Постанова № 20198429, 30.11.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2011 р. 15:24 Справа №2а-14042/09/10/0170 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М.,

при секретарі судового засідання - Левченко Д.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник по довіреності від 26.01.2010 року №93/12;

від відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим - ОСОБА_2, представник по довіреності №7/10-0 від 10.03.2011 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим,Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Кримавтотранс” (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АРК, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідачі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000024102/0 від 25.11.2009 року про донарахування податку на додану вартість 11159775,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 11159775,00грн., а взагалі – 22319550,00грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки позивача відповідач дійшов висновку про заниження ВАТ «АК «Кримавтотранс» податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 11159775,00грн. Позивач посилається на те, що в акті перевірки вказано про те, що розрахунок суми податкового зобов’язання з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, потрібно було б проводити зі всієї суми виручки, отриманої позивачем через РРО, а не з 10% отриманої через РРО суми. Позивач вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими, зазначає, що він укладав договори з іншими юридичними та фізичними особами щодо організації продажу квитків відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт»; при цьому позивачем не надаються послуги по перевезенню пасажирів та відповідної ліцензії ВАТ «АК «Кримавтотранс» не має. Позивач стверджує, що база оподаткування отриманих ним грошових коштів визначається в загальному порядку: при продажу послуг нараховує податкові зобов’язання та виписує податкову накладну продавець; автомобільний перевізник покупає у автостанції послуги, визначені ст.36 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III, автостанція виписує податкову накладну перевізнику за надані послуги; виходячи з вартості цих послуг, яку визначив перевізник у тарифі, товариство і перевізник платять ПДВ (якщо це платник) самостійно кожен зі своєї частки виручки. Також позивач наполягає на тому, що до даних правовідносин не можна застосовувати вимоги п.4.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, відповідно до якого у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера. Позивач зазначає, що ним не продаються товари, а лише надаються перевізникам та пасажирам послуги, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт».

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2009 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалами суду від 04.06.2010 року по справі було призначено судово-економічну (бухгалтерську) експертизу, провадження якої доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз», та зупинено провадження по справі.

До суду 04.11.2011 року надійшло повідомлення ТОВ «Центр судових експертиз» про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у зв’язку з ненаданням позивачем витребуваних експертом документів у повному обсязі, а також у зв’язку з тим, що позивачем запропоновано експерту проводити дослідження касових документів загальним обсягом 1297982шт. за місцем їх знаходження, в зв’язку з чим термін судової експертизи збільшиться до 8 років, що не відповідає вимогам діючого законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АРК від 07.11.2011 року провадження по справі було поновлено, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив адміністративний позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях, що надані у судовому засіданні 20.10.2011 року. В наданих запереченнях відповідач зазначає, що за результатами проведеної перевірки було встановлено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим нараховано податок на додану вартість в розмірі 11159775,00грн. та застосовані штрафні санкції в тій же сумі. Відповідач вважає, що позивачем безпідставно до складу бази оподаткування ПДВ не були включені суми, отримані у вигляді виторгу від реалізації проїзних квитків у касах підприємства; вартість квитків, що реалізовував позивач, також містить у собі ПДВ. Відповідач зазначає, що відповідно до укладених позивачем з перевізниками договорів позивач здійснював реалізацію проїзних квитків у касах підприємства; при цьому укладеними договорами передбачено, що винагородою позивача є 10% від суми виторгу, отриманої за надані послуги, договором також визначено самостійну відповідальність його сторін по сплаті податків та зборів. Відповідач вважає, що позивачем з автоперевізниками фактично укладені договори доручення, відповідно до яких позивач від імені перевізників укладає договори з пасажирами; надаючи послуги по реалізації квитків, позивач надавав послуги з врахуванням податку на додану вартість, що підтверджується копіями квитків. Відповідач наполягає на тому, що базою обкладання ПДВ автостанцій по операціям з продажу квитків є вартість пасажирського квитка; при цьому розрахунок суми, що підлягає сплаті в бюджет автостанцією, здійснюється виходячи з різниці між загальною сумою ПДВ, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків, і сумою податку, перерахованого перевізнику, за дорученням якого продаються квитки (за умови, що таким перевізником є особа, що зареєстрована як платник ПДВ) при наявності оформленої податкової накладної; якщо перевізниками виступають особи, що не зареєстровані як платники ПДВ, то в бюджет позивачем повинна вноситися сума податку, рівна різниці між загальною сумою ПДВ, отриманою від пасажирів у складі квитків, і сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання в господарській діяльності (при наявності податкової накладної). Відповідач також зазначає, що нормами діючого законодавства не передбачене виключення з об’єкта оподаткування транзитних коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» (код ЄДРПОУ 03120667, юридична адреса: 95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, б.20А) зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 30 жовтня 1996 року як юридична особа, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (свідоцтво про державну реєстрацію - а.с.45, довідка про включення до ЄДРПОУ - а.с.46, статут позивача - а.с.48-64). Позивач взятий на облік в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим 28.12.1994 року за №56, що підтверджено довідкою від 03.08.2005 року №1596/28-1 (а.с.47). Матеріалами справи, зокрема, текстом акту перевірки, підтверджено, що позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість, що представниками сторін не оспорювалось та не заперечувалось.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Сімферополі АРК (правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим) з 14.10.2009 року по 05.11.2009 року проведено планову виїзну перевірку ВАТ «АК «Кримавтотранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного і іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2009 року, за результатами якої складено акт перевірки №10993/23-7/03120667 від 12.11.2009 року (т.1, а.с.113-250, т.2, а.с.1-24).

