Рішення № 20115883, 08.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" грудня 2011 р.Справа № 16-6/74-08-2160 Господарський суд Одеської області У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Холіної Ю.О.

За участю представників сторін:

Прокурор: не зявився;

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю № 52 від 22.11.2011р.;

Від відповідачів:

-акціонерного товариства закритого типу „Інзернопродукт”: не зявився;

-Дальницької сільської ради: не зявився;

-комунального підприємства „Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації": не зявився;

-фізичної особи підприємця ОСОБА_3: ОСОБА_4 за довіреністю від 30.10.2010р.;

Від третіх осіб:

-Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області: не зявився;

-відкритого акціонерного товариства „Вигодянське хлібоприймальне підприємство”:

-гр. ОСОБА_5: не зявився;

-відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк”: не зявився;

-державного підприємства лісогосподарського обєднання „Київліс” Білоцерківський держлісгосп”: не зявився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, до акціонерного товариства закритого типу „Інзернопродукт”, Дальницької сільської ради, комунального підприємства „Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації”, фізичної особи підприємця ОСОБА_3, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів відкритого акціонерного товариства „Вигодянське хлібоприймальне підприємство”, гр. ОСОБА_5, відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк”, державного підприємства лісогосподарського обєднання „Київліс” Білоцерківський держлісгосп”, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобовязання скасувати державну реєстрацію права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 30.05.2008р. господарським судом Одеської області було порушено провадження у справі № 6 / 74 08 2160 за позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області (далі по тексту, у відповідності до положень ст. 56 Закону України „Про прокуратуру” від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ з подальшими змінами та доповненнями, прокурор) в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Овідіопольської районної державної адміністрації в Одеській області, до акціонерного товариства закритого типу „Інзернопродукт” (далі по тексту АТЗТ „Інзернопродукт”), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача комунального підприємства „Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації” (далі по тексту КП „Овідіопольське РБТІ”) про визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА № 202697 від 27.04.2004р., виданого Дальницькою сільською радою, яким посвідчувалось право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на 25/100 частин майна бази відпочинку „Автомобіліст”, яка розташована в с. Грибівка Дальницької сільської ради Овідіопольського району. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права державної власності шляхом видачі оспорюваного свідоцтва, оскільки майно, право власності на яке посвідчувалось свідоцтвом серії САА № 202697 від 27.04.2004р., не увійшло до статутного капіталу державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206” під час приватизації останнього.

Відповідач АТЗТ „Інзернопродукт” повністю заперечувало проти позовних вимог прокурора, наголошуючи на придбанні частин будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст” за інвестиційним договором № 1 від 07.06.2002р. у відкритого акціонерного товариства „Вигодянське ХПП” за інвестиційним договором № 1 від 07.06.2002р., укладеним в процедурі санації останнього. Крім того, названий відповідач наголошував, що будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст”, право власності на які посвідчувалось оспорюваним свідоцтвом, взагалі були побудовані значно пізніше часу проведення процедури приватизації державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206”.

12.06.2008р. заявлені позовні вимоги були доповнені, в результаті чого прокурор просить суд визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САА № 202697 від 27.04.2004р., виданого Дальницькою сільською радою, яким посвідчувалось право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на 25/100 частин майна бази відпочинку „Автомобіліст”, яка розташована в с. Грибівка Дальницької сільської ради Овідіопольського району, та зобовязати КП „Овідіопольське РБТІ” скасувати державну реєстрацію права власності АТЗТ „Інзернопродукт” на назване майно. Крім того, прокурор просив суд поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області позовні вимоги прокурора були підтримані у повному обсязі.

Ухвалою від 12.06.2008р. в порядку ст. 24 ГПК України до участі у справі в якості іншого відповідача було залучено Дальницьку сільську раду.

Згідно з ухвалою суду від 07.07.2008р. було виключено з кола третіх осіб по даній справі КП „Овідіопольське РБТІ” та залучено його в якості іншого відповідача по справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача відкрите акціонерне товариство „Вигодянське хлібоприймальне підприємство” (далі по тексту ВАТ „Вигодянське ХПП”). Крім того, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_5, про що постановлено ухвалу від 21.07.2008р.

В процесі подальшого розгляду справи до участі в її розгляді відповідно до ухвали від 08.08.2008р. було залучено відкрите акціонерне товариство „Білоцерківський автобусний парк” (далі по тексту ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”) та державне підприємство лісогосподарського обєднання „Київліс” Білоцерківський держлісгосп (далі по тексту Білоцерківський держлісгосп ДП „Київліс”) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Рішенням суду від 03.03.2011р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2011р., у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області було відмовлено. Судові рішення були мотивовані недоведеністю факту належності частин будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст”, право власності на які посвідчувалось оспорюваним свідоцтвом, до державної власності, а, отже, і відсутністю підстав для задоволення такого роду позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2011р. рішення господарського суду Одеської області від 03.03.2011р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2011р. зі справи № 6 / 74 08 2160 було скасовано, з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області. Скасовуючи названі судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив, що попередніми судовими інстанціями належним чином не досліджено, чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави в особі позивача положенням чинного законодавства.

Ухвалою від 22.08.2011р. дану справу було прийнято до провадження суддею Желєзною С.П., з присвоєнням справі № 16 6 / 74 08 2160. Крім того, до участі у справі було залучено фізичну особу підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту ОСОБА_3), з наступною зміною її процесуального статусу на іншого відповідача по справі відповідно до ухвали від 04.11.2011р.

В процесі нового розгляду справи прокурор та позивач підтримали позовні вимоги, не змінюючи їх правових обґрунтувань.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_3 проти позовних вимог прокурора заперечувала, наголошуючи на тому, що на теперішній час будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст”, право власності на які посвідчувалось оспорюваним свідоцтвом, належать саме їй на підставі відповідних цивільно-правових угод, не визнаних недійсними в установленому порядку. Також даний відповідач наголошував на тому, що прокурором та регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області взагалі не доведено суду належність спірного майна до державної власності, а обраний спосіб захисту порушених прав не відповідає вимогам чинного законодавства.

Решта учасників судового процесу в судові засідання по даній справі під час її нового розгляду не зявлялись, будь-яких пояснень по суті спору не надали, незважаючи на належне повідомлення їх про час та місце розгляду даної справи, підтвердженням чого є відповідні конверти з поштовими відправленнями, повернутими на адресу суду з відмітками „адресат вибув”, а також повідомлення про вручення поштових відправлень під розписку.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

У березні 1989р. між Білоцерківським автотранспортним підприємством 13206 (АТП 13206) та колгоспом ім. ХХІ зїзду КПРС Овідіопольського району Одеської області (колгосп) було укладено договір про соціалістичну співдружність, у відповідності до умов якого АТП 13206 просить розглянути питання про прийняття його в якості пайовика бази відпочинку колгоспу „Чайка” та виділити земельну ділянку для улаштування зони відпочинку для сімей та працівників АТП 13206, а колгосп зобовязується прийняти АТП 13206 в якості пайовика власної бази відпочинку „Чайка 2” та виділити земельну ділянку для улаштування бази відпочинку. Листом від 23.03.1989р. голова колгоспу повідомив Овідіопольський райвиконком Одеської області про відсутність з боку колгоспу ім. ХХІ зїзду КПРС заперечень щодо виділення земельної ділянки на березі Чорного моря під будівництво бази відпочинку Білоцерківському автотранспортному підприємству 13206.

Як стверджує прокурор та позивач, Білоцерківським автотранспортним підприємством 13206 протягом 1989 1990р. власними силами було здійснено будівництво бази відпочинку „Автомобіліст”, будівлі та споруди якої розташовані у с. Грибівка Овідіопольського району Одеської області. На зведені будівлі відділом районного архітектора виконкому Овідіопольської райради народних депутатів було видано відповідний технічний паспорт, з якого вбачаються наступний план забудови та відповідна експлікація будівель та споруд: 1 складські приміщення площею 23,0 кв.м.; 2 спальний корпус площею 294 кв.м.; 3 літній павільйон площею 88 кв.м.; 4 складські приміщення площею 23 кв.м.; 5 побутове приміщення площею 23 кв.м.; 6 будиночок адміністративний площею 23 кв.м.; 8, 9, 10 бесідка площею 18 кв.м.; 11 душова площею 19 кв.м.; 12 вбиральня площею 19 кв.м.; складське приміщення площею 14 кв.м. Названі будівлі та споруди були розташовані на земельній ділянці площею 0,50 га, виділеної згідно з договором, укладених із колгоспом. При цьому, 08.01.1992р. між Білоцерківським АТП 13206 та Дальницькою сільською радою народних депутатів було укладено договір про право тимчасового користування землею, виходячи з умов якого Білоцерківське АТП 13206 прийняло у тимчасове користування земельну ділянку площею 6800 кв.м. із земель Дальницької сільської ради народних депутатів.

Згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 29.09.1995р. № 5/86-ВП „Про внесення змін акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Білоцерківського автотранспортного підприємства 13206” було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Білоцерківського автотранспортного підприємства 13206 станом на 01.01.1995р. Загальна вартість майнового комплексу складає 37789223 тис. крб., в тому числі вартість майна, що підлягає приватизації становить 33404800 тис. крб., вартість майна, щодо якого встановлено пільги становить 4384423 тис. крб.

Як вбачається з копії відомості розрахунків вартості об`єктів соціально-побутового призначення за станом на 01.01.1995р. по Білоцерківському АТП 13206 на момент приватизації обліковувались - база відпочинку „Автомобіліст” (інв.№0037) залишковою вартістю 4258491тис.крб. та чотири вагони-будинки (інв.№№ 0038, 0039, 0040 і 0041) із встановленими на них залишковими вартостями. Всього станом на 01.01.1995р. вартість п`яти вищеназваних об`єктів соціально-побутового призначення становила 4384423тис.крб.

На підставі наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 10.11.1995р. № 7/62-ВП „Про перетворення державного підприємства Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206 у відкрите акціонерне товариство” вирішено перетворити державне підприємство Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206 у відкрите акціонерне товариство „Білоцерківський автобусний парк” (далі по тексту ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, затвердити статут останнього.

В подальшому неодноразово проводилась інвентаризація майна ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, яке не увійшло до статутного капіталу останнього. Так, з копії Інвентаризаційного опису державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, вбачається, що станом на 1 лютого 1999 року було інвентаризовано майно з визначенням його найменування, зокрема 2-поверхова деревяна будівля бази відпочинку „Автомобіліст” та чотири вагони-будинки. Також до матеріалів справи додано два протоколи засідання інвентаризаційної комісії станом на 01.01.2005р. із зазначенням різних найменувань обєктів під порядковим номером 5 „Двоповерхова будівля” та „База відпочинку „Автомобіліст”. За твердженнями прокурора та позивача, викладені обставини підтверджують перебування названого майна у державній власності як майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ „Білоцерківський автобусний парк” в процесі його приватизації.

Однак згідно з розпорядженнями Овідіопольської районної державної адміністрації № 104 від 26.02.2004р. „Про визнання права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст” (с. Грибівка, Дальницька сільська рада) було визнано право спільної часткової власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст” в с. Грибівка, на території Дальницької сільської ради зокрема за АТЗТ „Інзернопродукт” на 25/100 від загальної частини майна бази відпочинку „Автомобіліст”, згідно додатку 4, а саме на будівлю під літ. „Г-2” літній будинок загальною площею 174,40 кв.м., рік побудови 1988, 13 кімнат. На підставі названого розпорядження Дальницькою сільською радою було видано свідоцтво про право власності серії САА № 202697, яким було посвідчено право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на названі частини будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст”.

