Постанова № 20260003, 07.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2011 року 14:44 № 2а-13469/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І. В. та представників:

позивача: Ричека В.В.;

відповідача: Циганкової В.О.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Автоекспо”

доДержавної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23 вересня 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Автоекспо” (далі по тексту позивач, ТОВ“Компанія “Автоекспо”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15 вересня 2011 року №0000822320 та №0000832320.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2011року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-13469/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17 жовтня 2011 року.

Судове засідання, призначене на 17 жовтня 2011 року, не відбулось у звязку із хворобою судді. Наступне судове засідання призначено на 24 жовтня 2011 року.

24 жовтня 2011 року у звязку з необхідністю надання додаткових доказів судом оголошено перерву до 07 листопада 2011 року.

В судовому засіданні 07 листопада 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва від 15 вересня 2011 року №0000822320 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2статті 54, абзацом другим пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Компанія “Автоекспо” нарахована сума грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 591903,00 грн., в тому числі за основним платежем 591902,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м.Києва від 15 вересня 2011 року №0000832320 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, абзацом другим пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ “Компанія “Автоекспо” зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 153098,00 грн. за травень 2011 року.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 31 серпня 2011 року №313/23-205/32828409 “Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ “Компанія “Автоекспо” (код 32828409) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП “Система” (код ЄДРПОУ 32661589) за період 01.05.2011 по 31.05.2011р.” (далі по тексту Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідач зазначив наступні обставини: за результатами аналізу даних системи обробки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що ПП “Система” не декларувало податкових зобовязань по взаємовідносинах з ТОВ “Компанія “Автоекспо” за травень 2011 року; укладений між ТОВ“Компанія “Автоекспо” та ПП “Система” договір не відповідає умовам статуту та видам діяльності останнього; згідно пояснень директора ПП “Система” Плакси П.В. він є непричетним до фінансово-господарської діяльності підприємства, податкову звітність підписував за винагороду; останню податкова звітність ПП “Система” подало декларацію з податку на додану вартість за березень 2011 року; згідно декларації з податку на прибуток за 2010 рік на підприємстві відсутні основні фонди, а згідно податкового розрахунку комунального податку за 2010 рік один працюючий; підприємство відсутнє за місцезнаходженням; таким чином, операції ПП “Система” не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов результатів відповідної господарської ,економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у звязку з чим підприємство не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Наведене вище, на думку відповідача, свідчить про те, ПП “Система” не мало реальної можливості поставки товару (робіт, послуг) для ТОВ “Компанія “Автоекспо”, угоди укладались без мети настання реальних наслідків, отже договори відповідно до пунктів1,2статті 225, пунктів 1,5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними.

З урахуванням викладеного в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 року на суму 591902,00 грн. та завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту на суму 153098,00 грн.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги наступним: за результатами довідки від 19 липня 2011 року №199/23-205/32828409, складеної відповідачем порушень за вказаний період не встановлено; відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження вчинення директором ПП “Система” порушення законодавства під час укладання правочину з позивачем; відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обовязків; на момент здійснення спірних операцій ПП “Система” було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість; відповідачем не доведено факту не залучення ПП “Система” ресурсів, робіт третіх осіб з метою виконання договірних зобовязань; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ “Компанія “Автоекспо”, виходячи з наступних мотивів.

Як підтверджують матеріали справи, 14 квітня 2011 року між ТОВ “Компанія “Автоекспо”, (замовник) та ПП “Система” (виконавець) укладено договір №14-04, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець виконує комплекс робіт та погоджених договором послуг, направлених на проведення виставкових заходів першого півріччя 2011року.

Згідно з пунктом 1.2 договору виконавець має право використовувати/залучати роботи/послуги третіх осіб.

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 договору виконавець приймає на себе виконання наступних зобовязань: забезпечити згідно з календарем виставок замовника по окремим завданням замовника розробку іміджевих рішень та дизайн-концепцій, оформлення, комплектацію, монтаж-демонтаж малих архітектурних форм та дизайнерські роботи на стандартних стендах, з виконанням авторського нагляду в період забудови цих стендів; ексклюзивних стендах з виконанням авторського нагляду; демо-майданчиках та майданчиках під тест-драйв легкового транспорту; забезпечити відповідно до календаря виставок замовника по окремим завданням замовника розробку медіа-плану всієї рекламної кампанії по Автосалону “SIA-2011”; комплектації експонентів для участі в Міжнародних спеціалізованих виставках “КАРАВАНІНГ-2011”, “АВТО-ТЮНІНГ-2011” та Автосалоні “SIA-2011”, які буде проводити замовник в м. Києві.

Наприклад, згідно з додатком №1 “Завдання №1 на виконання робіт в травні 2011року” від 15 квітня 2011 року до договору від 14 квітня 2011 року виконавець повинен виконати, зокрема, розробку творчої ідеї та основного повідомлення рекламної компанії по просуванню автосалону SIA на таких носіях: ТВ ролик, друкована реклама, зовнішня реклама, реклама в пресі та на радіо.

Відповідно до додатку №1-А “Технічне завдання на розробку фірмового стилю поліграфічної продукції Міжнародного Київського Автосалону “SIA-2011” до “Завдання №1на виконання робіт в травні 2011року” виконавець виконує, зокрема, розробку оригінал-макета для рекламного буклету по автосалону 2-х видів: формат А3 фальцований два рази під євро стандарт (російська та англійська мова); розробка оригінал-макета для розміщення реклами в метро; розробка оригінал-макетів бейджів для організаторів, учасників виставок, представників ЗМІ, сервісних служб, розробка оригінал-макета прес-релізу, розробка оригінал-макетів вхідних квитків, запрошень офіційного каталогу виставок тощо.