Згідно з висновком вказаного акту перевірки (т.1, а.с.215) відповідач вважає, що позивачем було порушено, зокрема, вимоги п.1.3 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податкове зобов’язання по податку на додану вартість всього в сумі 11159775,00грн., в тому числі: за жовтень 2008 року в сумі 313519,00грн., за листопад 2008 року в сумі 1117618,00грн., за грудень 2008 року в сумі 1298522,00грн., за січень 2009 року в сумі 1125949,00грн. за лютий 2009 року в сумі 985581,00грн., за березень 2009 року в сумі 1195034,00грн. за квітень 2009 року в сумі 1365011,00грн., за травень 2009 року в сумі 1586345,00грн., за червень 2009 року в сумі 2172196,00грн.

Акт перевірки №10993/23-7/03120667 від 12.11.2009 року вручено позивачу, що представником позивача не оспорюються та не заперечується, підтверджено підписами уповноважених осіб на останньому аркуші акту перевірки.

Зазначений акт перевірки став підставою для прийняття, зокрема, податкового повідомлення-рішення №0000024102/0 від 25.11.2009 року (т.1, а.с.13), яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 11159775,00грн. за порушення вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР та застосовані штрафні санкції в сумі 11159775,00грн. на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, а взагалі - 22319550,00грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем, що підтверджено представником позивача під час розгляду справи, а також підтверджено копією поштового повідомлення (т.2, а.с.29).

Суд зазначає, що позивач в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях під час розгляду справи в суді не оспорює підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У зв’язку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення ВАТ «АК «Кримавтотранс» вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що пов’язані з проведенням перевірки, неправомірними. Крім того, в матеріалах справи також наявні план-графік документальних перевірок на жовтень 2009 року, направлення на проведення перевірки з доказами отримання позивачем, наказ (т.2, а.с.25-28); матеріали справи також не містять доказів протиправності дій працівників податкового органу під час проведення перевірки.

Також суд вважає необхідним зазначити, що в матеріалах справи відсутні відомості про оскарження позивачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку та про їх скасування під час розгляду таких скарг позивача; відповідно до письмових пояснень .

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Як свідчить текст акту перевірки №10993/23-7/03120667 від 12.11.2009 року ВАТ «АК «Кримавтотранс» в перевіреному періоді здійснювало операції з продажу квитків у касах автостанцій на пригородні міжміські перевезення по Криму, міжміські перевезення по Україні та міжнародні перевезення пасажирів. Виторг від продажу квитків по автостанціям Криму відображений у звітності «Про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій» щомісячно (т.2, а.с.34-80). Договори укладені з кожним окремим перевізником, перевезення пасажирів здійснюється через автозупинучну мережу, що належить ВАТ «АК «Кримавтотранс», на основі попередньо погоджених розкладів руху автобусів і тарифів.