В подальшому, 18.10.2007р. прокурором Овідіопольського району Одеської області було внесено протест голові Овідіопольської районної державної адміністрації на розпорядження № 104 від 26.02.2004р. „Про визнання права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст”, обґрунтований невідповідністю виданого даним місцевим органом державної влади акту положеннями законодавства. За результатами розгляду цього протесту, Овідіопольською районною державною адміністрацією було видано розпорядження № 1356 від 29.10.2007р. „Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 26.02.2004р. № 104 „Про визнання права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст” (с. Грибівка, Дальницька сільська рада), яким розпорядження голови райдержадміністрації від 26.02.2004р. № 104 „Про визнання права власності на будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст” (с. Грибівка, Дальницька сільська рада) було скасовано.

За переконанням прокурора та регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, видачею свідоцтва про право власності САА № 202697, яким посвідчено право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на названі частини будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст”, було порушено право власності держави на назване майно, оскільки останнє має належати державі як таке, що не увійшло до статутного фонду ВАТ „Білоцерківський автобусний парк” під час його приватизації. Викладені обставини зумовили звернення прокурора до суду із даним позовом в особі територіального відділення Фонду державного майна України як органу, уповноваженого на здійснення повноважень власника державного майна у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону України „Про управління обєктами державної власності” від 21.09.2006р. № 185-V (з подальшими змінами та доповненнями) об'єктами управління державної власності є зокрема державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій, а одним із субєктів управління обєктами державної власності є Фонд державного майна України.

В силу приписів ст.ст. 1, 3 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХІІ, Фонд державного майна здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. В Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Фонд створює регіональні відділення. У разі необхідності Фонд має право створювати представництва в інших містах, а також районах України. В свою чергу, п. „з” ч. 2 ст. 7 Закону України „Про управління обєктами державної власності” визначено, що Фонд державного майна України відповідно до законодавства за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна (нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна), яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

Проаналізувавши правову природу заявлених позовних вимог та характер правовідносин, які виникли між сторонами по справі, та вищенаведені положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області безпосередньо повязані єдиною юридичною підставою їх виникнення та направлені на захист права державної власності на майно, яке не увійшло до статутного капіталу державного підприємства під час його приватизації, в особі уповноваженого органу управління. За переконанням суду, з урахуванням правових позицій всіх учасників процесу, основним питанням, яке підлягає дослідженню при вирішенні даного спору, є зясування питання належності будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст”, право власності на які посвідчувалось оспорюваним свідоцтвом, до державної власності.

З матеріалів справи вбачається, що прокурором та позивачем оспорюється свідоцтво про право власності САА № 202697, яким посвідчено право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на 25/100 частин будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст”, а саме на будівлю під літ. „Г-2” літній будинок загальною площею 174,40 кв.м., рік побудови 1988, 13 кімнат. Як стверджують позивач та прокурор, названа будівля належала Білоцерківському АТП 13206 та була побудована ним на виконання договору про соціалістичну співдружність, укладеним у березні 1989р. між Білоцерківським АТП 13206 та колгоспом ім. ХХІ зїзду КПРС Овідіопольського району Одеської області. Слід відзначити, що будь-яких доказів здійснення такого будівництва саме силами та засобами Білоцерківського АТП 13206 протягом 1988 1990рр. сторонами по справі надано не було.

В свою чергу, після проголошення незалежності України Білоцерківське АТП 13206 було перетворено у державне підприємство „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206”. Відповідно до ст.ст. 31, 34 Закону України „Про власність” від 07.02.1991р. № 697-ХІІ (в редакції Закону України від 05.05.1993р., чинній на момент проведення приватизації Білоцерківського АТП 13206) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля;майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Отже, виходячи з наведених законодавчих положень, майно державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206” належало до загальнодержавної форми власності.

