Постанова № 20058090, 21.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2011 р. Справа № 5004/1539/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши

касаційну скаргуприватної фірми "Юкон-Плюс", м. Луцьк Волинської області

на постановувід 24.10.2011 р. Рівненського апеляційного господарського суду

у справі№ 5004/1539/11 господарського суду Волинської області за позовомприватної фірми "Юкон-Плюс", м. Луцьк Волинської області

доприватної фірми "Юкон", м. Ковель Волинської області

провизнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.08.2008 року

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПФ "Юкон-Плюс"ОСОБА_4, довір.,

ПФ "Юкон"ОСОБА_5, довір., ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 25.08.2011 року, що прийнято у справі № 5004/1539/11 (суддя - Кравчук А.М.) позов приватної фірми "Юкон-Плюс" (далі-Позивач) до приватної фірми "Юкон" (далі-Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 06.08.2008 року задоволений, вказаний договір визнаний недійсним, а на Відповідача покладені судові витрати.

Не погодившись з цим рішенням, приватна фірма "Юкон" звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2011 року, а провадження у справі припинити.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року (головуючий суддя Коломис В.В., судді: Огороднік К.М., Тимошенко О.М.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2011 року скасовано, прийняте нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, приватна фірма "Юкон-Плюс" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року, а рішення господарського суду Волинської області від 25.08.2011 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 232, 237 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що укладення спірного договору в період після спливу строку на добровільне виконання рішення в іншій справі є протиправним наміром ухилитись від виконання зобов'язання за рішенням суду; засновником двох підприємств (і Позивача, і Відповідача) є одна й та сама особа, а продаж за спірною угодою відбувся без визначення ринкової ціни. Також, щодо права ліквідатора Позивача звернутись із позовом у даній справі, місцевий суд вказав, що відносно Позивача була порушена справа про банкрутство, а у ліквідатора за визначених в ст.ст. 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підстав виникло право на оспорювання угоди у даній справі, продаж же майна за спірною угодою суперечить статутним цілям Позивача. За цих підстав спірна угода була визнана судом недійсною.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутні докази злочинного умислу для настання несприятливих наслідків для Позивача при укладенні спірної угоди, а участь одного і того ж засновника у підприємствах Позивача та Відповідача не є таким доказом. Здійснення ж виконавчого провадження щодо Позивача в іншій справі не є перешкодою для розпорядження ним своїм майном, а обтяження щодо проданого майна на момент укладення спірної угоди не було. Також апеляційний суд встановив, що порядок укладення спірної угоди був дотриманий договір був посвідчений нотаріально, а в подальшому майно було передано у власність третій особі приватному підприємцю ОСОБА_6 (за договором міни), яку не було залучено до участі у справі місцевим судом, що також визнано, як підставу для скасування рішення першої інстанції.

Заперечуючи висновки апеляційного суду, скаржник вказує на можливі наслідки накладення арешту у межах виконавчого провадження стосовно Позивача в іншій справі, а також на незастосування апеляційним судом норм ст.ст. 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо спеціальних підстав для визнання угод недійсними, що укладені із заінтересованими особами. Також скаржник зазначає про неправомірний продаж майна Позивача за ціною згідно балансової вартості.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із такими запереченнями, оскільки вони викладені із невірним застосуванням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закону України "Про виконавче провадження", цивільного законодавства та норм господарського процесуального законодавства та з неналежною правовою оцінкою всіх встановлених судами обставин справи.

Так, жодною нормою розділу ХІV ГПК України ("виконання рішення, ухвали постанови") та нормою Закону України "Про виконавче провадження" не встановлено обмеження щодо розпорядження боржником за зобов'язанням та у виконавчому провадженні належним йому на праві власності майном у зв'язку із наявністю судового рішення про стягнення з цього ж боржника суми боргу на користь іншої особи. Виключенням, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" є розпорядження майном, на яке накладений арешт відповідно до постанови державного виконавця, або на яке звернуто стягнення за відповідним рішенням суду. Даних фактів стосовно проданого майна (частки будівлі продовольчої бази) за спірним договором купівлі-продажу від 06.08.2008 року, що укладений між сторонами у справі, саме на момент укладення цієї угоди судами попередніх інстанцій встановлено не було.

При цьому суд касаційної інстанції вважає хибним та таким, що не ґрунтується на нормі закону, посилання скаржника на можливі наслідки виконавчого провадження стосовно Позивача у вигляді арешту цього майна.

У зв'язку із викладеною позицією Позивача слід зазначити, що здійснення виконавчого провадження щодо особи про стягнення суми боргу не може бути підставою обмеження для такої особи на здійснення підприємницької діяльності, у тому числі і на укладення договорів купівлі-продажу належного йому майна. В свою чергу, укладення таких договорів не суперечить вимогам законодавства та не є, відповідно до норм ст.ст. 203, 215, 655, 656, 658, 659 Цивільного кодексу України підставою їх недійсності.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, постанови про арешт майна Позивача та про арешт його коштів на виконання наказу господарського суду Волинської області № 7/41-1 були винесені лише 20.08.2008 року, 15.09.2008 року та 27.10.2008 року (а.с. 9-11), тоді як спірна угода укладена до цього часу - 06.08.2008 року.

Що ж правових підстав, за яких ліквідатор Позивача звернувся із вимогами у даній справі про визнання недійсною спірної угоди з купівлі-продажу, а також щодо застосування у зв'язку з цим норм ст.ст. 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство), касаційна інстанція вважає за необхідне вказати про таке.

Дійсно, нормами ч. 1 ст. 25 вказаного закону передбачено, що з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, ліквідатор з дня свого призначення подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

В свою чергу, за приписами ч. 10 ст. 17 цього ж закону керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Між тим, призначений у справі про банкрутство боржника Позивача ліквідатор І. Василюк, звернувшись від імені та в інтересах Позивача із позовом у даній справі, не довів наявність жодної із вказаних підстав, а судами ні першої, ні апеляційної інстанцій не було на підставі доказів у справі також встановлено жодної із передбачених ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство підстав для визнання спірної угоди купівлі-продажу недійсною.

Крім цього, суд касаційної інстанції погоджується з іншими підставами та обґрунтуваннями апеляційного суду щодо відсутності та недоведеності правових підстав відповідно до законодавства для визнання недійсною укладеної між сторонами у справі угоди з купівлі-продажу.

Виходячи із викладеного, висновки, зроблені в оскаржуваній постанові про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є такими, що відповідають і нормам законодавства, і обставинам справи.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги приватної фірми "Юкон-Плюс" не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Поряд з викладеним, суд касаційної інстанції вважає за необхідне стягнути зі скаржника недоплачену ним при зверненні із касаційною скаргою у даній справі суму судового збору в розмірі 598 грн. 70 коп., враховуючи ставку судового збору за подання касаційної скарги, встановлену нормами п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

З урахуванням викладеного та керуючись нормами Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 17, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 203, 215, 655, 656, 658, 659 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу приватної фірми "Юкон-Плюс" залишити без задоволення.

2.Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 р. у справі № 5004/1539/11 залишити без змін.

3.Стягнути з приватної фірми "Юкон-Плюс" (ЄДРПОУ 32616117, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73/301) в доход Державного бюджету України 598 грн. (п'ятсот дев'яносто вісім гривень) 70 коп. недоплаченої суми судового збору за розгляд касаційної скарги у Вищому господарському суді України.

Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 22.12.2011 року.