Відповідач під час проведення перевірки зазначив в акті, що ВАТ «АК «Кримавтотранс» і перевізник відповідно до касової відомості (ф-20-Асс) розподіляють отриманий виторг у такому вигляді: 10% суми виторгу, отриманої за надання послуг по перевезенню пасажирів по погодженому тарифу - залишається в розпорядженні ВАТ «АК «Кримавтотранс», а 90 % передається в розпорядження Перевізника.

Відповідач, з посиланням на вимоги пп.3.1.1.п.3.1 ст.3 і пп.5.1.13 п.5.1 ст.5, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», зазначає в акті перевірки, що операції по наданню послуг по перевезенню пасажирів на митній території підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку по ставці 20%; базою оподаткування ПДВ на автостанціях по операціям з продажу квитків є вартість пасажирського квитка. Згідно з п.1.3 ст.1 вказаного Закону автобусна станція, утримуючі з пасажира ПДВ у складі вартості квитка, зобов'язана внести його до бюджету. При цьому розрахунок суми, що підлягає сплаті до бюджету автостанцією, здійснюється виходячи з різниці між загальною сумою ПДВ, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків та сумою податку, перерахованого перевізнику, за дорученням якого продаються квитки (за умови, що таким перевізником є особа, зареєстрована платником ПДВ) і сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання їх для надання послуг з продажу квитків.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що на порушення вказаних вимог Закону України «Про податок на додану вартість» у рядку 1 «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20%, крім імпорту товарів», у Деклараціях з податку на додану вартість позивача на підставі таких документів: договори, видаткові накладні, акти виконаних робіт, довіреності, видані податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних за перевірений період, зворотно-сальдові відомості за кожний податковий період по pax. 361, 372, 377, 643, 313.8, декларації з податку на додану вартість за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2009 р. встановлено заниження податкових зобов'язань всього у сумі 11159775,00грн., в тому числі: за жовтень 2008 року в сумі 313519,00грн., за листопад 2008 року в сумі 1117618,00грн., за грудень 2008 року в сумі 1298522,00грн., за січень 2009 року в сумі 1125949,00грн., за лютий 2009 року в сумі 985581,00грн., за березень 2009 року в сумі 1195034,00грн., за квітень 2009 року в сумі 1365011,00грн., за травень 2009 року в сумі 1586345,00грн., за червень 2009 року в сумі 2172196,00грн.

Зведені дані декларацій ПДВ, дані звітності РРО та відхилення в частині сплати ПДВ до бюджету, що на думку відповідача мають місце, відображені ДПІ у м. Сімферополі АРК в таблиці на сторінках 29-30 акту перевірки (т.1, а.с.42-43).

Суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не повідомлено суду про наявність будь-яких інших підстав для нарахування податку на додану вартість в сумі 11159775,00грн., в акті перевірки такі підстави не зазначені та представниками сторін під час розгляду справи в суді не повідомлені. Суд також вважає необхідним зазначити, що позивачем не оспорюються дані таблиці на стор.29-30 акту перевірки в частині зазначення даних звітності реєстраторів розрахункових операцій, даних податкових декларацій позивача з ПДВ за перевірений період, однак позивач не погоджується з донарахуванням податку на додану вартість в зазначеній вище сумі та вважає висновки акту перевірки відповідача в зазначеній частині такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Судом встановлено, що на час проведення перевірки позивача, прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету були встановлені Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2007 року №168/97-ВР (надалі – в редакції станом на дату виникнення спірних відносин – Закон про ПДВ).

Відповідно до п.1.4 ст.1 зазначеного Закону поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Суд зазначає, що відповідно до вимог 1.6. Закону про ПДВ податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону про ПДВ об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до вимог п.4.1 ст.4 Закону про ПДВ база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Порядок обчислення та сплати податку був визначений ст.7 вказаного Закону.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом під час розгляду справи встановлено та підтверджено актом перевірки, що позивачем на протязі перевіреного періоду з юридичними особами та фізичними особами-підприємцями укладались Договори про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг (зокрема, і договір від 01.10.2008 року №350-03Д-09, укладений позивачем з ТОВ «Тавртранс» (т.1, а.с.79-80)). Позивач в поясненнях від 01.03.2010 року (т.1, а.с.89-90) стверджує, що такі договори є типовими та укладались позивачем з усіма перевізниками; доказів зворотного відповідачем під час розгляду справи не надано та в акті перевірки не зазначено. Як свідчить текст наданого договору такий договір регулює взаємовідносини його сторін, що здійснюють в єдиному технологічному процесі перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування через автостанційну мережу; метою договору є повне задоволення попиту населення у перевезеннях відповідної якості та рівня культури його обслуговування з досягненням найбільшої рентабельності перевезень пасажирів та багажу на маршрутах, що проходять через автостанційну мережу. Також позивач на виконання такого договору зобов’язаний виконувати диспетчерське керування транспортним процесом, реалізувати квитки на проїзд пасажирів та перевезення багажу автобусами; забезпечує стягування страхових платежів по обов’язковому страхуванню пасажирів, що купують квитки в касах автостанцій та централізовані розрахунки зі страховою компанією, яка делегує право на договірних умовах позивачу, як агенту, збирати страхові платежі. Договором встановлено, що позивачем суми виторгу, отримані за надані послуг з організації перевезення пасажирів та багажу, відповідно до касової відомості розподіляються таким чином: 10% коштів залишається у позивача як плата за надані ним послуги, 90% коштів, в тому числі податок на додану вартість, є власністю іншої сторони договору та тимчасово зберігаються на поточному рахунку позивача до їх перерахування або одержання готівкою іншою стороною договору; виторг, отриманий від реалізації багажних квитків розподіляється у співвідношенні 50% позивачу, 50% інші стороні договору та теж зберігається у позивача до одержання їх іншою стороною договору безготівковій, готівковій формі (розділ 4 договору).

На думку податкового органу (на чому наполягав представник відповідача під час розгляду справи), керуючись зазначеними вище положеннями Закону про ПДВ, який діяв на час проведення позивачем господарської діяльності у 2008-2009 роках, позивач мав при формуванні суми податкового зобов’язання по ПДВ розраховувати 100% суми коштів, отриманих від продажу квитків, в той час, як ним здійснено розрахунок податкового зобов’язання по ПДВ від суми, що дорівнювала 10% виручки від продажу квитків у касах автостанцій на пригородні міжміських по Криму, міжміські перевозки по Україні та міжнародні перевозки пасажирів, як винагороду згідно укладених договорів з організації перевезення пасажирів і багажу.

Під час розгляду справи представники сторін зазначили, що при формуванні податкового зобов’язання по ПДВ платник податків враховував тільки 10% від виторгу за квитки (послуги), які залишались в його розпорядженні в якості оплати за послуги, надані на виконання укладених з перевізниками договорів про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг. При цьому в акті перевірки відповідачем не зазначено ані загальну суму, отриману позивачем саме за реалізацію квитків, ані суму, що була залишена позивачем у якості винагороди, ані суму, перераховану іншім сторонам договорів. Акт перевірки також не містить і відомостей про наявність у позивача заборгованості перед юридичними та фізичними особами, яким проводилось перерахування; не зазначено – чи були всі грошові кошти, що належать до перерахування контрагентам позивача відповідно до укладених угод, перераховані зазначеним юридичним та фізичним особам-підприємцям на час закінчення перевіреного періоду.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205 – в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Згідно до ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що відсутність в акті перевірки вказаної інформації (щодо перерахування грошових коштів контрагентам позивача у повному обсязі) не дає суду можливість перевірити також і твердження відповідача, що «базою обкладання ПДВ автостанцій по операціям з продажу квитків є вартість пасажирського квитка; при цьому розрахунок суми, що підлягає сплаті в бюджет автостанцією, здійснюється виходячи з різниці між загальною сумою ПДВ, отриманою від пасажирів у складі вартості квитків, і сумою податку, перерахованого перевізнику, за дорученням якого продаються квитки (за умови, що таким перевізником є особа, що зареєстрована як платник ПДВ) при наявності оформленої податкової накладної; якщо перевізниками виступають особи, що не зареєстровані як платники ПДВ, то в бюджет позивачем повинна вноситися сума податку, рівна різниці між загальною сумою ПДВ, отриманою від пасажирів у складі квитків, і сумою податку з товарів (послуг), придбаних автостанцією з метою використання в господарській діяльності (при наявності податкової накладної)». Суд зазначає, що для визначення у такому випадку бази оподаткування необхідно зазначення в акті перевірки відповідних сум щодо кожного з контрагентів по угодам з позивачем, однак такі дані в акті перевірки відсутні. Більш того, в акті перевірки ДПІ в м. Сімферополі АРК вказано, що інформація по перевізникам, щодо їх стану платників податку на додану перевірки не надана, у наданому переліку перевізників відсутні дані стосовно індивідуальних податкових номерів, коди ЄДРПОУ, тому не було можливим перевірити реєстрацію перевізників платниками ПДВ. Однак, як свідчить текст акту перевірки, під час проведення перевірки ДПІ у м. Сімферополі АРК також були досліджені і договори позивача, в яких містяться відомості і про код ЄДРПОУ його контрагентів, і про їх юридичну адресу, назву та інші відомості, що надають можливість їх ідентифікувати. Разом з тим, в акті перевірки відсутні відомості про виконання контрагентами позивача вимог чинного законодавства щодо визначення сум податкових зобов’язаннях по ПДВ від коштів, перехованих ВАТ «АК «Кримавтотранс» на їх адресу в період часу, що перевірявся, сплату ними цього податку; акти перевірок вказаних СПД відповідачем під час розгляду справи не надано, про їх наявність суду не повідомлено.

