Рішення № 20152965, 14.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2011 р. Справа № 12/211-11

Господарський суд Київської області

у складі:

головуючого суддіДьоміної С.Ю.

секретар:Кулакова С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомдочірнього підприємства «Самтранс»товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвітло плюс»

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 01 05.2011 року);

від відповідача: ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, виданий 21.05.1999 року),

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2011 року до господарського суду Київської області надійшли матеріали позовної заяви дочірнього підприємства «Самтранс»товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвітло плюс»(далі позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач), про стягнення заборгованості в сумі 22925,00 грн., які були передані за підсудністю господарським судом міста Києва.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування № КАП-01/09/10 від 09.09.2010 року (далі договір), згідно з якими позивач зобовязувався здійснювати перевезення вантажів, наданих відповідачем, а відповідач зобовязувався надані позивачем послуги оплачувати в порядку та на умовах, визначених договором.

Позивач надав відповідачу послуги з перевезення, проте відповідач, надані позивачем послуги, не оплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 10000,00 грн. боргу.

Крім цього, просив накласти арешт на розрахунковий рахунок відповідача, про що подав заяву. В задоволенні заяви судом було відмовлено, у звязку з відсутністю достатнього документального обґрунтування того, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Провадження у справі порушено ухвалою суду від 18.10.2011 року та призначено до розгляду 15.11.2011 року.

15 листопада 2011 року на адресу суду відповідач направив клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено на 29.11.2011 року.

29 листопада 2011 року відповідач у судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи, яке підлягало задоволенню судом.

Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено на 14.12.2011 року.

14 грудня 2011 року на адресу суду надійшла заява від позивача про збільшення розміру позовних вимог. У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, проти задоволення позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку:

09 вересня 2010 року між дочірнім підприємством «Самтранс»товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвітло плюс»(далі позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі відповідач) був укладений договір на транспортно-експедиційне обслуговування № КАП-01/09/10 (далі договір), згідно з умовами якого позивач зобовязувався зобовязувався здійснювати перевезення вантажів, наданих відповідачем, а відповідач зобовязувався надані позивачем послуги оплачувати в порядку та на умовах, визначених договором.

Пунктом 1 договору передбачено, що конкретні умови перевезень вантажів, наданих відповідачем, зазначаються у заявках-замовленнях на перевезення. Кількість та різновид вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, строки виконання, вартість послуг зазначаються в заявках-замовленнях на перевезення, які є невідємними частинами даного договору і надаються відповідачем позивачу перед кожним перевезенням або групою перевезень. Заявка-замовлення на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками позивача і відповідача. Сторони визнають юридичну силу заявки-замовлення на перевезення, переданої шляхом факсимільного звязку.

09 вересня 2010 року позивач отримав від відповідача заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом № КАП-15/09/10 (далі заявка).

Із заявки вбачається, що позивач зобовязувався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Чернігів (Україна) Санкт-Петербург (Росія), а відповідач зобовязувався оплатити надані позивачем послуги в сумі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, повязані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 908 Цивільного кодексу України закріплено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 377 Господарського кодексу України, зовнішньоекономічною діяльністю субєктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності субєктами господарювання визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 4 ст. 306 Господарського кодексу України, допоміжним видом діяльності, повязаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажів.

До будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі договір перевезення) за винагороду, якщо в договорі місце приймання вантажу до перевезення та місце його видачі знаходяться на території різних країн, з яких хоча б одна є учасником Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, до таких договорів застосовуються положення Конвенції (далі Конвенція).

Норми Конвенції чітко встановлюють коло осіб, які беруть участь у міжнародному перевезенні товарів автомобільним транспортом, тобто являються учасниками перевезення, і правовідносини між якими регулюються на підставі положень Конвенції. Так, учасниками Конвенції є: відправник (вантажовідправник), одержувач (вантажоодержувач) та транспортер (тобто перевізник).

Відповідно до ст. 4 Конвенції, договір перевезення встановлюється накладною.

Так, підтвердженням дорожнього перевезення вантажів у відповідності до норм та правил Конвенції є укладення відповідної угоди на спеціальному бланку міжнародній товарно-транспортній накладній CMR, заповнення якого сторонами договору перевезення є доказом узятих ними на себе зобовязань щодо виконання умов перевезення вантажів та підтверджує прийняття перевізником товару для доставки його до місця знаходження отримувача даного вантажу.

Позивач свої зобовязання згідно з умовами договору виконав у повному обсязі, що підтверджується копією CMR-накладної з відповідними відмітками, а також іншими матеріалами справи.

Претензій щодо здійснення перевезення вантажу з боку відповідача на адресу позивача не надходили.

Згідно з п. 2.1.5 договору, відповідач зобовязаний оплатити позивачу вартість транспортних послуг, яка зазначається у заявках-замовленнях на перевезення вантажів.

Відповідно до п. 4.2 договору, оплата здійснюється на підставі факсової копії рахунку позивача, виставленого згідно з умовами даного договору.

Після здійснення перевезення, позивач направив на адресу відповідача рахунок-фактуру № СФ-0000854 від 27.09.2010 року для здійснення оплати наданих послуг.

Проте відповідач, надані позивачем послуги, не оплатив. У звязку з цим, позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №1 від 15.10.2010 року з вимогою здійснити оплату, яку відповідач отримав 22.10.2010 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, долученою до матеріалів справи, проте борг не оплатив.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (зокрема з договору), в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, відповідач отримав вимогу-претензію 22.10.2010 року, проте документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, суду не надав.

Таким чином, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 10000,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 534,96 грн., пеню в сумі 1 673,15 грн. та три проценти річних у розмірі 323,83 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 30.10.2010 року до 29.11.2011 року в 2010 році: у листопаді 100,3% (УК №230 від 08.12.2010р.), грудні 100,8% (УК №3 від 11.01.2011р.); у 2011 році: у січні 101,0% (УК №23 від 08.02.2011р.), лютому 100,9% (УК №43 від 10.03.2011р.), березні 101,4% (УК №64 від 08.04.2011р.), квітні 101,3% (УК №83 від 11.05.2011р.), травні 100,8% (УК №103 від 08.06.2011р.), червні 100,4% (УК №122 від 08.07.2011р.), липні 98,7% (УК №144 від 09.08.2011р.), серпні 99,6% (УК №164 від 08.09.2011р.), вересні 100,1% (УК №187 від 11.10.2011р.), жовтні 100,0% (УК №208 від 09.11.2011р.), листопаді 100,1% (УК №229 від 08.12.2011р.), враховуючи, що розмір заборгованості становив 10000,00 грн., складає 721,36 грн.

Враховуючи те, що позивачем сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначена в розмірі 534,96 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Прострочення платежу з 30.10.2010 року до 29.11.2011 року становить 395 днів, тому три проценти річних від суми 10000,00 грн. складають 324,66 грн. (за розрахунком суду).

Так як позивачем три проценти річних визначені в сумі 323,83 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Крім стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та трьох процентів річних, позивач просив суд стягнути з відповідача 1673,15 грн. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з 30.10.2010 року до 30.04.2011 року, суму боргу в розмірі 10000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 7,75% (Постанова НБУ від 09.08.2010 р. №377), складає 772,88 грн., що підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї господарські витрати незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. ч. 1, 3, 4, 6 ст. 306, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 173, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 232, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 908, ч. 2 ст. 530, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, ч. 2 ст. 49, ст. ст. 82-85, ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов дочірнього підприємства «Самтранс»товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвітло плюс»до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 12531,94 грн. задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_2) на користь дочірнього підприємства «Самтранс»товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвітло плюс»(21012, м. Вінниця, пров. Щорса, 14-б, код 30453640) 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) боргу; 772,88 грн. (сімсот сімдесят дві грн. 88 коп.) пені; суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 534,96 грн. (пятсот тридцять чотири грн. 96 коп.); три проценти річних у сумі 323,83 грн. (триста двадцять три грн. 83 коп.); 125,32 грн. (сто двадцять пять грн. 32 коп.) витрат на сплату державного мита; 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя С. Дьоміна

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 19.12.2011 року