У відповідності до ст.ст. 1, 5 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ (в редакції Закону України від 15.02.1995р.) приватизацією майна державних підприємств України (надалі - приватизація) є відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать зокрема майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

За поясненнями позивача, протягом 1995р. проводилась приватизація державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206”, наслідком чого стала зміна організаційно-правової форми цього підприємства та перетворення його у відкрите акціонерне товариство „Білоцерківський автобусний парк” згідно із зазначеним вище по тексту рішення наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 10.11.1995р. № 7/62-ВП.

Положеннями ст.ст. 1, 4, 5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХІІ, передбачено, що Фонд державного майна України (Фонд) є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Основними завданнями Фонду є зокрема: здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності. Фонд відповідно до покладених на нього завдань: змінює у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва.

В процесі проведення приватизації державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206” проводилась інвентаризація майна цього підприємства. Так, наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 29.09.1995р. № 5/86-ВП „Про внесення змін до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Білоцерківського автотранспортного підприємства 13206” було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу названого підприємства станом на 01.01.1995р. З наказу вбачається, що загальна вартість майнового комплексу складала 37789223 тис. крб., в тому числі вартість майна, що підлягає приватизації становила 33404800 тис. крб. та вартість майна щодо якого встановлено пільги становила 4384423 тис. крб.

Згідно з відомості розрахунків вартості обєктів соціально-побутового призначення станом на 01.01.1995р. по Білоцерківському АТП 13206 на момент приватизації обліковувались: база відпочинку „Автомобіліст” (інв. № 0037) залишковою вартістю 4258491 тис. крб. та чотири вагони-побутівки (інв. №№ 0038, 0039, 0040, 0041) із встановленими щодо них залишковими вартостями. Всього станом на 01.01.1995р. вартість пяти вищезазначених обєктів складала 4384423 тис. крб., тобто їх вартість співпадає з вартістю всього майна, щодо якого було встановлено пільги відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 5/86 від 29.09.1995р.

За змістом ст. 24 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ (в редакції Закону України від 15.02.1995р.) майном, щодо якого встановлюються пільги при приватизації, можуть бути обєкти соціально-побутового призначення, якими і є будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст”, які належали державному підприємству „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206” на момент приватизації останнього.

Згідно з переліком майна, що було передано до статутного фонду відкритого акціонерного товариства „Білоцерківський автобусний парк”, складеним регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області, будівлі та споруди бази відпочинку „Автомобіліст” не увійшли до статутного капіталу зазначеного приватизованого підприємства, а, отже, назване майно зберегло за собою первинний правовий статус майна державної форми власності.

У відповідності до п.п. 1, 2 Положення про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997р. № 757, це Положення встановлює порядок проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації (далі - акціонерне товариство) і перебуває на балансі цих товариств. Інвентаризації підлягає все державне майно, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств (далі - державне майно), у тому числі об'єкти виробничого і невиробничого призначення (крім об'єктів житлового фонду та майна, щодо якого встановлено особливий порядок приватизації).

На виконання вимог названої постанови, працівниками ВАТ „Білоцерківський автобусний парк” неодноразово проводилась інвентаризація державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу цього товариства. Так, з інвентаризаційного опису державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, вбачається, що станом на 1 лютого 1999 року було інвентаризовано майно з визначенням його найменування, зокрема: 2-поверхова деревяна будівля бази відпочинку „Автомобіліст” та чотири вагони-будинки. Також до матеріалів справи додано два протоколи засідання інвентаризаційної комісії станом на 01.01.2005р. із зазначенням різних найменувань обєктів під порядковим номером 5 „Двоповерхова будівля” та „База відпочинку „Автомобіліст”.

Згідно з п. 6 Положення про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997р. № 757, інвентаризація проводиться з урахуванням особливостей, передбачених цим Положенням у порядку, встановленому Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 року N 158.

В свою чергу, положеннями п. 18 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, які передаються в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993р. № 158, встановлено, що основні засоби вносяться до інвентаризаційного опису за найменуванням відповідно до основного призначення об'єкта із зазначенням інвентарного номера, виготовлювача, року випуску та інших відомостей.Якщо об'єкт зазнав відновлення, реконструкції, розширення або переобладнання і внаслідок цього змінилось основне його призначення, він вноситься до інвентаризаційного опису під найменуванням, що відповідає новому призначенню.

Таким чином, облік державного майна при проведенні відповідних інвентаризацій шляхом обєднання під одним інвентаризаційним номером обєктів різного призначення, різних років побудови не допускався.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що як протягом процесу приватизації майна державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206”, так і на час проведення інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, державі належало виключно пять обєктів, опис яких наведено у вищезазначених інвентаризаційних відомостях, а саме: двоповерхова деревяна будівля та чотири вагони-побутівки. Індивідуально визначене майно, право власності на яке посвідчувалось оспорюваним свідоцтвом, в інвентаризаційних відомостях не значиться.

Окремо господарський суд вважає за необхідне зупинитись на дослідженні відомості розрахунків вартості обєктів соціально-побутового призначення станом на 01.01.1995р. по Білоцерківському АТП 13206 /Т1, а.с.23/. Так, названа відомість містить дописку в графі „Експертна оцінка” напроти рядку з відомостями стосовно обєкту під інвентаризаційним № 0037 база відпочинку „Автомобіліст”, с. Грібівка, Овідіопольський район. Зі змісту названої дописки вбачається визначення начебто складу цієї бази відпочинку, до якої входять: а) Корпус „А” під інв. № 041-А, б) Корпус „Б” під інв. № 041-Б, в) адмінбудинок під інв. № 041-В, г) більярдна під інв. № 042-Г, д) душова під інв. № 041-Д, е) туалет під інв. № 041-Е. Однак достовірність названої дописки не засвідчена підписами осіб, якими було складено відомість розрахунків, що унеможливлює оцінку названої інформації як достовірної при вирішенні цього спору. При цьому, матеріали справи містять копію названої розрахункової відомості без вищезазначених дописок (Т1, а.с. 117).

Згідно з листом ВАТ „Білоцерківський автобусний парк” від 07.12.2006р. № 331 станом на 01.12.2006р. на балансі цього товариства знаходився зокрема літній будинок під літ. „Г-2” площею 196,1 кв.м., рік побудови 1988., тобто під тою самою літерою, що й майно, зазначене в оспорюваному свідоцтві. Однак свідоцтво про право власності серії САА № 202697, видане Дальницькою сільською радою, посвідчує право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на обєкт нерухомого майна із зовсім іншою площею - 174,40 кв.м. При цьому, названий лист ВАТ „Білоцерківський автобусний парк” містить перелік начебто державного майна, невідповідний вищезазначеним інвентаризаційним відомостям, які є первинною документацію при проведені інвентаризації державного майна в процесі його приватизації.

Більш того, згідно з п. 7 розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/225 від 02.04.1994р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з судових захистом права держаної власності” (з наступними змінами та доповненнями) вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статуса державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Однак в матеріалах справи відсутні також і будь-які докази, підтверджуючи здійснення фінансування будівництва будівлі під літ. „Г-2” бази відпочинку „Автомобіліст”, право власності на яку посвідчено оспорюваним свідоцтвом, як централізовано, так і за власні кошти Білоцерківського АТП 13206.

Суд зазначає, що чинне на момент проведення інвентаризації майна державного підприємства „Білоцерківське автотранспортне підприємство 13206” законодавство прямо передбачало можливість включення до інвентаризаційного опису інших відомостей про майно, окрім його інвентаризаційного номеру та назви обєкту, що б дозволяло видрізнити інвентаризований обєкт з-поміж іншого майна. Стосовно нерухомого майна такими відомостями могли бути площа цього обєкту, його літера згідно експлікації технічної документації тощо, однак такі відомості до вищезазначених інвентаризаційних описів включені не були.

З додатків до розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації № 104 від 26.02.2004р., на виконання якого АТЗТ „Інзернопродукт” і було видано оспорюване свідоцтво, вбачається, що на момент видачі цього розпорядження будівлі та споруди бази „Автомобіліст” складаються зі значного переліку обєктів, видрізнити та беззаперечно дослідити яка саме двоповерхова будівля належить державі, виходячи з поданих позивачем та прокурором в обґрунтування своїх позовних вимог доказів, не вбачається за можливе. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність достеменних та беззаперечних доказів, підтверджуючих належність майна, право власності на яке було посвідчено оспорюваним свідоцтвом, до державної форми власності на момент видачі цього свідоцтва.

При цьому, матеріали справи містять докази, підтверджуючі здійснення АТЗТ „Інзернопродукт” державної реєстрації права власності на належні йому на підставі свідоцтва серії САА № 202697 частини будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст”, а саме витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.03.2004р. № 2952250, виданий Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації.

В силу положень ст.ст. 2, 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004р. № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги відсутність беззаперечних документів, підтверджуючих належність літнього будинку під літ. „Г-2” площею 174,40 кв.м. на час видачі оспорюваного свідоцтва до державної форми власності, а також враховуючи здійснену АТЗТ „Інзернопродукт” після видачі цього свідоцтва державну реєстрацію права власності, господарський суд дійшов висновку, що Дальницькою сільською радою не було порушено право власності держави шляхом видачі свідоцтва про право власності серії САА № 202697. Таким чином, суду не вбачається порушення прав держави шляхом видачі оспорюваного свідоцтва через недоведеність та необгрунтованість цих доводів.

Заслуговують на увагу суду також і наступні обставини. Як вже зазначалось вище по тексту рішення, оспорюване свідоцтво було видано Дальницькою сільською радою на підставі розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 26.02.2004р. № 104. Названий акт було скасовано розпорядженням голови Овідіопольської рай бонної державної адміністрації № 1356 від 29.10.2007р. Однак скасування цього акту не має наслідком визнання його недійсним, отже, такий акт в будь-якому разі створював юридичні наслідки його видання.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2010р., залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010р., по адміністративній справі №2а-4142/09/1570 встановлено відсутність компетенції суб'єкта владних повноважень - голови Овідіопольської районної державної адміністрації ОСОБА_6 на прийняття розпорядження від 29.10.2007року, у звязку з чим, назване розпорядження даним судовим рішенням було скасовано.

Крім того, в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 2а-1119/08/1570 за адміністративним позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Овідіопольської районної державної адміністрації, ВАТ „Білоцерківський автобусний парк”, ТОВ „Ремонтно-будівельне управління 1”, АТЗТ „Інзернопродукт”, КП „Овідіопольське РБТІ”, фізичної особи підприємця ОСОБА_3, фізичної особи підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконними дій щодо видання розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації № 104 від 26.02.2004р. та зобовязання вчинити певні дії. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2010р. названий адміністративний позов було залишено без розгляду. Докази оскарження або скасування даного судового рішення в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 26.02.2004р. № 104, на підставі якого Дальницькою сільською радою було видано свідоцтво про право власності серії САА № 202697, в установленому законом порядку недійсним визнано не було, а тому правовідносини, що виникли на його підставі, також були чинними як на час видачі оспорюваного свідоцтва, так і є чинними на момент вирішення даного спору.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА № 202697 від 27.04.2004р., виданого Дальницькою сільською радою, яким посвідчувалось право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на 25/100 частин майна бази відпочинку „Автомобіліст”, яка розташована в с. Грибівка Дальницької сільської ради Овідіопольського району, та, відповідно, і задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в названій частині позову.

Стосовно позовних вимог про зобовязання КП „Овідіопольське РБТІ” скасувати державну реєстрацію права власності на 25/100 частин будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст” за АТЗТ „Інзернопродукт”, то суд зазначає, що ці вимоги ґрунтуються виключно на доводах про недійсність свідоцтва про право власності серії САА № 202697 від 27.04.2004р., виданого Дальницькою сільською радою та є похідними. Будь-яких інших доводів прокурором та позивачем в обґрунтування даної частини позову не висувається.