У зв’язку з викладеним суд в порядку ст.ст.70-72 КАС України розглядає дану справу у межах наданих сторонами доказів.

Суд зазначає, що відповідно до вимог пп.3.2.3 п.3.2 ст.3 Закону про ПДВ не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів; надання послуг із загальнообов'язкового соціального та пенсійного страхування, недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів.

На вимогу суду позивач надав квитки на рейси, які виконувались перевізниками на виконання укладених договорів про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг, при вивчені яких було встановлено, що під час продажу квитків на рейси перевізників, які не були зареєстровані платниками ПДВ, позивач не включав до вартості квитку ПДВ з тарифу на перевезення.

Судом до матеріалів справи залучені копії деяких квитків (т.2, а.с.112-125). Позивач наполягає на тому, що при вивчені вказаних квитків можна встановити те, що ПДВ з тарифу на перевезення було включено тільки у вартість квитків на маршрути, які виконувались перевізниками, що були зареєстровані платниками ПДВ.

Так, до матеріалів справи залучені копії квитків (т.2, а.с.112-117, 121-125): на рейс 2065, який виконувався 26.10.2008 р. за маршрутом Новий свєт – Сімферополь 2 від Судак до Сімферополь неплатником ПДВ, у квітку тариф орг. склав 1,92грн., тариф пер. не 20,70грн., страховка 0,29грн., станційний 1,92,грн., транзитний збір 0,75грн. – таким чином ПДВ було стягнуто з суми тарифів та зборів, що стосуються надання послуг позивачем в розмірі 0,92грн. (0,1,92+1,92+0,75=4,59 * 20% = 0,92). Однак ПДВ не стягнуто ані зі страхової виплати в розмірі 0,29грн., ані з тарифу перевізника, що не є платником ПДВ, - 20,70грн. (т.2, а.с.122). За таким саме принцом здійснювався розрахунок вартості перевезення від Сімферополь 1 до Керч 30.05.2009 року, рейс 1939 (т.2, а.с.112) суму ПДВ 1,55грн. обчислено з тарифу орг. 3,87грн., станційного збору 3,87грн. (3,87+3,87=7,74*20%=1,55), при тарифі перевезення 41,79грн. та страховому зборі – 0,58грн.

