Постанова № 20258979, 23.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2011 року № 2а-13825/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу у порядку письмового провадження

за позовомВідкритого акціонерного товариства «ПІРЕУС БАНК МКБ»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0001114320/0 від 11.09.2009, прийняте СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

23.11.2011 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження. Представники сторін проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували, тому з урахуванням ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.09.2009 за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ВАТ«ПІРЕУС БАНК МКБ»СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було складено Акт №368/43-20/20034231, яким встановлено порушення п.2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», п.4 ст.21 Закону України «Про оренду землі» та п. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого встановлено заниження податкового зобовязання з земельного податку за період з 01.04.2009 по 31.07.2009 на суму 56340,96грн.

11.09.2009 на підставі вказаного Акту перевірки та відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків були винесено податкове повідомлення-рішення №0001114320/0, яким у звязку з порушенням п.2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», п.4 ст.21 Закону України «Про оренду землі»та п. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», позивачу визначено суму податкового зобовязання з земельного податку у розмірі 81694,39грн., в тому числі штрафні санкції 25353,43грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»передбачено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, обєктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, незареєстровані), які використовуються субєктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до п.п. 34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад, з огляду на наступне.

З аналізу п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»видно, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України «Про систему оподаткування», який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України «Про плату за землю», преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу п.8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»видно, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обовязкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю». Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обовязкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», суд приходить до висновку, що п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлювались підвищені ставки земельного податку, не відповідав ч.ч.1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст.14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягав сплаті субєктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не було оформлено (не було переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Крім цього, постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 27.09.2010 у справі №2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011 у справі №К/9991/23210/11, визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття п. 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”.

Судом також враховується, що відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Зважаючи на викладене, у СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП були відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», та, відповідно, для винесення податкового повідомлення-рішення №0001114320/0 від 11.09.2009.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним податкового повідомлення-рішення №0001114320/0 від 11.09.2009.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.10.2010 справі №К-20619/07.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст. 7, 11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування податкового повідомлення-рішення №0001114320/0 від 11.09.2009, прийнятого СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Відкритого акціонерного товариства «ПІРЕУС БАНК МКБ»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0001114320/0 від 11.09.2009, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «ПІРЕУС БАНК МКБ»(04070, м. Київ, Контрактова площа, 4) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко