Рішення № 20113395, 30.05.2011, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

2-86/11

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2011 р. Магдалинівський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді –Новік Д.І.

при секретарі –Дровозюк О.В.

за участю: позивача – ОСОБА_1

прокурора –Дубовик А.В.

представника третьої особи –ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Магдалинівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного Казначейства України, треті особи: Прокуратура Дніпропетровської області, Прокуратура Петриківського району Дніпропетровської області; Головне Управління Внутрішніх Справ України в Дніпропетровській області, Петриківський РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та засудженням за злочин, який не вчиняв, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, який уточнивши 07 вересня 2009 року, посилається на те, що 07 квітня 2003 року Петриківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області (слідчим райвідділу ОСОБА_3Я.) він був затриманий у підозрі у вчиненні тяжкого злочину, а саме - спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних пошкоджень. Після чого, він три доби знаходився під вартою в слідчому ізоляторі Петриківського райвідділу міліції, а 10 квітня 2003 року слідчим Орачковським А.Я. йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, і в той же день що до нього було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та з цього часу почались його страждання та поневіряння: оскільки він є інвалідом III групи загального захворювання, по найму не працював, на його утриманні двоє неповнолітніх дітей - син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, інвалід дитинства і джерелом його та сім’ї існування була праця в домашньому господарстві, догляд за домашньою худобою та птицею, але з першого арешту і в наступному його майже щоденно визивали до слідчого аж до надіслання кримінальної справи щодо мене до суду в липні 2003 року, а 09 вересня 2003 року вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області (Суддя Іщенко І. М.) його було засуджено за ч.1 ст.121 КК України до 5 років позбавлення волі, та в залі суду в цей же день він був взятий під варту, і знаходився під вартою аж до розгляду апеляційної скарги апеляційним судом Дніпропетровської області, за ухвалою якого від 28 листопада 2003 року він був звільнений з-під варти, а кримінальна справа по його обвинуваченню була направлена прокурору Петриківського району Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування. Постановою про припинення карного переслідування і припинення досудового слідства від 14 квітня 2006 року підписку про невиїзд щодо нього було відмінено. Потім, 04 липня 2007 постанову про припинення карного переслідування і припинення досудового слідства від 14 квітня 2006 року було скасовано. 26 жовтня 2007 року знову було винесено постанову про закриття кримінального переслідування за ст. 121 ч. 1 КК України, але 04 червня 2008 року постановою прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області скасовано постанову від 26 жовтня 2007 року і тільки 23 вересня 2009 року прокуратурою Дніпропетровської області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 була в черговий раз закрита в зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні злочину, яка більше не скасовувалась. Загалом за календарем під мірами запобіжного заходу він знаходився у продовж 1332 днів, тобто у продовж 43,9 місяці х 888 мінімальна заробітна плата = 38983 гривень 20 копійок, що є розрахунком спричинення йому матеріальної шкоди. Окрім того, вказані вище поневіряння в зв'язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності та засудженням спричинили також значну майнову шкоду та неймовірні моральні страждання, так як після його арешту ні судом, ні міліцією не були вжиті заходи щодо належного нагляду за його малолітніми дітьми та збереженням належного йому майна. В зв'язку з його арештом, його мати ОСОБА_7 була змушена найняти для мого сина няньку ОСОБА_8, яка у продовж трьох місяців доглядала за його малолітніми дітьми, за що їй було заплачено згодом 600 (шістсот) гривень, тобто по двісті гривень щомісяця до його повернення. На час його арешту в господарстві була живність - поросята, курчата, качата, які він вирощував на свої потреби та з метою наступної реалізації, але в зв'язку з недоглядом та відсутністю належної годівлі, загинуло 12 поросят, вартістю за ринковими цінами 6000 (шість тисяч гривень), 70 голів качат, вартістю 700 гривень (сімсот гривень), 60 голів курчат вартістю 480 гривень (чотириста вісімдесят гривень). Загалом загибеллю живності йому спричинені збитки на суму 7 180 гривень (сім тисяч сто вісімдесят гривень). До майнових збитків слід також віднести втрати доходу, які б він мав від роботи в підсобному господарстві у продовж 80 днів, які він був під вартою, мінімально 1000 гривень (одна тисяча гривень). Також, до майнових збитків слід віднести оплату послуг адвоката, при його участі в розслідуванні кримінальної справи 1000 гривень (одна тисяча гривень) та при підготовці його заяви в Петриківський РВ УМВС України в Дніпропетровській області з приводу визначення розміру спричиненої йому шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності - оплата послуг адвоката склала 459 гривень (чотириста п'ятдесят дев'ять гривень).

Таким чином, загальна сума спричиненої йому матеріальної шкоди, за описаних вище обставин, складає 48622 гривень 20 копійок (сорок вісім тисяч шістсот двадцять дві гривні 20 копійок), які він просить стягнути з відповідача. Крім того, за час поневірянь в зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, засудженням, арештами у продовж 3 років, він пережив неймовірні страждання. Перш за все різко погіршилось його здоров'я, а під час перебування у слідчому ізоляторі при антисанітарному утриманні, при вочевидь недостатньому харчуванні він взагалі втратив надію на виживання, бо на той час вже був інвалідом. Іншою болючою проблемою, яка виникла в зв'язку з його арештом, була проблема бездоглядності малолітніх дітей. Вона ускладнювалась тим, що на той час він розійшовся з дружиною і поділились дітьми: малолітній син ОСОБА_9 - інвалід дитинства, був на його повному утриманні і догляді, і зв'язку з його арештом, реально нікому було за ним доглядати. Публічне обвинувачення його в тяжкому злочині, який він не вчиняв позначилось на його відносинах з близькими людьми, сусідами, друзями, навіть з рідною матір'ю, ці події мали негативний вплив на жінку, з якою він вже домовився одружитись. Страждання, які він пережив у продовж цих 3 років, він розцінює як спричинення йому моральної шкоди, яку він оцінює в 700000 гривень (сімсот тисяч гривень) і просить також стягнути з відповідача. Загалом у відповідності зі ст. 1176 Цивільного кодексу України та законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»він вважає, що держава в особі Державного казначейства України (Центральний орган) має сплатити мені в порядку компенсації спричиненої матеріальної та моральної шкоди в розмірі 748622 гривень 20 копійок (сімсот сорок вісім тисяч шістсот двадцять дві гривні 20 копійок). Крім цього, за договором з адвокатом, за юридичну допомогу при підготовці цієї позовної заяви та участь в розгляді справи судом, він має сплатити 5 % від суми задоволеного позову, і цю суму він також прошу суд стягти з Держказначейства України на його користь. При всіх цих обставинах він попередньо 16 серпня 2006 року звертався до Петриківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області із заявою про визначення суми спричинених мені збитків та вжиття заходів до відшкодування мені шкоди у відповідності зі ст. 1 та п. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, до судового слідства, прокуратури і суду», але відповіді не одержав.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача –Державного казначейства України, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник третіх осіб –прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області та прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_10 (а.с. 190, 196, 203), в судове засідання з'явилась, позов позивача визнала частково та суду пояснила, що позивач перебував під слідством та судом з 07.04. 2003р. до 26.10.2007 р. та з 04.06.2008 р. до 23.09.2009 р. Відповідно до п.2 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»від 01.12.2994 року із подальшими змінами (далі Закону) - право на відшкодування шкоди виникає в разі закриття кримінальної справи. Підставою для відшкодування моральної шкоди є: постанова від 23.09.2009 року про закриття кримінальної справи по відношенню до ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яка є остаточною. Згідно із ст. 12, 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин і проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. Позивач перебував під слідством та судом з 07.04. 2003р. до 26.10.2007 р. та з 04.06.2008 року до 23.09.2009 р. Виходячи з мінімального розміру заробітної оплати, яка згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2003 - 2009 роки із змінами та доповненнями за кожен місяць перебування під слідством складала: 185 грн.; 205 грн.; 237 грн.; 375 грн.; 400 грн.; 420 грн.; 440 грн.; 460 грн.; 515 грн.; 525 грн.; 545 гри.; 605 грн.; 635 грн.; 630 грн., тому розмір відшкодування моральної шкоди вони визнають в сумі 30874 гривні. Позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди у розмірі 748 622,20гривень, не ґрунтуються на законі та не підлягають задоволенню в такій частині та з огляду на зазначене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000,00 грн. за їх необґрунтованістю, задовольнивши позов частково стягнувши з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 30874 гривні.

Представник третіх осіб –Петриківського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області та ГУ МВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 (а.с. 99, 205), в судове засідання з'явився,позов не визнав та надав письмові заперечення (а.с. 212-215) і зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки до компетенції органів внутрішніх справ управління не належить вирішення питання щодо відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів, а вирішення даного питання відноситься до виключної компетенції Державного казначейства України.

Зі згоди позивача представників третіх осіб суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона була присутня під час того, як ОСОБА_1 ОСОБА_4, в період спричинення тяжких тілесних пошкоджень останньому, що раніше інкримінувалось ОСОБА_1 в провину та у зв'язку з чим він притягувався до кримінальної відповідальності, тілесних пошкоджень ОСОБА_4 не спричиняв і вона не знає, хто міг це зробити.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він позивача ОСОБА_12В., щодо спричинення останнім йому тілесних пошкоджень обмовив на досудовому слідстві під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, за що він притягався до кримінальної відповідальності, однак на даний час справа відносно нього за ч. ч. 2 ст. 384 КК України закрита за постановою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2011 року у зв'язку із закінченням строків давності.

Свідок ОСОБА_8І суду пояснила, що з вересня 2003 року по грудень 2003 року вона за проханням ОСОБА_13, доглядала за дітьми позивача, за що їй було виплачено 600 гривень в подальшому. Однак вона не постійно а лише інколи навідувалась до дітей.

Суд, заслухавши позивача, представників третіх осіб, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_8, дослідивши матеріали даної справи та надані сторонами докази вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 07 квітня 2003 року Петриківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області (слідчим райвідділу ОСОБА_3Я.) позивач ОСОБА_1 був затриманий у підозрі у вчиненні тяжкого злочину, а саме - спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних пошкоджень. Після чого, ОСОБА_1 три доби знаходився під вартою в слідчому ізоляторі Петриківського райвідділу міліції, а 10 квітня 2003 року слідчим Орачковським А.Я. йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, і в той же день що до нього було обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд (а.с. 5).

Вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області (Суддя Іщенко І. М.) від 09 вересня 2003 року ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та засуджено до п’яти років позбавлення волі, та в залі суду в цей же день ОСОБА_1 був взятий під варту (а.с. 6-8), який ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2003 року (а.с. 9-10) було скасовано, кримінальну справі відносно ОСОБА_1 направлено прокурору Петриківського району Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування і міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши з під варти негайно в залі судового засідання.

Постановою слідчого СВ Петриківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області від 14 квітня 2006 року кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 було припинено в зв'язку з недоведеністю його провини, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд відмінено та кримінальну справу № 21039012 провадженням зупинено до встановлення невідомої особи, яка спричинила тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_14 (а.с. 4).

04 липня 2007 року постанову слідчого про припинення кримінального переслідування і зупинення досудового слідства від 14 квітня 2006 року постановою прокурора Петриківського району Дніпропетровської області було скасовано, а справу направлено для організації проведення подальшого досудового слідства начальнику СВ Петриківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 38-39).

26 жовтня 2007 року (а.с. 46) знову було винесено постанову про закриття кримінального переслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ст. 121 ч. 1 КК України в зв'язку з недоведеністю його провини, але 04 червня 2008 року постановою прокуратури Петриківського району Дніпропетровської області (а.с. 102-103) скасовано постанову від 26 жовтня 2007 року.

23 вересня 2008 року постановою слідчого СВ Петриківського РВ УМВС України в Дніпропетровській області кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України було припинено в зв'язку з недоведеністю його провини, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд відмінено, яка ніким не оскаржувалась та на даний час не скасовувалась.

Постановою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2011 року кримінальна справі відносно ОСОБА_4 у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК України закрита у зв'язку із закінченням строків давності.

Тому судом беззаперечно встановлений факт перебування позивача ОСОБА_1 під слідством з 07 квітня 2003 року до 26 жовтня 2007 року та з 04 червня 2008 року до 23 вересня 2008 року, оскільки інших доказів на обґрунтування позовних вимог щодо перебування ОСОБА_1 під слідством до 23 вересня 2009 року в матеріалах справи відсутні.

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом III групи загального захворювання, по найму не працював, на його утриманні двоє неповнолітніх дітей - син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, інвалід дитинства,

Аналізуючи всі зібрані докази по справі, пояснення сторін у справі, суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, що фактично вплинуло на його стан здоров’я, його відносини у суспільстві та соціальному становищі.

Зокрема, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимогзалежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Згідно п. 1 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»від 01 грудня 1994 року, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) ті інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ч. 2 , ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»від 01 грудня 1994 року розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом з урахуванням вимоги розумності та справедливості, як того вимагає ч. 3 ст. 23 ЦК України.

Таким чином, законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом із урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

В той же час, суд при визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, вважає за необхідне врахувати стан здоров’я позивача, який є інвалідом ІІІ групи, поміщався до ізолятора тимчасового тримання, де не міг отримувати належну медичну допомогу, зазнав додаткового емоційного стресу, що призвело до погіршення стану його здоров’я. Також позивач позбавлений був можливості відвідувати та надавати допомогу своїм батькам, малолітнім дітям. Крім того, внаслідок незаконного порушення кримінальної справи відносно позивача були проведені процесуальні дії, що обмежували його особисті права. За таких підстав, суд вважає за необхідне розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача за час перебування під слідством та судомпроводити в розмірі, що перевищує один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Згідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Згідно до вимог ст. 25, п. 9 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного Кодексу України, п. 1.3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 2.02.2007 N 28 (зареєстрованого Міністерством Юстиції України 19.02.2007 за N 149/13416 чинним на час розгляду справи судом), виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у державному бюджеті на цю мету. Такий порядок передбачений й п. 1.3 Порядку, затвердженого наказом Державного казначейства України від 04.02.2008 N 39.

Право на відшкодування шкоди гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. № 3477-ІУє джерелом національного права. А відтак, колегія суддів відхилила посилання представника Державного Казначейства України на відсутність законодавчо визначеного механізму відшкодування такої шкоди.

Таким чином суд враховуючи роз’яснення, що містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, приходить до переконання приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити частково і стягнути з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейства України 50 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди так як вважає зазначену суму необхідною та достатньою для відшкодування заподіяної моральної шкоди у даному конкретному випадку.

Що стосується відшкодування позивачу спричиненого матеріального збитку, який ним оцінений в 48662 гривні 20 копійок, то суд вважає що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення під час розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього(досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Також враховується диспозиція ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин спричинення йому матеріальної шкоди та визначення її розміру, тому суд вважає дані позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дане рішення суд ухвалює в рамках заявлених позивачем вимог і на підставі наданих сторонами доказів (ст.ст. 57-66 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п. 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, ст.ст. 3,5-8, 10, 11, 58-61, 88, 208-210, 212-215, 224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Стягнути з Державного Казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та засудженням за злочин, який не вчиняв в розмірі 50000 грн. (п’ятдесят тисяч гривен).

В решті позовних вимог –відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 –денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а у разі проголошення рішення у відсутності особи, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення, може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий Д.І. Новік