізу статті 21 Закону України «Про оренду землі»вбачається, що законною підставою для сплати орендної плати є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі даних державного земельного кадастру, як це передбачено ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Судом встановлено, що позивач не укладав з Київською міською радою договору оренди земельних ділянок, що свідчить про відсутність підстав для сплати орендної плати.

Тому, з огляду на вищезазначене суд вважає, що єдиною формою сплати за користування земельними ділянками для позивача є земельний податок.

До того ж, суд звертає увагу на те, що рішенням № 944/944 від 25.12.2008 року взагалі не розмежовано, що має сплачуватись за земельні ділянки визначені в цьому рішенні орендна плата чи земельний податок.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату заземлю», ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Згідно положень ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік»по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2009 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені статтею 6 та частиною першою статті 7 Закону України «Про плату за землю».

Таким чином з аналізу вищевикладеного вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обовязкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної ради України, а зміна земельного податку може бути реалізована виключно у вигляді відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», до того ж із дотриманням відповідного проміжку часу до початку бюджетного року.

Викладене, на думку суду, свідчить про правомірність висновків позивача, що п. 2 рішення № 944/944 від 25.12.2008 року прийнятий Київською міською радою з перевищенням повноважень визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»та «Про столицю України місто герой Київ», якими Київській міській раді надано повноваження по визнанню особливостей (в тому числі і оплаті) землекористування та використання інших природних ресурсів. Для правовідносин по оплаті землекористування спеціальним законом є Закон України «Про плату за землю», яким чітко визначені форми і розмірі плати, а також встановлені обмеження щодо можливості їх зміни, тому застосуванню підлягають норми Закону України «Про плату за землю».

Також, судом не залишається поза увагою те, що постановою Шевченківськго районного суду м. Києва від 27.09.2010 року визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття п. 2 Рішення Київської міської ради ІІ сесії VI скликання № 944/944 від 25.12.2008 року. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 року апеляційну скаргу апелянта залишено без задоволення, а постанову Шевченківськго районного суду м. Києва від 27.09.2010 року без змін.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене та враховуючи, те що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку, повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обовязкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», п. 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 року «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає положенням ст. 2, 4, 7 Закону України «Про плату за землю», положенням ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва у даному випадку при визначені ставки земельного податку, який підлягає сплаті субєктами господарської діяльності при використані земельних ділянок, повинна керуватися ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Позивачем доведено і не спростовано відповідачем, що земельний податок, за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»сплачений позивачем у повному обсязі.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає в діях позивача порушень норм Закону України «Про плату за землю», а тому нарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій суд вважає протиправним.

Положеннями ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Судом при вирішені справи було встановлено, що п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»не відповідає нормам Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про систему оподаткування», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому прийняті на підставі цього податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав покладений на нього обовязок щодо доведення перед судом правомірності прийнятих ним рішень.

На розподілі судових витрат, відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, в разі задоволення позовних вимог, позивач не наполягав.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лайн»задоволити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0013351530/0 від 10.08.2009 року, № 00113351530/1 від 02.11.2009 року, № 00113351530/2 від 24.12.2009 року, № 0013351530/3 від 24.02.2010 року, якими визначено Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лайн»зобовязання з земельного податку в сумі 71300,40 грн. та застосовані штрафні санкції на суму 3565,02 грн..

Постанова набирає законної сили у відповідності з нормами ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко