Постанова № 20023013, 14.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2011 № 20/106-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кондес Л.О.

суддів:

при секретарі Філоненко М.В.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1 (дов. №2/11/11 від 20.11.2011);

Від відповідача: ОСОБА_2 (дов. №219 від 22.09.2011);

Розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК - ЕКСПО»

на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2011р.

у справі № 20/106-11 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» (далі ТОВ «ЕТС Україна»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК - ЕКСПО» (далі ТОВ «ПАК - ЕКСПО»)

про стягнення 832189,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.11.2011р. у справі №20/106-11 в позові задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» 660025,00 грн. - основного боргу, 55619,46 грн. - пені, 10884,44 грн. - 3% річних, 25660 грн. - інфляційних, 985,00 грн. - витрат на послуги адвоката та судові витрати; припинено провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. - основного боргу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач звернулися з апеляційними скаргами до Київського апеляційного господарського суду.

Так, в апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення судових витрат на послуги адвоката, наголошуючи на тому, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо співрозмірності витрат на послуги адвоката з ціною позову та прийняти нове рішення у цій частині, яким витрати на послуги адвоката у сумі 41609,48 грн. задовольнити повністю, в решті частини рішення залишити без змін.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на те, що відповідно до ст.ст. 203,215.216,236 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України спірний Договір є нікчемним, в звязку з чим у відповідача відсутній обовязок щодо оплати поставленого товару.

Крім того, відповідач зазначає, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, а саме, не зупинено провадження у даній справі до вирішення Господарським судом Чернігівської області повязаної з нею іншої справи №5028/17/103/2011.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивача відповідач повністю не погоджується з її доводами та просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача повністю заперечує проти її доводів та просить її залишити без задоволення, посилаючись на те, що спірний Договір не відноситься до типового чи договору приєднання.

Ухвалами від 29.11.2011р. розгляд справи було призначено на 14.12.2011р.

В судове засідання представники сторін зявилися.

12.12.2011 через Відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи №20/106-11 до вирішення по суті справи №5028/17/103/2011.

Колегія судді відмовляє у задоволення зазначеного клопотання, оскільки згідно з приписами частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншім судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншім судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Колегія суддів вважає, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у даній справі. Крім того, судом першої інстанції вже прийнято рішення у даній справі.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційні скарги, заслухавши представників сторін. дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду Київської області Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО» про стягнення 832189,70 грн. (740025,00 грн. - основного боргу, 55619,46 грн. - пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. 3% річних, а також 8321,90 грн. державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. витрат на адвокатські послуги.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що між сторонами був укладений 25.02.2011 р. Договір № 1102/25, згідно якого ТОВ «ЕТС Україна» зобовязувалося поставити покупцю товар, а відповідач прийняти та оплатити його. Згідно із умов Договору позивач здійснив поставку товару відповідачеві на суму 839025,00 грн., який покупцем був частково оплачений.

В свою чергу, 21.10.2011 р. ТОВ «ЕТС Україна» було подано заяву № 201 від 17.10.2011 р. про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 690025,00 грн. - основного боргу, 55619,46 грн. - пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. - 3% річних, 8321,90 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. - витрат на адвокатські послуги.

08.11.2011 р. до Господарського суду Київської області ТОВ «ЕТС Україна»було подано заяву б/н, б/д (вх. № 15238 від 08.11.2011 р.), відповідно до якої позивач просив припинити провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. - основного боргу за відсутністю предмету спору, оскільки під час розгляду справи у суді відповідач сплатив зазначену частину суми боргу та стягнути з відповідача 660025,00 грн. - основного боргу, 55619,46 грн. - пені, 25660,80грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. - 3% річних, 8321,90 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. - витрат на адвокатські послуги.

Також, ТОВ «ЕТС Україна» надало письмові пояснення щодо розміру витрат на послуги адвоката, відповідно до яких позивач зазначив, що з метою захисту своїх прав та інтересів, ТОВ «ЕТС Україна» звернулось до Адвокатського обєднання «Українська правозахисна фундація» для надання послуг адвоката під час розгляду справи у Господарському суді Київської області щодо стягнення заборгованості з ТОВ «ПАК-ЕКСПО» за Договором № 1102/25 від 25.02.2011 р., у звязку з чим між АО «Українська правозахисна фундація»та ТОВ «ЕТС Україна» було укладено договір № 1/09/11 про надання послуг адвоката від 06.09.2011 р., згідно з п. 2.1 якого TOB «ЕТС Україна» було сплачено виконавцю гонорар у розмірі 5% від ціни позову, а саме - 41609,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 409 від 07.09.2011 р.

TOB «ЕТС Україна» вважає витрати на послуги адвоката у сумі 41609,48 грн. спів розмірними з ціною позову, з огляду на обсяг виконаної роботи.

Представником відповідача було надано письмові заперечення на позов, відповідно до яких відповідач зазначив, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки між сторонами було укладено Договір № 1102/25 від 25.02.2011 р., у відповідності до якого TOB «ЕТС Україна» (продавець) зобов'язався поставити товар, а TOB «ПАК-ЕКСПО» (покупець) зобов'язався прийняти та оплатити товар.

У відповідності з умовами договору, за порушення терміну оплати покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідач вважає, що Договір № 1102/25 від 25.02.2011 р. є недійсним з огляду на приписи ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України), оскільки розділ 10 договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. містить відповідальність тільки однієї зі сторін договору - покупця (TOB «ПАК-ЕКСПО»), причому аналогічних санкцій для продавця (TOB «ЕТС Україна») спірним договором не встановлено. Таким чином, спірний Договір, на думку відповідача, є нікчемним в силу ст. 207 ГК України.

Крім того, відповідач наголошує, що однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним в судовому порядку. При цьому, згідно зі ст. 236 ЦК України, моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Але, якщо недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Відповідно до ст. 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю. Так, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

В свою чергу, відповідач вважає, що, зважаючи на нікчемність Договору № 1102/25 від 25.02.2011 р., TOB «ПАК-ЕКСПО» не зобов'язане сплачувати TOB «ЕТС Україна» грошові кошти, стягнення яких є предметом справи № 20/106-11, а тому підстави для задоволення даного позову відсутні.

Крім того, відповідач вважає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги у сумі 41609,48 грн. є необґрунтованими, оскільки дана сума не відповідає обсягу реально наданих юридичних послуг та не підтверджується належними і допустимими доказами.

Колегія суддів не підтримує позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення судових витрат на послуги адвоката та погоджується з оскаржуваним рішенням у частини задоволених позовних вимог з наступних підстав:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» (продавець) було укладено Договір № 1102/25 від 25.02.2011 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору якого продавець зобовязується передати, а покупець - прийняти та оплатити товар, найменування, кількість та ціна якого вказується в додатках до даного договору, які є невідємними його частинами.

Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в строки, вказані в додатках до договору (п. 6.1 Договору).

В п. 10.2 Договору зазначено, що покупець за даним договором несе відповідальність за несвоєчасну оплату. Покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Крім того, 25.02.2011 р. між ТОВ «ПАК-ЕКСПО» та ТОВ «ЕТС Україна» було підписано Додаток № 1 до Договору, відповідно до якого було визначено, що умови оплати товару відстрочка 7 банківських днів від поставки вантажу на склад покупця.

ТОВ «ЕТС Україна» було поставлено ТОВ «ПАК-ЕКСПО» товару на загальну суму 839025,00 грн., що підтверджується Видатковими накладними № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. та № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн.

Також, факт отримання товару підтверджується також Довіреністю № 023 від 02.03.2011 р. виданою ТОВ «ПАК-ЕКСПО» на імя Грицана В.І. на отримання товару від ТОВ «ЕТС Україна», оскільки відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

В свою чергу, ТОВ «ПАК-ЕКСПО» частково розрахувалося за поставлений товар в сумі 99000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ «ЕТС Україна» від 22.04.2011 р., у звязку з чим у покупця перед продавцем утворилася заборгованість в сумі 740025,00 грн.

В матеріалах справи міститься Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2011 р. до 25.05.2011 р. на суму 740025,00 грн., який підписаний головними бухгалтерами ТОВ «ЕТС Україна», ТОВ «ПАК-ЕКСПО» та скріплений печатками сторін.

В подальшому, ТОВ «ЕТС Україна» було направлено на адресу ТОВ «ПАК-ЕКСПО» лист - вимогу № 105-2 від 26.05.2011 р. про сплату заборгованості та пені за Договором на загальну суму 1302072,75 грн. та повторну лист - вимогу № 166 від 19.08.2011 р. на загальну суму 1931094,01грн.

Однак, відповіді на зазначені лист - вимоги продавцем отримано не було, заборгованість за Договором покупцем сплачена не була.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обовязки.

Відповідно до норм ст.193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Аналогічна позиція міститься і в ст. 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі - боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі - кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ст. 179 ГК України).

В ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За умовами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.509 ЦК України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до норм ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЕТС Україна» було подано заяву про припинити провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. - основного боргу за відсутністю предмету спору, в звязку з тим, що відповідач сплатив зазначену суму в процесі розгляду даної справи 26.10.2011 р. та просив стягнути з відповідача 660025,00грн. - основного боргу, 55619,46 грн. - пені, 25660,80 грн. інфляційних втрат, 10884,44 грн. - 3% річних, а також 8321,90 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 41609,48 грн. - витрат на послуги адвоката.

Враховуючи факт часткової сплати відповідачем суми основного боргу (30000,00 грн.), що підтверджується платіжним дорученням № 2914390 від 26.10.2011 р., суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що провадження у справі в частині стягнення 30000,00 грн. - основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутності предмету спору.

Як вбачається з матеріалів справи, контррозрахунку розміру заборгованості або доказів оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 660025,00 грн. - основного боргу є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 10.2 Договору визначено, що покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати товару.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем було визначено розмір пені в сумі 55619,46 грн., у тому числі за видатковою накладною №ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 6695,41 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 18442,28 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 30481,77 грн., виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України у спірному періоді.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 55619,46 грн. - пені є обґрунтованими.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений (п 2 ст. 625 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 10884,44 грн., у тому числі за видатковою накладною № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 1310,26 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 3609,06 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 5965,12 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 25660,80 грн., у тому числі за видатковою накладною № ЕТС-000019 від 02.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 15.03.2011 р. до 21.04.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 11326,84 грн., з 22.04.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 320512,50 грн. в сумі 3846,15 грн. та за видатковою накладною № ЕТС-000020 від 04.03.2011 р. на суму 419512,50 грн. за період з 17.03.2011 р. до 05.09.2011 р. на суму 419512,50 грн. в сумі 10487,81 грн.

В звязку з вищезазначеним, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10884,44грн. 3% річних та 25660,80грн. - інфляційних втрат слід визнати обґрунтованими та такими, що доведені матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо часткового стягнення витрат на послуги адвоката у сумі 985,00грн., оскільки відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом (ст. 12 Закону України “Про адвокатуру”).

Згідно пункту 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (зі змінами та доповненнями, станом на 31.05.2007) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Так, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як вбачається з Договору про надання послуг адвоката № 1/09/11 від 06.09.2011 року та платіжного доручення від 07.09.2011 року на суму 41609,48 грн., позивач сплатив Адвокатському обєднанню «Українська правозахисна фундація» 41609,48 грн.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що витрати на послуги адвоката в сумі 41609,48 грн. є співрозмірними об'єму отриманих юридичних послуг, що складає 5% від ціни позову. Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Вищого господарського суду від 10.02.2010 у справі №10/1416, від 16.11.2010 у справі №2/209 та від 21.09.2010 у справі №9/72.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт надання адвокатських послуг та оплати таких позивачем.

З врахуванням ступеню складності даних спірних правовідносин, тривалістю розгляду справи, затрат зусиль на зібрання доказової бази, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на послуги адвоката підлягають задоволенню в повному розмірі 41609,48 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за потрібне змінити рішення в частині часткового стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката та задовольнити апеляційну скаргу ТОВ «ЕТС Україна».

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст..32 ГПК України), що ним було виконано зобовязання за Договором в повному обсязі та вчасно.

Колегія суддів критично відноситься до посилань в апеляційній скарзі, на нікчемность спірного Договору на підставі ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Так, згідно із ч.2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідач наголошує на тому, що за ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Однак, слід зазначити, що наведені умови нікчемності передбачені вказаною ст. 207 ГК України для типових договорів і договорів приєднання. Водночас відповідачем не доведено суду, яким чином приписи наведеної норми поширюються на відносини між позивачем і відповідачем у даній справі та крім того, стверджуючи, що спірний Договір є нікчемним, відповідач в той же час під час розгляду справи в суді першої інстанції здійснив часткову оплату суми основного боргу у розмірі 30000,00 грн.

Згідно із ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань) є договір.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі - боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі - кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (п.7 ст.179 ГК України).

Як вбачається з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами у розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України нікчемності Договору № 1102/25 від 25.02.2011 р. і відсутності у відповідача обовязку оплатити придбаний за даним Договором у позивача товар.

Щодо посилання відповідача на те, що місцевий господарський суд мав зупинити провадження у даній справі до вирішення повязаної з нею іншої справи №5028/17/103/2011, то відповідно до ст. 79 ГПК України причина зупинення, яка вказана в клопотанні відповідача, що залишено судом першої інстанції без задоволення як безпідставне та необґрунтоване, не перешкоджає подальшому руху процесу у даній справі.

В свою чергу, слід зазначити, що відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач в апеляційній скарзі не спростував обставини, на які посилається позивач, та не довів суду належними та допустимими доказами належне виконання своїх зобовязань за Договором, не надав суду доказів погашення заборгованості у добровільному порядку.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі підлягає зміні, в частині стягнення коштів за послуги адвоката. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК - ЕКСПО» залишається без задоволення.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті позивачем державного мита за подання позову при задоволенні позову покладаються на відповідача, витрати по сплаті позивачем державного мита за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду у даному випадку також покладаються на відповідача.

Керуючись ст..ст. 44, 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК - ЕКСПО» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2011р. у справі №20/106-11 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2011р. у справі №20/106-11 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2011р. у справі №20/106-11 змінити в частині витрат на послуги адвоката та стягнути їх у розмірі 41609,48 грн.

Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО»(07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Ентузіастів, 7, код ЄДРПОУ 30306667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна»(14017, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Старобілоруська, 25-А, кім. 209, код ЄДРПОУ 32399816) 660025 (шістсот шістдесят тисяч двадцять пять) грн. 00 коп. - основного боргу, 55619 (пятдесят пять тисяч шістсот девятнадцять) грн. 46 коп. - пені, 10884 (десять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 44 коп. -3% річних, 25660 (двадцять пять тисяч шістсот шістдесят) грн. 80 коп. - інфляційних втрат, 41609 (сорок одну тисячу шістсот девять) грн. 48 коп. - витрат на послуги адвоката, 8321 (вісім тисяч триста двадцять одну) грн. 90 коп. - державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ЕКСПО»(07100, Київська обл., м. Славутич, вул. Ентузіастів, 7, код ЄДРПОУ 30306667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС Україна»(14017, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Старобілоруська, 25-А, кім. 209, код ЄДРПОУ 32399816) 705 (сімсот пять) 75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 20/106-11 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя

Судді