Сторони склали та підписали проміжні акти здачі-приймання робіт згідно договору від 14 квітня 2011 року №14-04 від 24 травня 2011 року №1, №2 та №3, акти здачі-приймання робіт від 24 травня 2011 року на суму 1525000,00 грн., від 24 травня 2011 року на суму 475000,00 грн., від 30 травня 2011 року на суму 2470000,00 грн.

ПП “Система” виписало на адресу ТОВ “Компанія “Автоекспо” податкові накладні від 24 травня 2011 року №72 на загальну суму 2000000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 333333,33 грн., від 30 травня 2011 року №117 на загальну суму 2470000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 411666,67 грн.

За поставлені підрядні роботи ТОВ “Компанія “Автоекспо” розрахувалось шляхом перерахування на рахунок ПП “Система” грошових коштів на повну суму виконаних робіт, що підтверджується платіжними дорученнями від 24 травня 2011 року №142, від 30 травня 2011 року №147 та довідкою ПАТ “Міжнародний Інвестиційний Банк” від 20 жовтня 2011року №2610/11 про рух коштів на рахунку позивача.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить зясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції та установлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Система”, у звязку з придбанням робіт послуг з організації виставкових заходів за договором від 14 квітня 2011року №14-04.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП “Система” - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку робіт; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем будівельних робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як встановлено судом ТОВ “Компанія “Автоекспо” займається організацією виставкових заходів, зокрема, Автосалону “SIA-2011”.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності ПП “Система” є діяльність у сфері радіомовлення та телебачення, виробництво фільмів, виготовлення друкованих форм, рекламна діяльність, надання інших комерційних послуг, що повністю спростовує висновки Акта перевірки про невідповідність спірних господарських операцій статуту та видам діяльності ПП “Система”.

Позивач пояснив, що ПП “Система” на виконання умов договору по втіленню на Автосалоні інноваційних пропозицій та ідей по оформленню та оздобленню площ Міжнародного виставкового центру передало позивачу макети на CD-носіях готові до передачі у виробництво та радіо-роли, які спрямовані на підвищення рівня впізнання Автосалон, його образу та атрибутів завдяки авторським ідеям промо-заходів; завдяки розробці оригінал-макетів стендів та поліграфічної продукції (перепустки, дипломи, запрошення, квитки, реклама на бігбордах) у єдиному фірмовому стилі позивача було підвищено ступінь відвідуваності та представленості на Автосалоні, а каталог сформований та підготовлений ПП “Система”, дійсно став путівником по Автосалону для відвідувачів та експоненті; ПП “Система” грамотно розроблено медіа-план рекламної кампанії по проведенню Автосалону “SIA-2011” з деталізацією часу, обсягів робіт та витрат на розміщення рекламних матеріалів, який передано позивачу у електронному вигляді та на паперових носіях.

На підтвердження реальності наданих ПП “Система” послуг та виконаних робіт позивач надав в матеріали справи наступні докази: копії медіа-плану Автосалону “SIA-2011”, прес-релізів Автосалону “SIA-2011”, програми Автосалону “SIA-2011”, макетів запрошення, беджів, вхідного квитка, реклами на біг-борд, фото проектів експозицій, проекту зони відпочинку, рекламних щитів з рекламою Автосалону “SIA-2011”, копії загальних умов участі на Автосалоні “SIA-2011”, комерційної пропозиції щодо участі на Автосалоні “SIA-2011”, проектів листівок привітання, копії проектів дипломів, копії пост-релізів Автосалону “SIA-2011”, копії статей в журналах “Автоцентр” та “Точка”, та оригінал офіційного каталогу Автосалону “SIA-2011”.

Крім того, суд звертає увагу, що подія Автосалон “SIA-2011” є загальновідомим фактом, неодноразово висвітленим в засобах масової інформації, що в силу частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потрібно доказувати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції ТОВ “Компанія “Автоекспо” з ПП “Система” здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ПП “Система” не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобовязань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобовязань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП “Система” суд звертає увагу на наступне.

Обставини справи свідчать, що підставою для висновку ДПІ у Подільському районі м.Києва про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та про нікчемність правочину, укладеного між ним та ПП “Система” стали пояснення директора ПП “Система” Плакси П.В. про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутність основних фондів та робітників, відсутність за місцезнаходженням та недекларування податкових зобовязань за спірними господарськими операціями.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті69Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем та ПП “Система”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Крім того, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суд встановив, що на час здійснення спірних операцій та станом на 12 жовтня 2011 року ПП “Система” включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,а керівником значиться Плакса П.В.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На думку суду позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття “добросовісний платник податків”. Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 09вересня 2008 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 травня 2010року №К-13115/10, від 25 травня 2010 року №К-4861/07.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ “Компанія “Автоекспо” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану за травень 2011 року по взаємовідносинам з ПП “Система”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є помилковими, відтак визначення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 591902,00грн. та зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість на суму 153098,00 грн. є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15 вересня 2011 року №0000822320 та №0000832320 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Подільському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19Конституції України та частиною третьою статті 2Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Компанія “Автоекспо” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Автоекспо” задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 15 вересня 2011 року №0000822320 та №0000832320.

3.Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Автоекспо” судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко