Рішення № 20073303, 19.12.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року справа № 5020-10/211-1/117-7/075 За позовом Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України

(вул. Леніна, 41, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

(просп. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Я»

(вул. Н. Краєвої, 15, м. Севастополь, 99002)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської

(вул. Хрустальова, буд. 60, м. Севастополь, 99040),

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватного підприємства “Плазма”

(вул. Первомайська, буд. 10, с. Кача, м. Севастополь, 99814)

Товариства з обмеженою відповідальністю “Інкерман”

(вул. Громова, буд. 60-А, м. Севастополь, 99002)

про витребування майна,

Суддя Альошина С.М.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 представник по довіреності № 220/664/д від 28.12.2010 (копія довіреності у справі),

Від відповідача ОСОБА_2 представник по довіреності від 01.04.2011 (копія довіреності у справі),

Від прокурора Година Д.А. помічник військового прокурора Севастопольського гарнізону ВМС України, посвідчення № 363 від 08.12.2010,

Від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

- на стороні позивача - ОСОБА_1 - представник по довіреності від 11.04.2011 (копія довіреності у справі),

- на стороні відповідача - 1) ОСОБА_3 юрисконсульт, довіреність від 01.12.2011, 2) ОСОБА_2 представник по довіреності від 01.10.2011.

Суть спору:

Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України, м. Севастополь, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ, звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ай-Я”, м. Севастополь, про витребування майна, розташованого за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 41, загальною вартістю 503725,00 грн., а саме: будинків, будівель та споруд військового містечка Б-34 в цілому, які складаються: казарма літер «А», напівпідвал під літер «А», ганок, ганок, котельна літер «Д», ганок, склад ПЗМ літер «Е», вбиральня літер «Ж», капоніри літери «З», «И», «К», «Л», інші споруди літери 1-9, загальною площею 376,9 кв. м.

Ухвалою суду від 05.08.2010 у порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України накладено арешт на будинки, будівлі та споруди військового містечка Б-34, які складаються з: казарма літ. “А”,

н/підвал під літ. “А”, ганок, ганок, казанна літ. “Д”, ганок, склад ПСМ літ. “Е”, вбиральня літ. “Ж”, капонір літ. “З”, капонір літ. “И”, капонір літ. “К”, капонір літ. “Л”, інші споруди 1-9, загальною площею 376,9 (триста сімдесят шість цілих та девять десятих) кв. м., що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона південного берегу Криму, 41 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Ай-Я», без обмеження права користування.

Ухвалою суду від 11.05.2011, за клопотанням представника прокурора, суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську та в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне підприємство «Плазма»і Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкерман».

Позовні вимоги із посиланням на статті 330, 388, 658 Цивільного кодексу України, статті 1, 3, 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», пункт 3 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі - Положення від 28.12.2000 № 1919), обґрунтовані тим, що майно, придбане відповідачем у ПП «Плазма»за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2006, раніше вибуло з володіння власника Міністерства оборони України не з його волі, що підтверджується відсутністю повноважень у ОСОБА_9 на укладення щодо цього майна договору купівлі-продажу від 07.03.2006 між Державою Україна в особі Міністерства оборони України від імені якого діяло Центральне Спеціалізоване будівельне управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ та ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман».

Представники прокурора та позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкерман»- у засіданні суду проти позовних вимог заперечував, зокрема, з мотивів, викладених у відзиві від 06.12.2011 на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що факт наявності волі позивача на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006 встановлений рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.09.2010 у справі № 5020-10/212-1/116, яке набрало законної сили, отже, відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, спірне майно не може бути витребувано у відповідача, як добросовісного набувача.

Також, відповідач наголосив на необхідності застосування строку позовної давності до заявленої позовної вимоги.

Представник третьої особи - Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської - вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. При цьому зазначає, що спірне майно перебуває на відповідному обліку Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, а також заперечував проти застосування до вимог прокурора строку позовної давності.

Третя особа Приватне підприємство «Плазма»- вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки за наявності волі позивача на відчуження спірного майна та добросовісності відповідача воно не може бути витребувано відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши представлені докази, суд,

ВСТАНОВИВ :

11.08.2006 між Приватним підприємством «Плазма»та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙ-Я»укладено договір купівлі продажу нерухомого майна. Цей договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Волковою В.М., зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2471 та в Держаному реєстрі правочинів за № 1498848, що підтверджується витягом з цього реєстру від 11.08.2006 № 2751241.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. та 1.3. договору купівлі-продажу від 11.08.2006 Приватне підприємство «Плазма»продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ-Я»купило належні продавцю будинки, будівлі та споруди військового містечка Б-34 в цілому які складаються з: казарма - А; н/підвал під А; ганок; ганок; котельна - Д; ганок; склад ПЗМ - Е; вбиральня - Ж; капонір - З; капонір - И; капонір - К; капонір - Л; інші споруди 1-9, загальною площею 376,9 кв. м, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК, будинок 41, що підтверджується Довідкою-характеристикою № 1369, виданою Севастопольським бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна 25.07.2006.

При цьому, право власності ПП «Плазма»було підтверджено договором купівлі-продажу нерухомого майна від 17.05.2006, посвідченим приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Волковою В.М. за реєстровим № 1435, зареєстрованим у Державному реєстрі правочинів 17.05.2006, витяг № 2389172, та зареєстрованим 17.05.2006 у ДКП БТІ і ДРОНМ м. Севастополя за реєстровим № 3527 у реєстрову книгу № 16 нж.

Згідно із реєстраційним написом на договорі купівлі-продажу від 11.08.2006, зазначені в ньому будівлі, будинки та споруди військового містечка Б-34, зареєстровані КП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради на праві власності за ТОВ «АЙ-Я»і записані в реєстрову книгу 16 нж стор. 91 під реєстровим № 3527 15.08.2006.

Судом встановлено, що право власності на спірне майно до ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман»перейшло відповідно до договору від 07.03.2006, укладеного з Державою Україна в особі Міністерства оборони України від імені якого діяло Центральне Спеціалізоване будівельне управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ в особі директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ «Укроборонбуд»ОСОБА_9, який діяв за довіреністю, посвідченою 10.02.2006, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, у реєстрі за № 375.

На момент укладення договору купівлі-продажу від 17.05.2006 між ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман»та ПП «Плазма», зазначений договір від 07.03.2006 був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1093.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.09.2010 у справі № 5020-10/212-1/116, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006, був визнаний недійсним на підставі того, що його укладення, за відсутності факту списання нерухомого майна, прямо суперечить вимогам частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У випадку вчинення правочинів наступних за визнаним недійсним правочином, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

У частині п'ятій статті 12 Цивільного кодексу України презюмується добросовісність набувача. Отже, обізнаність набувача чи можливість його знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й про те, що продавець не мав права відчужувати майно, є предметом доказування у справі за позовом про витребування у нього майна.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором та позивачем не надано суду жодних доказів щодо обізнаності Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ-Я»чи можливості його знати про відсутність у ПП «Плазма»права на відчуження спірного майна на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.08.2006.

Під час укладення договору купівлі-продажу від 11.08.2006, як вже зазначалось, право власності ПП «Плазма»на спірне майно було належним чином посвідчено зареєстрованим у встановленому порядку договором купівлі-продажу від 17.05.2006, що було також й підставою для вчинення нотаріальних дій нотаріусом.

Договір купівлі-продажу від 07.03.2006, укладений між Державою Україна в особі Міністерства оборони України та ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман», був визнаний недійсним рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.09.2010 у справі № 5020-10/212-1/116, тобто більш ніж через чотири роки з моменту укладення договору купівлі-продажу від 11.08.2006, за яким спірне майно перейшло у власність відповідача.

Отже, ТОВ «АЙ-Я»не могло знати про відсутність у ПП «Плазма»права на відчуження спірного майна, а відтак, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У відповідності зі статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже вказаною нормою передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, лише у обмежених випадках, які можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Суд не приймає довід прокурора та позивача про вибуття спірного майна з володіння власника Міністерства оборони України - не з його волі з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил» від 13.12.2004 № 894-р, за пропозицією Міноборони, Центральному спеціалізованому будівельному управлінню було надано повноваження на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил, як такому що було визначено за результатами конкурсу.

За змістом довіреності від 10.02.2006 реєстровий № 375, посвідченої, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, директор філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ «Укроборонбуд»Мельник В.Л. мав повноваження на укладення від імені Міністерства оборони України договорів (правочинів) по спільній забудові та реконструкції військових містечок визначених у Розпорядженні (Дорученні) Міністра оборони України від 23.11.2005 за № 13965/з шляхом укладення договорів з контрагентами відібраними робочою групою на конкурентних засадах та здійснення реалізації (відчуження) нерухомого військового майна (будівель, споруд, що розташовані на території військових містечок, визначених у зазначеному розпорядженні (дорученні) та списаних у встановленому порядку).

Вказана довіреність видана на підставі довіреності від 17.08.2004, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 2369.

Цією довіреністю Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України Марчука Є.К. уповноважило начальника Центрального управління Міністерства оборони України ОСОБА_7 укладати від імені Міністерства будь-які договори, зокрема, купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому ця довіреність видана з правом передоручення та є безстроковою до моменту її припинення.

Отже, представник позивача Ісаєнко Д.В., який діяв за довіреністю від 17.08.2004 реєстровий № 2369, передовірив вищевказаною довіреністю від 10.02.2006 реєстровий № 375 свої повноваження представника Міністерства оборони України ОСОБА_9 лише в частині укладення договорів з реалізації (відчуження) нерухомого військового майна (будівель, споруд, що розташовані на території військових містечок, визначених у Розпорядженні (Дорученні) Міністра оборони України від 23.11.2005 № 13965/з та списаних у встановленому порядку.

Судом встановлено, що розпорядження (доручення) Міністра оборони України ОСОБА_8 від 23.11.2005 № 13965/з здійснено у формі погоджувальної резолюції на доповідному листі заступника Міністра оборони України Кредісова В.А. від 23.11.2005.

Вказаним листом, заступник міністра просив «доручити ЦСБУ у встановленому порядку здійснити функцію замовника будівництва у Збройних Силах України по забудові та реконструкції військових містечок шляхом укладання інвестиційних договорів з контрагентами відібраними на конкурентних засадах (додаток до листа) та здійснити відповідно до чинного законодавства реалізацію списаного військового майна, оцінених немайнових прав з отриманням коштів на спеціальний рахунок Міністерства оборони України у Державному казначействі України для наповнення спеціального фонду».

У додатку до листа заступника Міністра оборони України Кредісова В.А. від 23.11.2005 був наведений Перелік військових містечок, що передаються замовнику будівництва у Збройних Силах України Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для укладення договорів по їх забудові та реконструкції.

Згідно з п. 17 зазначеного Переліку, підлягало передачі й військове містечко Б-34 (м. Балаклава), відчуження майна якого є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу від 07.03.2006. При цьому, у цьому пункті є посилання на залишкову вартість будівель та споруд, що підлягають списанню.

Тобто, військове містечко Б-34 входило до переліку визначеного розпорядженням (дорученням) Міністра оборони України ОСОБА_8 від 23.11.2005 № 13965/з, внаслідок чого відчуження списаного військового нерухомого майна, розташованого на його території, охоплювалось повноваженнями представника Міноборони ОСОБА_9, встановленими довіреністю від 10.02.2006 реєстровий № 375.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу від 07.03.2006 був підписаний представником Міністерства оборони України ОСОБА_9 з перевищенням наданих йому повноважень, а саме, в частині відчуження військового нерухомого майна, яке не було списано в установленому порядку.

Згідно з частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому частиною другою зазначеної статті встановлено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як вбачається з рішення господарського суду міста Севастополя від 21.09.2010 у справі № 5020-10/212-1/116, судом у вказаній справі встановлено, що на виконання пункту 4.1. договору купівлі-продажу від 07.03.2006 сторонами було підписано Акт прийому-передачі від 16.03.2006, відповідно до якого ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман»було передано наступне нерухоме майно військового містечка Б-34: казарма літер «А»(загальною площею 350,40 кв.м.); н/підвал під літером «А»; ганок; ганок; казанна літер «Д»(загальною площею 26,50 кв.м.); ганок; склад ПСМ літер «Е»; убиральня літер «Ж»; капонір літер «З»; капонір літер «И»; капонір літер «К»; капонір літер «Л»; інші споруди літер 1-9, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК-41.

