Постанова № 20223426, 02.12.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2011 року Справа № 1170/2а-4852/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря Сириці І.О.,

за участю представників: позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0002641710 від 02.11.2011р..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Оскільки, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку операції щодо постачання ПП „Гімалая” позивачу товарів (робіт, послуг), факт придбання яких підтверджується відповідними податковими накладними. Тому, на думку позивача, у Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції були відсутні правові підстави для донарахування позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних санкцій.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, виклавши свою позицію в письмових запереченнях проти позову. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, на думку податкового органу, позивачем в порушення вимог п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, сформовано податковий кредит на підставі неіснуючих операцій, оскільки правочини між позивачем та ПП „Гімалая” здійснені без мети настання правових наслідків, та дані правочини на думку податкової є нікчемними. В результаті чого, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 завищено податковий кредит з ПДВ за квітень 2011 року на суму 148607,33 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, допитавши свідка, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 10.08.1999р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (а.с.7) та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ, є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво №100295246 про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.9).

Відповідно до акту Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №180/1710/2639013392 від 23.09.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Гімалая” за період з 01.04.2010р. по 30.04.2011р., перевіркою встановлено, порушення позивачем ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, що полягало у завищенні податкового кредиту з ПДВ за квітень 2011 року на суму 148607,33 грн. (а.с.10-17)

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0002641710 від 02.11.2011р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 148608,33 грн., у тому числі, за основним платежем 148607,33 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 грн.. (а.с.18).

Судом встановлено, що позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Гімалая”. Зокрема, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Покупець) укладено з ПП „Гімалая” (Постачальник) договори поставки товарів (робіт, послуг) від 01.04.2011р., 02.04.2011р., 13.04.2011р., 18.04.2011р., 19.04.2011р., 21.04.2011р., 28.04.2011р., 29.04.2011р., згідно яких Постачальник зобовязується передати (поставити) у власність Покупця товар (роботи, послуги) на підставі видаткових накладних та/або актів виконаних робіт, які є додатками до даних договорів, а Покупець зобовязується прийняти даний товар та оплачувати його на умовах, визначених даними договорами (а.с.54-80).

Факти придбання позивачем у ПП „Гімалая” в квітні 2011 року вищезазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме податковими накладними №89 від 01.04.2011р., №90 від 02.04.2011р., №91 від 18.04.2011р., №92 від 19.04.2011р., №93 від 20.04.2011р., №94 від 21.04.2011р., №95 від 28.04.2011р., №96 від 28.04.2011р., №97 від 29.04.2011р. (а.с.31-40), що відображені в реєстрі виданих та отриманих позивачем податкових накладних (а.с.24-30), а також актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №ОУ-0014 від 01.04.2011р., №ОУ-0015 від 02.04.2011р., №ОУ-0023 від 02.04.2011р., №ОУ-46 від 20.04.2011р., №ОУ-000010 від 28.04.2011р. (а.с.84, 87, 88, 95, 99, )

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за квітень 2011 року, що встановлено податковим органом при перевірці фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та відображено в акті перевірки №180/1710/2639013392 від 23.09.2011р..

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП „Гімалая” вартість товару (робіт, послуг), про що свідчать копії платіжних доручень (а.с.106, 108, 110, 112, 114, 115, 117), виписки по рахунку позивача (а.с.105, 107, 109, 111, 113, 116) та копії квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с.118-139).

Крім того, представниками позивача надано в судове засідання довідку Кіровоградського ВРЕР ДАІ від 19.11.2011р. №10/218 про реєстрацію за позивачем транспортних засобів (а.с.143), на яких встановлювались, придбані у ПП „Гімалая” товарно-матеріальні цінності та на яких проведений ремонт. А також надано договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2011р., відповідно до якого, Орендодавець передає Орендарю (позивачу) у строкове платне користування задля здійснення Орендарем його підприємницької діяльності комплекс нежитлових приміщень та споруд. (а.с51-52)

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у позивача були всі необхідні потужності щодо використання отриманих товарів, робіт, послуг.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 - директор ПП „Гімалая”, підтвердив, що між його підприємством та позивачем були господарські взаємовідносини, підтвердив дійсність укладення ПП „Гімалая” з позивачем договорів поставки товарів (робіт, послуг) від 01.04.2011р., 02.04.2011р., 13.04.2011р., 18.04.2011р., 19.04.2011р., 21.04.2011р., 28.04.2011р., 29.04.2011р., а також те, що сторонами виконано всі умови даних договорів в повному обсязі. До того ж, свідок, оглянувши надані судом копії первинних документів, зазначив суду, що на договорах, податкових накладних, виписаних ПП „Гімалая” міститься його підпис.

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом Закон №996-XIV) первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій щодо придбання позивачем у ПП „Гімалая” товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) згідно договорів поставки, є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення в квітні 2011 року даних господарських операцій.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП „Гімалая” вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону повязаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), повязаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ПП „Гімалая” є нікчемними.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, дана юридична особа були зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.140-142) .

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

До того ж, у відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №180/1710/2639013392 від 23.09.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у звязку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені ним у квітні 2011 року правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори поставки, сторонами яких є позивач та ПП „Гімалая” були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що ПП „Гімалая” було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Відповідно п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності обєкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобовязання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється обєкт оподаткування.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит“, пошуково-довідкової системи (ПДС), АРМ „ТАХ”, АРМ „Облік платників”, АРМ „Бест звіт”, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р. .

Крім того, акт перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ґрунтується на підставі висновків акта №66/23-1/37384055 від 12.07.2011р. „Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП „Гімалая” з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ „Євросвіт”, яким встановлено нікчемність правочинів з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та містить висновок про те, що податковий кредит позивача за квітень 2011р. сформовано на підставі неіснуючих операцій, при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались.

З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів субєкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким субєктом господарювання, та для висновку про настання у звязку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

До того ж, суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП „Гімалая” товарів (робіт, послуг), згідно вищезазначених договорів поставки підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 148607,33 грн. до податкового кредиту та про протиправність збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану у розмірі 148608,33 грн., у тому числі, за основним платежем 148607,33 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 01 грн..

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття Кіровоградською обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 30 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції №0002641710 від 02 листопада 2011 року.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 30 (тридцять) грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 07.12.2011р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина