Постанова № 20258983, 16.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2011 року № 2а-13834/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000614240 від 15.06.2011, прийняте СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 16.11.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 21.11.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.06.2011 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ«ДІЄСА»з питань дотримання вимог законодавства при взаємовідносинах з ТОВ«Регіон Логістик»СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП було складено Акт №349/42-40/36483471 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п.198.3, 198.5 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення відємного значення обєкту оподаткування з податку на додану вартість за 1 квартал 2011 року на загальну суму 63250грн.

15.06.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000614240, яким у звязку з порушенням п.п.198.3, 198.5 ст. 198 ПК України позивачу зменшено розмір відємного значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість за 1 квартал 2011 року на загальну суму 63250 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн.

Як встановлено судом, між ТОВ «Торгова компанія «Ельдорадо»(попереднє найменування ТОВ «ДІЄСА») та ТОВ«Регіон Логістик»укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування №01/10/10-РЛ від 01.10.2010 (далі Договір), на виконання якого у 1 кварталі 2011 року ТОВ«Регіон Логістик»надало ТОВ«ДІЄСА» експедиційні послуги на загальну суму 381119,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 63520,15грн.), що підтверджується належним чином оформленими заявами на перевезення, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт та податковими накладними. З банківських виписок, копії яких залучені до матеріалів справи, видно, що останній зазначені послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши в їх ціні податок на додану вартість.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про завищення позивачем відємного значення обєкту оподаткування з податку на додану вартість за 1 квартал 2011 року на загальну суму 63250грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору у звязку з тим, що ТОВ«Регіон Логістик»не має основних фондів та не знаходиться за юридичною адресою, додаток К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємств за 2010 рік не подавало, що, за висновком відповідача, свідчить про відсутність у ТОВ«Регіон Логістик»матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобовязання за Договором між ТОВ «ДІЄСА» та ТОВ«Регіон Логістик»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими заявами на перевезення, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт та податковими накладними та банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.

Судом не приймається посилання відповідача на відсутність у ТОВ«Регіон Логістик»основних засобів та на відсутність його за місцемзнаходження, неподання додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємств за 2010 рік, оскільки порушення контрагентом законодавства про порядок здійснення господарської діяльності, правил ведення бухгалтерського та податкового обліку не може вважатись достатньою підставою для висновку про наявність у позивача мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «ДІЄСА»та ТОВ«Регіон Логістик»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «ДІЄСА»та ТОВ«Регіон Логістик»умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, на момент складання відповідних податкових накладних ТОВ«Регіон Логістик»було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з рахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, сума податку на додану вартість у розмірі 63250грн., віднесена ТОВ «ДІЄСА»до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ТОВ«Регіон Логістик»підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ«Регіон Логістик»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок СДПІ у місті Києві по роботі з ВПП про порушення ТОВ «ДІЄСА»п.п.198.3, 198.5 ст. 198 ПК України, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000614240 від 15.06.2011 безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000614240 від 15.06.2011, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м.Києві по роботі з великими платниками податків.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»(04050, м. Київ, вул.Глибочицька, 44) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко