Постанова № 20257805, 18.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 жовтня 2011 року 11:24 № 2а-8206/11/2670

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецінженірінг»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення

Суддя Смолій І.В.

Секретар с/з Колесник І.Ю.

представники :

від позивача : ОСОБА_2 п/к (дов.від 20.04.11р. № б/н)

від відповідача : ОСОБА_3 п/к (дов.від 08.07.11р. № 3094/9/10-009)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.10.2011р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 08.06.11р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 23.06.11р.

В судових засіданнях 23.06.11р., 11.08.11р., 30.08.11р., 13.09.11р. та 29.09.11р. оголошувались перерви для витребування та приєднання до матеріалів доказів необхідних для повного та всебічного зясування обставин справи.

Розгляд справи 04.10.11р. відкладався до 18.10.11р. у звязку із неявкою в судове засідання представника позивача, який належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

В судове засідання 18.10.11р. зявились сторони.

Представник позивача поданий позов підтримав у повному обсязі, змін та доповнень не подав. В обґрунтування позовних вимог зіслався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов та в акті перевірки.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецінженірінг»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту за серпень 2010року по взаємовідносинах з ТОВ «Альянс+». За результатами перевірки складено акт від 18.05.11р. за № 235/1-23-60-34288689 (надалі акт перевірки).

Актом перевірки встановлено допущення позивачем порушень вимог - вимог пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в період що перевірявся на суму 71016,00грн.

У звязку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва 31.05.11р. винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000822360 яким позивачу донараховано зобовязання з податку на додану вартість в сумі 71016,00грн. та накладено штрафні санкції в розмірі 17754,00грн.

Як вбачається з акту перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи, податковим органом встановлено, що на формування податкового кредиту у перевіряємому періоді вплинули взаємовідносини позивача з ТОВ «Альянс+»на підставі договорів будівельного підряду від 29.07.10р. за №29/07-10П та від 27.07.10р. за № 27/07-10П.

Саме висновки щодо нікчемності даних правочинів послужили підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Альянс+»було укладено договори будівельного підряду від 29.07.10р. за №29/07-10П та від 27.07.10р. за № 27/07-10П (копії договорі наявні в матеріалах справи).

В результаті виконання умов вказаних договорів було складено акти виконаних робіт №1 за серпень 2010року на загальну суму 158297,84грн. в тому числі ПДВ в сумі 26382,97грн. та № 2 за той же період на загальну суму 267798,16грн. в тому числі ПДВ в сумі 44633,03грн. Крім того виписано податкові накладні від 30.08.10р. № 300810 на загальну суму 158297,84грн. в тому числі ПДВ в сумі 26382,97грн. та від 29.098.10р. № 290810 на загальну суму 267798,16грн. в тому числі ПДВ в сумі 44633,03грн. Вказані акти виконаних робіт та податкові накладні в повній мірі досаджені під час розгляду справи по суті, є тами що оформлені відповідно вимог чинного на час правовідносин законодавства та є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

В акті перевірки податковим органом було зроблено висновки щодо відсутності реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу, оскільки у ТОВ «Альянс+»відсутнє майно, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засобів транспортування та іншого майна, крім того акт перевірки містить міркування з приводу неможливості встановлення місця знаходження ТОВ «Альянс+», а також взаємовідносин ТОВ «Альянс+»з ТОВ «Ельфа Дисплей»яке в свою чергу також відсутнє за місцем знаходження, не подає податкової звітності, а керівництво вказаного підприємства перебуває у розшуку, що в сукупності призвело до висновків про фіктивність ТОВ «Альянс+»та ТОВ «Ельфа Дісплей»та нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Альянс +»договорів .

Судом встановлено, що до таких висновків податковий орган прийшов на підставі Акту перевірки ТОВ «Альянс +»від 24.01.11р. за №71/232/32197066 проведеної ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська та даних баз співставлення.

В судових засіданнях судом досліджено акт перевірки ТОВ «Альянс +»від 24.01.11р. за №71/232/32197066 проведеної ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (копія наявна в матеріалах справи), такий дійсно місти відомості щодо взаємодії ТОВ «Альянс+»з ТОВ «Ельфа Дісплей», а також міркування податкового органу з приводу нікчемності укладених між цими контрагентами правочинів. Разом з цим вказаний акт перевірки господарської діяльності ТОВ «Альянс+»містить відомості щодо юридичної адреси цього підприємства а також адресу його фактичного знаходження, також із вказаного акту перевірки вбачається, що товариством подається податкова звітність, при цьому така була взята до уваги податковим органом під час проведення перевірки.

Крім того з акту проведеної перевірки ТОВ «Альянс +»за серпень 2010року, вбачається, відповідно до дослідженого податковим органом Додатку №5 до податкової декларації за серпень 2010 р. ТОВ «Альянс +»по взаємодії з ТОВ «Спецінженірінг»поставлено у зобовязання з ПДВ 71 016,00грн. Таким чином розбіжність між сумою, що включена позивачем до податкового кредиту та сумою віднесеною контрагентом позивача до податкового зобовязання відсутня.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що акт перевірки на який посилається ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не містить жодних висновків щодо фіктивності ТОВ «Альянс+», чи відсутності у такого майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів транспортування та іншого майна, а також відсутності такого за місцем знаходження.

Крім того суд не може погодитись із доводами податкового органу з приводу фіктивності ТОВ «Альянс +»на підставі лише його взаємовідносин із ТОВ «Ельфа Дисплей», оскільки й висновки щодо фіктивності останнього є сумнівними.

Так зокрема в підтвердження фіктивності ТОВ «Ельфа Дисплей»податковий орган посилається висновки актів перевірки ТОВ «Альянс +»від 24.01.11р. за №71/232/32197066 проведеної ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська та акту перевірки ТОВ «Ельфа Дисплей»проведеної Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва за № 9984/7/15-310 від 05.10.10р. в яких містяться відомості щодо реєстрації ТОВ «Ельфа Дисплей»за місцем масової реєстрації, відсутності такого підприємства за місцем знаходження, а також не подання ним податкової звітності.

Натомість в матеріалах справи наявні Копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців з яких вбачається, що як ТОВ Альянс+»так і ТОВ «Ельфа Дисплей»на час розгляду даної справи належним чином зареєстровані, а усі відомості, в тому числі і місце знаходження у Єдиному реєстрі підтверджені (а.с. 57-82).

Суд оцінюючи доводи відповідача про фіктивність укладеного позивачем з ТОВ «Альянс+» договорів приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на приписах ст.234 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з цією статтею фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідачем не доведено безтоварності правочину позивач з ТОВ «Альянс+»та не надано відповідних судових рішень, якими укладені позивачем з ТОВ «Альянс+»договір визнано недійсними.

З огляду на положення ст.228 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час укладення позивачем договору з ТОВ «Альянс+»), відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Беручи до уваги вищевикладене, суд не приймає посилання представника відповідача на Акт перевірки, оскільки в ньому викладено зміст актів перевірок підприємств які жодним чином не стосуються ні позивача ні договору укладеного позивачем з ТОВ «Альянс+», крім того не надано жодного підтвердження наявності обвинувального вироку винесеного відносно директора ТОВ «Альянс+»щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, доводи на які посилаєть податковий орган підлягають доведенню в судовому засіданні по відповідній кримінальній справі з дотриманням вимог ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України і, до набрання законної сили вироком, не мають юридичної сили.

Більш того відповідачем як в акті перевірки так і в письмових запереченнях на позов не наведено жодних доказів про порушення кримінальної стосовно посадових осіб ТОВ «Альянс+», чи навіть його контрагента ТОВ «Ельфа Дисплей».

При цьому, суд звертає увагу, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладений позивачем з ТОВ «Альянс+»правочини є господарськими договорами, то при визнанні їх недійсними наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобовязання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до субєкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до субєкта/субєктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинені позивачем правочини з ТОВ «Альянс+»має ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину.

З огляду на вище викладене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 8 цього Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч.7 ст.8 зазначеного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Таким чином, субєкт господарювання зобовязаний обліковувати всі здійснені ним господарські операції відповідно первинних документів.

Згідно з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про суперечність первинних документів податкових накладних, отриманих позивачем від ТОВ «Альянс+»нормативно-правовим актам.

Натомість судом в повній мірі досліджено наявні в матеріалах справи копії первинних документів, а саме : договори будівельного підряду від 29.07.10р. за №29/07-10П та від 27.07.10р. за № 27/07-10П укладені між позивачем та ТОВ «Альянс+», акти виконаних робіт №1 за серпень 2010року на загальну суму 158297,84грн. в тому числі ПДВ в сумі 26382,97грн. та № 2 за той же період на загальну суму 267798,16грн. в тому числі ПДВ в сумі 44633,03грн. Крім того виписано податкові накладні від 30.08.10р. № 300810 на загальну суму 158297,84грн. в тому числі ПДВ в сумі 26382,97грн. та від 29.098.10р. № 290810 на загальну суму 267798,16грн. в тому числі ПДВ в сумі 44633,03грн., вказані документи є первинними, та в повній мірі відповідають поставленим до них нормативно-правовими актами вимогам.

З огляду на це, у позивача не було жодних правових підстав порушувати порядок ведення бухгалтерського обліку та не приймати до виконання податкові накладні від ТОВ «Альянс+».

Згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України «Про податок а додану вартість».

З огляду на це, відсутні підстави для донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 71016,00грн. та застосування відповідних штрафних фінансових санкцій в розмірі 17754,00грн.

Враховуючи наведені обставини суд приходить до переконання щодо підставності позовних вимог у звязку з чим податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0000822360 від 31.05.2011р. підлягає скасуванню.

Відповідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000822360 від 31.05.2011р.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Смолій І.В.