Рішення № 20065382, 20.12.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "20" грудня 2011 р.Справа № 20/5007/109/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гнисюка С.Д.

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1 довіреність від 10.11.2011р.

від відповідача не з'явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БудТоргСервіс" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" (м. Житомир)

про стягнення 10210,40 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БудТоргСервіс" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" про стягнення 10210,40грн.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 31.10.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 20/5007/109/11, призначено судове засідання.

11.11.2011р. на адресу господарського суду Житомирської області через загальний відділ повернулася ухвала суду направлена на адресу відповідача - ТОВ "Вінар з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 24.11.2011р. розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України.

Ухвала господарського суду Житомирської області від 24.11.2011р. направлялася відповідачу за адресою: 10002, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська 112, повернулися до суду 12.12.2011р. з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с.46-50).

Процесуальні документи направлялися відповідачу на адресу, яка зазначена в позовній заяві (а.с.3-5), в накладній № 03081 від 29.03.2011р. (а.с.9), в рахуноку №00330 від 28.03.2011р. (а.с.11), у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.14-15). Інші адреси господарському суду не повідомлялися.

Крім того, ухвала господарського суду Житомирської області від 24.11.2011р. направлялася засновнику товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" - Распопову Юрію Сергійовичу за адресою: 10024, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський район, провулок 2-й Леваневського, буд. 7-Б, кв.1, яку останній отримав про що свідчить його підпис на повідомлені про вручення поштового відправлення (а.с.46).

Відповідно до п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Отже, суд вжив всі необхідні заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 14.12.2011р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар в установлений строк.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив. Вимог ухвал господарського суду Житомирської області від 31.10.2011р. та від 24.11.2011р. не виконав, про наявність поважних причин неможливості подання до суду витребуваних ухвалою документів суд не повідомив.

На запитання суду щодо наявності додаткових доказів по справі, представник позивача зазначив, що додаткові докази відсутні. Крім того, просив суд розглянути спір за наявними у справі документами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Враховуючи викладене, господарський суд Житомирської області визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними в матеріалах справи документами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд Житомирської області, -

ВСТАНОВИВ:

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарські операції повинні бути підтверджені первинними документами.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі накладної № 03081 від 29.03.2011р. на суму 9991,90грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "БудТоргСервіс" (далі позивач, постачальник) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Вінар" (далі відповідач, покупець) товар, який прийнято відповідачем, що підтверджується підписом ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності №39 від 28.03.2011р. (оригінали яких оглянуто в судовому засіданні 20.12.2011р. та їх копії містяться в матеріалах справи) (а.с.9-10).

Таким чином, між сторонами існують правовідносини поставки, які оформлені накладною.

Для проведення відповідачем оплати за поставлений товар, позивачем було виписано відповідачу рахунок №00330 від 28.03.2011р. на суму 9991,90грн. (оригінал якого оглянуто в судовому засіданні 20.12.2011р. та його копія містяться в матеріалах справи) (а.с.11).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, момент, коли боржник буде вважатися таким, що прострочив виконання, настане зі спливом семиденного строку після надіслання кредитором вимоги щодо виконання зобов'язання боржником. З цього ж моменту буде вважатись порушення права кредитора і виникнуть підстави для звернення до суду за захистом порушених прав.

У відповідності з вищезазначеною статтею Цивільного кодексу України, позивач 19.08.2011р. направив на адресу відповідача зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 10002, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 112, вимогу (претензію) про сплату боргу, що підтверджується поштовою квитанцією №8334 від 19.08.2011р. (а.с.13).

Отже, враховуючи положення ст. 530 ЦК України, останнім днем для виконання зобов'язання відповідачем є 01.09.2011р., прострочення зобов'язання з боку відповідача наступило з 02.09.2011р. (19.08.2011р. (дата відправлення вимоги) + 5 днів на поштовий обіг, які передбачені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1149 від 12.12.2007р. "Про нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів" + 7 пільгових днів).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати фактично отриманого товару станом на день подачі позовної заяви за останнім утворилась заборгованість в сумі 9991,90грн.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

З приписами абзацу 2 ч.1 ст.193 ГК України кореспондуються положення статті 526 ЦК України щодо належного виконання сторонами зобов'язання.

Окрім того, відповідно до ч.7 ст.193 ГК України та ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України та ч.2 ст.712 ЦК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.229 ГК України та ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Відповідач не надав господарському суду доказів належного виконання господарського зобов'язання у сумі 9991,90грн.

Враховуючи викладене суд визначає вимоги позивача про стягнення 9991,90грн. заборгованості такими, що доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Законом передбачено право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних нарахувань в сумі 78,07грн. за період з квітня 2011р. по серпень 2011р. та 3% річних в сумі 140,43грн. за період з 06.04.2011р. по 23.09.2011р.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд вважає, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 18,07грн. за період з 02.09.2011р. по 23.09.2011р.

Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань слід зазначити наступне.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути на свою користь інфляційні нарахування за період з квітня 2011р. по серпень 2011р., однак як вже зазначалося прострочення зобов'язання з боку відповідача наступило з 02.09.2011р., вимоги щодо стягнення на свою користь інфляційних нарахувань за вересень 2011р. позивач не заявляв.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладене письмово.

Однак, суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем (аналогічна позиція викладена в п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року")

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 4 ст. 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 ст. 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд суду чи спонукання до їх уточнення (аналогічна позиція викладене у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").

Оскільки, позивач клопотання про вихід за межі позовних вимог не заявляв, суд не вправі змінювати предмет позову та розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Таким чином, доводи позивача викладені у позовній заяві щодо стягнення інфляційних нарахувань не приймаються судом до уваги як такі, що є безпідставними, спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав, нарахування 3% річних не спростував.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав, позовні вимоги не оспорив.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що доведені матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню в сумі 9991,90грн. - заборгованості та 18,07грн. - 3% річних. В частині стягнення інфляційних нарахувань та 122,36грн. - 3% річних слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд Житомирської області,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінар" (10002, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 112, ідентифікаційний код 22064503) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БудТоргСервіс" (03164, м.Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б, ідентифікаційний код 32774060) 9991,90грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну гривню 90 коп.) - заборгованості, 18,07грн. (вісімнадцять гривень 07 коп.) - 3% річних, 100,10грн. (сто гривень 10 коп.) - державного мита та 231,37грн. (двісті тридцять одну гривню 37 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським

СуддяГнисюк С.Д.

<Поле для текста >

Віддрукувати: 5 прим.

1 - в справу

2, 3 - позивачу

4 - відповідачу (рек. з пов.)

5- Распопов Юрій Сергійович за адресою: 10024, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський район, провулок 2-й Леваневського, буд. 7-Б, кв.1.(рек. з пов.)

<Текст >