В той же час судом до матеріалів справи залучені копії квитків на перевезення, які здійснювались перевізниками, що були зареєстровані як платники ПДВ, з аналізу яких вбачається, що сума податку була розрахована в тому числі від вартості тарифу на перевезення (т.2, а.с.118-120). Так, у квитку на рейс 4446 Сімферополь 2 – Джанкой від Красногвардійське до Джанкой 03.03.2009 р. (т.2, а.с.118) тариф орг. зазначений 0,47грн., тариф пер.пл. 4,21 грн., страховка, 0,07грн., стан. збір 0,47 грн., транзитний збір 0,75грн., ПДВ 1,18 грн. – таким чином ПДВ було стягнуто з суми всіх зборів та тарифів окрім страховки в розмірі 0,07грн. (0,47+4,21+0,47+0,75=5,90 * 20% = 1,18). Аналогічним чином у квітку на рейс Східна – Зоркіно від Східна до Нижньогірський (т.2, а.с.119) тариф орг. зазначений 1,60грн., тариф пер.пл. 14,42грн., страховка, 0,24грн., стан. збір 1,60 грн., ПДВ 2,52 грн. – таким чином ПДВ було стягнуто з суми всіх зборів та тарифів окрім страховки в розмірі 0,24грн. (1,60+14,42+1,60=17,62 * 20% = 3,52).

Інші первинні документи позивача, квітки на проїзд за відповідними маршрутами, в яких були б викладені інші дані, ніж в наданих позивачем документах, відповідачем суду під час розгляду справи не надані та в акті перевірки не зазначені, про їх наявність не повідомлено і представником відповідача під час розгляду справи в суді. Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що позивачем під час формування квитка та здійснення розрахунків зазначено – чи є перевізник платником ПДВ чи ні: у квитках наявні зазначення «тариф пер. непл.» і «тариф пер. не» і, як свідчать розрахунки, сума ПДВ з тарифу перевізника та страховки не стягується (т.2, а.с.112-117, 121-125), та «тариф пер.пл» і з розрахунків суми ПДВ видно, що ПДВ стягнуто зі всієї суми тарифів і зборів окрім страховки (т.2, а.с.118-120).

Дослідивши надані первинні документи, суд прийшов до висновку, що позивач, виконуючи умови укладених з перевізниками договорів, під час реалізації квитків на рейси, які виконували контрагенти - неплатники ПДВ, визначав суми податку з наданих ним послуг (тариф організаційний, станційний збір, транзитний збір), не включаючи до них тариф перевізника. В цьому випадку, отримуючи 10% від виторгу за квітки, та перераховуючи від цих сум ПДВ, він виконував вимоги Закону України “Про податку на додану вартість”, який діяв на той час.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи, зокрема, і в акті перевірки, відсутні відомості про суму страхових зборів, що були включені позивачем до складу вартості квитків, а також про їх наступне перерахування страхувальнику, адже з зазначених сум відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону про ПДВ податок на додану вартість не утримується та не сплачується; доказів зворотного відповідачем під час розгляду справи не надано.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів не перерахування перевізниками - платниками ПДВ сум податку на додану вартість з виторгу, перерахованого позивачем, визнання податковим органом факту повного перерахування позивачем сум ПДВ від обсягів коштів, які залишались у нього в якості оплати за наданні послуги, безпідставність розрахунку ПДВ з суми страхових платежів, суд вважає, що висновки акту перевірки №10993/23-7/03120667 від 12.11.2009 р. щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 11159775,00грн. зроблені при неповному вивчені фактичних обставин справи, в наслідок чого їх не можна визнати обґрунтованими, добросовісними, неупередженими та розсудливими.

З матеріалів справи, зокрема, з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, вбачається, що відповідачем нараховані штрафні санкції на підставі пп.17.1.3 та пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ.

Згідно пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. Підпунктом 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 встановлено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи наведене, суд вважає, що підстави для нарахування відповідачем податкового зобов’язання по податку на додану вартість і застосування штрафних санкцій відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що існують підстави для задоволення позову, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000024102/0 від 25.11.2009 р.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 03 гривні 40 копійок.

Під час судового засідання, яке відбулось 30 листопада 2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 05 грудня 2011 року.

Керуючись ст.ст.160-163 ,167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим №0000024102/0 від 25.11.2009 року, прийняте стосовно Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» (код ЄДРПОУ 03120667, юридична адреса: 95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, б.20А).

3. Повернути з Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 34740405, рахунок №31115095700002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22090200 в Головному управлінні Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) на користь Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Кримавтотранс» (код ЄДРПОУ 03120667, юридична адреса: 95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, б.20А) надміру перерахований судовий збір у сумі 3 (три) гривні 40 копійок, сплачений за платіжним дорученням №7802 від 30.11.2009 року.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                         Кудряшова А.М.