Постанова № 20257137, 28.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 вересня 2011 року 14:50 № 2а-2983/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Дінакор"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва

проскасування повідомлення - рішення № 0001912302/2 Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.02.2004 № 0001912302/3. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач неправомірно донарахував позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств внаслідок неповного та необєктивного зясування всіх обставин господарської діяльності позивача.

29.04.2004 позивач змінив предмет позову та просив визнати недійсним повідомлення-рішення № 0001912302/3 від 27.02.2004.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на факти порушень, виявлених під час документальної перевірки позивача, що викладені в акті перевірки, та просив суд у позові відмовити.

Постановою Господарського суду міста Києва від 21.05.2007 у справі № 28/182 позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 27.02.2004 №0001912301/3 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 347030 грн. основного платежу та 346411,68 грн. фінансових санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2008 постанову Господарського суду міста Києва від 21.05.2007 у справі № 28/182 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2011 вказані вище судові рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України звертається увага на необхідність встановлення судом яку суму податкового зобовязання за оспорюваним актом індивідуальної дії було визначено контролюючим органом неправомірно, ідентифікувати законно донараховану суму податкового зобовязання.

Розглянувши надані сторонами документи та заслухавши пояснення їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

27.06.2003 відповідачем проведена планова документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.1999 по 01.02.2003.

Результати перевірки оформлені Актом № 86/23-0211/23735595 від 27.06.2003.

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що позивач порушив вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме:

1. формування валових витрат позивачем придбавалися основні фонди ІІ та ІІІ груп, вартість яких відносилась до складу валових витрат підприємства, а саме:

«- у ІІІ кварталі 2000 р. телефон, вартістю 527,50 грн., без ПДВ;

- у ІІІ кварталі 2000 р. блок безперебійного живлення, вартістю 467,08 грн., без ПДВ;

- у ІІІ кварталі 2000 р. насоси у кількості 2 штук загальною вартістю 1 616,67 грн., без ПДВ;

- у IV кварталі 2000 р. телефон, вартістю 720 грн.;

- у IV кварталі 2000 р. насос у кількості 2 штук загальною вартістю 2600 грн.;

- у IV кварталі 2000 р.- меблі загальною вартістю 7044 грн.

- у IV кварталі 2000 р. стільці загальною вартістю 2500 грн.

- у І кварталі 2001 р. компресорна установка, загальною вартістю 17500 грн.

- у І кварталі 2001 р. склерометр загальною вартістю 1416,70 грн.

- у І кварталі 2001 р. шліф машина углів загальною вартістю 832,50 грн.

- у І кварталі 2001 р. меблі загальною вартістю 879,16 грн.

- у ІІ кварталі 2001 р. бензокосилка вартістю 1069,70 грн.

- у ІІ кварталі 2001 р. газонокосилка вартістю 205,70 грн.

- у ІІІ кварталі 2001 р. кондиціонер вартістю 1977 грн.

- у IV кварталі 2001 р. каток опорний вартістю 766,70 грн.

- у IV кварталі 2001 р. молоток відбійний у кількості 2 штук вартістю 1000 грн.

- у IV кварталі 2001 р. автомобіль МАЗ вартістю 7778,70 грн.

- у IV кварталі 2001 р. причеп МАЗ вартістю 7221,30 грн.

- у І кварталі 2002 р. бетономішалка вартістю 3000 грн.

- у ІІ кварталі 2002 р. телефон, вартістю 1035,83 грн.

- у ІІ кварталі 2002 р. компютер вартістю 4667 грн.

- у ІІ кварталі 2002 р. компютер, вартістю 5554,50 грн.

- у ІІ кварталі 2002 р. автомобіль ЗІЛ, вартістю 9166,67 грн.

- у ІІ кварталі 2002 р. шлагбаум автоматичний, вартістю 5945,33 грн.

- у ІІІ кварталі 2002 р. блок безперебійного живлення вартістю 550,33 грн.

- у ІІІ кварталі 2002 р. блок безперебійного живлення вартістю 878,75 грн.

- у ІV кварталі 2002 р. насос, вартістю 625,00 грн.

- у січні 2003 р. бензопилу, вартістю 1823,40 грн.».

Як зазначено в Акті перевірки, зазначене вище призвело до завищення позивачем валових витрат за ІІІ квартал 2000 р. на 2,6 тис. грн.; за IV квартал 2000 р. на 12,9 тис. грн.; за І квартал 2001 р. на суму 20,6 грн., за ІІ квартал 2001 р. на суму 1,3 тис. грн.; за ІІІ квартал 2001 р. на суму 2,0 тис. грн.; за IV квартал 2001 р. на 16,8 тис. грн.; за І квартал 2002 р. на суму 3,0 тис. грн., за ІІ квартал 2002 р. на суму 26,4 тис. грн., за ІІІ квартал 2002 р. на суму 1,4 тис. грн.; за IV квартал 2002 р. на суму 0,6 тис. грн.; за січень 2003 р. на суму 1,8 тис. грн.

Також під час перевірки було встановлено, що позивач в порушення вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносив до складу валових витрат витрати підприємства на придбання товарно-матеріальних цінностей, не повязаних з господарською діяльністю, а саме:

- Бензин А-95 та бензин А-80 вартістю 16776,20 грн., яку включено до складу валових витрат за ІІ квартал 2000 р.; І, II, III, IV квартали 2001 р.; І, II квартали 2002 р.;

- Медичні препарати та послуги вартістю 13308.33 грн., яку включено до валових втрат у ІII. IV кварталах 2000 р.; у II кварталі 2001 р.; IV кварталі 2002 р.

- Посуд 227.33 III квартал 2000 р.;

- Квіти 2078.60 _ квартал 2001 р.; II квартал 2002 р.