З огляду на викладене, а також враховуючи висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА № 202697 від 27.04.2004р., виданого Дальницькою сільською радою, суд вважає за правомірне відмовити у задоволенні позову і в частині вимог про зобовязання КП „Овідіопольське РБТІ” скасувати державну реєстрацію права власності на 25/100 частин будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст” за АТЗТ „Інзернопродукт”.

Досліджуючи питання про відповідність обраного прокурором способу захисту порушених прав держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, господарський суд виходить з наступного. Як вже неодноразово наголошувалось господарським судом, даний позов був предявлений прокурором з метою захисту порушеного права власності держави на майно шляхом видачі оспорюваного свідоцтва, оскільки цей документ, за твердженнями прокурора, позбавив державу в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області права власності на частину будівель та споруд бази відпочинку „Автомобіліст” та наділив цим правом АТЗТ „Інзернопродукт”. Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст.ст. 386, 391 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. №6/5 (з наступними змінами та доповненнями), та приписами Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004р. №1952-ІV (з наступними змінами та доповненнями) передбачено перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких уповноваженими на це органами здійснюється державна реєстрація права власності на нерухоме майно. До цього переліку включені і свідоцтва про право власності, які видаються в тому числі органами місцевого самоврядування органами у певних випадках. Таким чином, свідоцтво про право власності законодавцем визначено як самостійний правовстановлюючий документ, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності. На підставі сам цього документу, як правовстановлюючого, у особи, право власності якої ним посвідчено, виникає на реалізацію своїх правомочностей як власника майна, що цілком кореспондується із положеннями ст. 328 ЦК України, якими передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Разом з тим, чинне цивільне законодавство передбачає вичерпний перелік спосіб захисту права власності, одним з яких є визнання права власності й разі його невизнання або оспорювання іншою особою. У випадку, якщо видачею компетентним органом свідоцтва про право власності будь-якого учасника суспільних правовідносин було позбавлено права власності, що веде до неможливості вільного розпорядження належним йому майном, така особа має право на захист свого порушеного права шляхом визнання такого правовстановлювального документу недійсним, поєднуючи, при цьому, цю вимогу із вимогою про визнання права власності в якості похідної. Визнання недійсним свідоцтва про право власності як окрема, самостійна матеріально-правова вимога до іншої особи чинним законодавством, зокрема ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України, не передбачена. Підсумовуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що прокурором було обрано не передбачений законодавством спосіб захисту порушених прав держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, що, в тому числі, унеможливлює задоволення даного позову.

Підсумовуючи вищевикладені обставини та висновки суду, позов прокурора Овідіопольського району в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА № 202697 від 27.04.2004р., виданого Дальницькою сільською радою, яким посвідчувалось право власності АТЗТ „Інзернопродукт” на 25/100 частин майна бази відпочинку „Автомобіліст”, яка розташована в с. Грибівка Дальницької сільської ради Овідіопольського району, та зобовязання КП „Овідіопольське РБТІ” скасувати державну реєстрацію права власності АТЗТ „Інзернопродукт” на назване майно задоволенню не підлягає відповідно до ст.ст. 31, 34 Закону України „Про власність” від 07.02.1991р. № 697-ХІІ (в редакції Закону України від 05.05.1993р.), ст.ст. 1, 5, 24 Закону України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992р. № 2163-ХІІ (в редакції Закону України від 15.02.1995р.), ст.ст. 3, 4, 7 Закону України „Про управління обєктами державної власності” від 21.09.2006р. № 185-V (з подальшими змінами та доповненнями), ст.ст. 1, 3-5 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХІІ, п.п. 1, 2, 6 Положення про проведення інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997р. № 757, п. 18 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, які передаються в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993р. № 158, ст.ст. 2, 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004р. № 1952-IV, ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 13.12.2011р.

.

Суддя Желєзна С.П.