При цьому, з боку Держави Україна цей акт було підписано Центральним Спеціалізованим будівельним управлінням (Госпрозрахункове) ЦСБУ в особі директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ «Укроборонбуд»ОСОБА_9, з посиланням на довіреність від 10.02.2006 реєстровий № 375, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу від 07.03.2006 ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман»були здійснені платежі на рахунок філії ЦСБУ «Укроборонбуд»№ 26001962481345 у Київській філії Першого Українського Міжнародного банку, МФО 322755, у період з 13.03.2006 по 14.03.2006 у загальній сумі 480 000,00 грн., що підтверджено відповідними банківськими виписками, копії яких наявні у матеріалах справи. При цьому у призначенні платежу зазначено «за купівлю нерухомого майна за договором купівлі-продажу нерухомого майна 1093 від 07.03.2006».

15.03.2006 філією ЦСБУ «Укроборонбуд»було перераховано на рахунок № 35227031003192, МФО 820172, Міністерство оборони України (ІК: 00034022) кошті у розмірі 390000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються листом Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України від 14.07.2010 № 99 та банківськими виписками від 13.03.2006 № 22, від 14.03.2006 № 23 і від 15.03.2006 № 24.

Факти передачі майна ТОВ «Торгівельна компанія «Інкерман»та прийняття грошових коштів за договором купівлі-продажу від 07.03.2006, а також відсутність будь-яких дій з їх повернення свідчить про наступне схвалення цього правочину Міністерством оборони України.

Слід також зазначити, що відповідно до Витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 26.08.2010 припинення дії довіреності від 17.08.2004, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_6, м. Київ, за реєстровим № 2369, було зареєстровано в реєстрі 10.04.2006. Тобто на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.03.2006, довіреність від 10.02.2006 реєстровий № 375, видана ОСОБА_9, на підставі якої він підписав вказаний договір від імені Міністерства оборони України, була дійсною.

За таких обставин, з огляду на наявність факту схвалення позивачем договору купівлі-продажу від 07.03.2006, суд дійшов висновку про вибуття спірного майна з володіння Міністерства оборони України з його власної волі. А відтак, відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про витребування спірного майна у відповідача.

Стосовно заяви відповідача про пропущення прокурором строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві від 06.12.2011 на позовну заяву представник ТОВ «Ай-Я»заявив про застосування позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що договір купівлі продажу вчинено у серпні 2006 року, строк позовної даності складає 3 роки, а прокурор звернувся до суду в інтересах позивача лише у липні 2010.

Згідно з положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2006 прокурору стало відомо у липні 2010 року. Ця обставина підтверджується наявною у матеріалах справи Доповідною запискою прокурора відділу нагляду за додержанням законів у військових формуваннях Вакуленко Д.С. від 12.07.2010.

Вказаною доповідною запискою заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України Няньчур С.М., який підписав позовну заяву, був повідомлений про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2006 (арк. справи 15-17, том 1).

Таким чином, з огляду на звернення прокурора в інтересах Держави Україна із позовом до суду 19.07.2010, тобто до спливу строку позовної давності, відсутні підстави для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог статті 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а потреба у забезпеченні позову відпала, суд скасовує заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 05.08.2010, шляхом зняття накладеного нею арешту.

Керуючись ст. ст. 68, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1). У позові відмовити повністю.

2). Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 05.08.2010 - зняти арешт з будинків, будівель та споруд військового містечка Б-34, які складаються з: казарма літ. “А”, н/підвал під літ. “А”, ганок, ганок, казанна літ. “Д”, ганок, склад ПСМ літ. “Е”, вбиральня літ. “Ж”, капонір літ. “З”, капонір літ. “И”, капонір літ. “К”, капонір літ. “Л”, інші споруди 1-9, загальною площею 376,9 (триста сімдесят шість цілих та дев`ять десятих) кв. м., розташованих за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона південного берегу Крима, 41 та належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Ай-Я (вул. Н. Краєвої, 15, м. Севастополь, 99002, ідентифікаційний код 34504075).

Суддя С.М. Альошина

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 19.12.2011.