- Грунт рослинний 195.00 II квартал 2001 р.

- Наркологічний огляд 187,74 II квартал 2001 р.; І квартал 2002 р.

- піч мікрохвильова 1031.92 _ IV квартали 2001 р.

- Добрива 50.00 II квартал 2002 р.

- Благоустрій території 88834.00 II квартал 2002 р.

- Горщики пластмасові 177.50 IV квартал 2002 р.

Це призвело до завищення валових витрат: за III квартал 2000 р. на суму 5,9 тис. грн. за IV квартал 2000 р. на суму 3.2 тис. грн., за І квартал 2001 р. на суму 3.2 тис. грн., за IІ квартал 2001 р. на суму 8,8 тис. грн., за III квартал 2001 р. на суму 2.9 тис. грн., за IV квартал 2001 р. на суму 2.8 тис. грн., за 1 квартал 2002 р. на суму 1,3 тис. грн., за II квартал 2002 р. на суму 91,4 тис. грн., за IV квартал 2002 р. на суму 3,4 тис. грн.

Позивач неправомірно включив до складу валових витрат у ІІІ кварталі 2000 року витрати по виготовленню рекламної продукції, а саме візитних карток на суму 0,2 тис. грн.

Під час перевірки було встановлено, що позивач оплачував послуги пейджингового звязку. Жодних документів, що підтверджують придбання чи оренду пейджерів підприємством до перевірки не надано, на балансі підприємства пейджери не стояли та підприємством не оприбутковувалися. Документальне при підтвердження придбання підприємством пейджерів відсутнє, витрати на сплату послуг пейджингового звязку не можуть бути повязані з виробничою діяльність підприємства та використовуватись ним у власній господарській діяльності.

Зазначене призвело до завищення валових витрат за ІІ квартал 2001 року на суму 0,8 тис. грн.

Також в акті перевірки зазначено, що у позивача відсутні документи, які підтверджують вартість, що була віднесена до валових витрат у розмірі: за ІІІ квартал 2000 р. на суму 31,6 тис. грн., за IV квартал 2000 р. на суму 37,3 тис. грн., за І квартал 2001 р., за ІІІ квартал 2001 р. на суму 236,3 тис. грн., за ІІ квартал 2002 року на суму 128,7 тис. грн.

В Акті перевірки (стор.20-22) зазначено, що позивач скористався пільгою щодо сплати податку на прибуток в частині інвестування будівництва житла військовослужбовців та відповідно зменшив податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 150 тис. грн. у І IV кварталах 2001 року.

На підставі викладених вище порушень 02.07.2003 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001912302/0, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 781400 грн.

Відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 08.09.2003 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001912302/1 від15.09.2003, яким позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 356700 грн., штрафних санкцій 356100 грн., а всього 712800 грн. (зобовязання зменшені).

За результатами розгляду скарги позивача Державною податковою адміністрацією України на зазначене вище повідомлення-рішення відповідач прийняв повідомлення-рішення № 0001912302/3 від 27.02.2004.

На виконання вимог Вищого адміністративного суду України, викладених в Ухвалі від 27.01.2011, суд витребував у відповідача поепізодний розрахунок донарахованого позивачу податкового зобовязання та штрафних санкцій.

Представник відповідача на вказану вище вимогу суду зазначив про неможливість надання розрахунку донарахувань та штрафних санкцій з огляду на те, що документи, які були використані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не збереглися.

Відсутність обґрунтованої позиції, доказів на її підтвердження з урахуванням зміненої позиції податкового органу не дає змоги перевірити законність висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення.

Одночасно, під час нового розгляду даної справи суд зясував, що відповідач, здійснюючи у 2003 році планову документальну перевірку позивача за період з 01.04.1999 по 01.02.2003 порушив вимоги Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Так, Відповідно до ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів»суми недоїмки за податками, податковим кредитом та іншими платежами до державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, інших місцевих бюджетів, до державних цільових фондів і позабюджетних фондів з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та наслідків фінансово-господарської діяльності стягуються у безспірному порядку за розпорядженням державних податкових органів за весь час ухилення, крім випадків, передбачених цим Декретом та іншим чинним законодавством.

Відповідно до п.21.1 та п.21.2 ст.21 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»суми виявленого прихованого (заниженого) прибутку та штрафи справляються за весь час ухилення від сплати податку. Після закінчення встановлених строків сплати податку до бюджетів невнесені суми вважаються недоїмкою та стягуються до бюджетів з нарахуванням пені на рівні 120 процентів облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Зазначений Декрет втратив чинність 21.12.2000 з прийняттям Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як свідчать матеріали справи, відповідач у 1999 році не скористався порядком стягнення недоїмки, що виникла у платника податків.

Разом з тим, зазначене не може бути приводом для порушення відповідачем вимог чинного на час проведення перевірки законодавства та відповідно донарахування суми недоїмки та штрафних санкцій за період, що перевищує 1095 днів.

З огляду на це, суд вважає, що відповідач неправомірно нарахував позивачу податкове зобовязання з 01.04.1999 по 01.02.2000, оскільки відповідно до п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків вважається вільним від податкового зобов'язання, яке не було визначено у встановлений законом строк.

Щодо правомірності нарахування відповідачем податкового зобовязання за період з 01.02.2000 по 01.02.2003, то як суд зазначав вище, правомірність його нарахування відповідачем не доведена, відповідного розрахунку суду не надано.

За вимогами ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване позивачем рішення прийняте відповідачем з порушенням вимог щодо своєчасності, обґрунтованості, добросовісності та щодо запобігання несправедливій дискримінації.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязок щодо доказування.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства "Дінакор" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0001912302/3 від 27.02.2004 р.

Судові витрати в сумі 81 грн. присудити на користь Приватного підприємства "Дінакор" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Арсірій Р.О.